Постанова № 76473275, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16784/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Літвіної Н.М.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року (дату складання повного тексту рішення не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №13064-1305 від27.04.2016, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №13064-1305 від27.04.2016.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що податковим органом було правомірно розраховано суму земельного податку та винесено податкове повідомлення-рішення на суму 8514,52 грн.

15.08.2018 до Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує позицію суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд заяви за відсутності сторін.

Згідно ч. 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договору міни (погашення цінних іменних облігацій) від 25.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіною Н.П., зареєстрованого в реєстрі за №2908 та згідно акта прийому-передачі нежилого приміщення від 25.09.2008 належить на праві приватної власності 1/3 частина від нежилих приміщень №1, 2, 3 групи приміщень №381 (в літ. А) (загальна площа 136,9 кв.м.), розташоване в АДРЕСА_1, про що Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 02.10.2008 видано реєстраційне посвідчення №012968 та записано в реєстрову книгу №174п-223 за реєстровим №9042п.

27.04.2016 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №13064-1305, яким на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у розмірі 8514,52 грн.

17.08.2018 ОСОБА_2 звернувся із запитом до керівника ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розрахунків, на підставі яких було визначено зобов'язання, що міститьсу у податковому повідомленні-рішенні.

14.09.2016 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві направила на адресу ОСОБА_2 відповідь за №8389/Д/26-50-13-05-11, якою повідомив позивача, що згідно даних контролюючого органу на базі даних ПК "Кадастр", він перебуває на обліку, як платник земельного податку за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, розташованим в АДРЕСА_1, площею 0,004563 га, яка відноситься до 163-ї економіко-планувальної зони, грошова оцінка в межах зони з 01.01.2016 становить 926,72 грн/кв.м. З посиланням на рішення Київської міської ради №23/23 від 03.07.2014 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" та коефіцієнти, застосовані при обрахунку зобов'язання, відповідач наводить у своїй відповідь розрахунок визначеного у податковому повідомленні-рішенні зобов'язання з земельного податку.

Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся із даним позовом в суд.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказував, що наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодним належним, достатнім і достовірним доказом.

Надаючи правову оцінку встановленими обставинам та фактам, колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПКУ).

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України, передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.

Так, зазначеною статтею Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Отже, власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).

Тобто, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 справа № 820/3171/17.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є власником 1/3 частини нежилих приміщень №1, 2, 3 групи приміщень АДРЕСА_1

Отже, позивач є суб'єктом справляння земельного податку.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.271.1 ст. 271 ПК України). При цьому, відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України..

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Отже, належну інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки містить витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки або відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розраховував зобов'язання по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 0,004563 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: 45,63 кв.м. х 926,72 х 2.5 х 1.5 х 1.249 х 1.433 х 3 % = 8514,52 грн, де:

- 926,72 - грошова оцінка в грн/кв.м. (рішення Київської міської ради від 03.07.2014р. №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва". Рішення вводиться в дію з 01.07.2015 (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565);

- 3% - відсоток ставки земельного податку;

- 1,5 - локальний коефіцієнт;

- 2,5 - функціональний коефіцієнт;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства №6 -28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015;

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №6-28-0,22-201/2-16 від 11.01.2016 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель".

Однак, відповідачем не було надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, частина якого перебуває у власності позивача.

Крім того, відповідачем при розрахунку земельного податку було застосовано ставку земельного податку у розмірі 3% відповідно до статті 274 Податкового кодексу України, тобто максимальний розмір ставки податку, який передбачений цією статтею. Зміст вказаної статті ПК України свідчить, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, у Положенні про плату за землю в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 за №242/5629, встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які зайняті житловим фондом в розмірі 0,03% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки (п.5.3.3.19 Положення).

Також, відповідачем не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комерційного призначення, та, відповідно, правильність застосування функціонального коефіцієнта на рівні 2,5. В той час як, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.08.2016, цільове призначення земельної ділянки з місцем розташування: АДРЕСА_1 - "для будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями та паркінгом".

Відтак, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій у випадку заперечення проти позову.

Отже, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №13064-1305 від27.04.2016, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 8514,52 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких підстав, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 13 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді В.О. Аліменко

Н.М.Літвіна