Постанова № 76473309, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16886/16 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Руслана Олеговича, треті особи Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва із позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Руслана Олеговича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Приватбанк", Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за результатом якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено номер запису про право власності: 16698753.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. На думку апелянта, оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є лише перевірка правильності дій державного реєстратора та правомочності прийнятого ним рішення про реєстрацію права власності на іпотеку за іпотекодержателем .

До Київського апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Сторони в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд заяви за відсутності сторін.

Згідно ч. 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 - сином позивача, було укладено кредитний договір № KIJ0GA0000102P від 25.10.2007 з ПАТ "КБ "Приватбанк".

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № KIJ0GA0000102P від 25.10.2007 було укладено договір іпотеки квартири від 26.10.2017, в якому предметом договору є надання іпотекодавцями: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в іпотеку нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 27 договору іпотеки квартири звернення стягнення на предмет іпотеки квартири за вибором іпотекодержателя може бути здійснено шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавців.

ПАТ "КБ "Приватбанк" надсилав лист-вимогу ОСОБА_5 стосовно добровільного звільнення квартири, що є предметом іпотеки.

В подальшому, 29.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем на підставі дублікату договору іпотеки квартири, посвідченого 25.10.2007 р. за реєстровим № 11330 було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1, де власником зазначено ПАТ "КБ "Приватбанк".

Вважаючи таке рішення приватного нотаріуса протиправним, позивач звернувся з даним позовом в суд.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що даний спір не віднесений до адміністративної юрисдикції.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?і;…&? ; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?в;…&? ;». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (тут та далі в редакції, що діє з 15.12.2017, далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно п. 12 ч. 1 р. VII Перехідних положень вказаної редакції КАС України, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства..

Таким чином, аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли між позивачем та третьою особою у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача.

Отже, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин і мають вирішуватися в порядку ЦПК України.

Таким чином, в даному випадку вбачається спір про право, який підлягає розгляду за правилами ЦПК України, публічно-правовий спір відсутній.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у Верховного Суду від 17 квітня 2018 року по справі № 815/6956/15.

Відтак, позовні вимоги, за відсутності публічно-правового спору, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а провадження в справі підлягало закриттю.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді В.О. Аліменко

Л.В.Бєлова