Постанова № 76473199, 10.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р. Справа№ 910/2005/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018

у справі №910/2005/18 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс»

до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

про стягнення грошових коштів

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» (надалі - ТОВ «Ковальська-Житлосервіс», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (надалі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд», відповідач) про стягнення 9 039,52 грн, з яких 6 240,24 основного боргу, 436,33 грн 3% річних та 2 362,95 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих житлово-комунальних послуг, а саме, послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 04.07.2014 по 30.09.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №910/2005/18 у задоволенні позову ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання ним послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві, в якому розташовані нежилі приміщення, які належать відповідачеві, як і не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати таких послуг за відсутності укладеного між сторонами договору, а надані позивачем копії договорів з контрагентами не є належними доказами на підтвердження факту надання спірних послуг, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що позивач є обслуговуючою та експлуатуючою організацією будинку №8-Б по вул. Гмирі у м. Києві, в якому розташовані нежилі приміщення, які належать на праві приватної власності відповідачеві; розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку; відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг; позивачем в повній мірі виконувалися зобов'язання по наданню житлово-комунальних послуг, доказів протилежного суду надано не було, однак, відповідач в порушення умов взятих на себе зобов'язань, не розрахувався за надані послуги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №910/2005/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.08.2018, встановлено ПрАТ «ХК «Київміськбуд» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження надання ним житлово-комунальних послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві; всупереч вимогам законодавства позивачем не було підготовлено та запропоновано відповідачеві для укладання договір про надання житлово-комунальних послуг; з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору та враховуючи відсутність норми закону, яка б встановлювала строк оплати послуг з утримання прибудинкової території, строк виконання відповідачем обов'язку з оплати вказаних послуг є таким, що не встановлений; посилання апелянта на п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення є помилковим, оскільки вказані Правила не регулюють відносини щодо утримання прибудинкової території; позивачем в порушення вимог законодавства не були надані відповідачеві рахунки для оплати житлово-комунальних послуг; апелянтом не вказано в чому полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, у порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, у розгляді справи №910/2005/18 оголошено перерву до 10.09.2018.

У судове засідання позивач явку свого уповноваженого представника повторно не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, враховуючи відсутність клопотань останнього про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» є обслуговуючою та експлуатуючою організацією будинку №8-Б по вул. Гмирі у м. Києві, в якому розташовані нежилі приміщення №№ 1, 2, балкон 30%, лоджія 50%, балкон 30 %, (групи приміщень № 190) загальною площею 63,80 кв.м, які згідно свідоцтва про право власності від 04.04.2011 належать ПрАТ «ХК «Київміськбуд» (а.с. 10-11).

Як зазначає позивач, ним були надані відповідачеві житлово-комунальні послуги у період з 04.07.2014 по 30.09.2016 на загальну суму 6 240,24 грн, проте останній за надані послуги не розрахувався, у зв'язку з чим 03.07.2017 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №869 від 30.06.2017 з вимогою в 10-ти денний строк з моменту отримання даної претензії погасити заборгованість, а також нараховані на неї 3% річних та інфляційні втрати (а.с. 17-20).

Вказана претензія була отримана представником відповідача 04.07.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 19), однак, залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ПрАТ «ХК «Київміськбуд» будь-які договори не укладалися, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини.

При цьому, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції від 24.06.2004 N 1875-IV, яка була чинна станом на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон N1875-IV) встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Суб'єктами вказаного Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону N1875-IV).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону N1875-IV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону N1875-IV істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов'язки сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону N1875-IV саме на виконавця покладено обов'язок підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Однак, як стверджує відповідач та не заперечує позивач, останнім не було виконано вищезазначений обов'язок щодо підготовки відповідного договору та надання його для підписання відповідачеві.

Позивачем не надано жодних доказів звернення до відповідача з пропозицією укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, як і доказів ухилення останнього від укладення такого договору в спірний період.

Відповідно до ст. 13 Закону N1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтею 20 Закону N1875-IV визначено право споживача на одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно з п. 5 ст. 20 Закону N1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та у строки, встановлені договором або законом.

Розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу Української PCP плата за комунальні послуги береться, крім квартирної, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Тариф та структура тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку №8-Б по вул. Гмирі у м. Києві були встановлені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1047 від 23.06.2011 (а.с. 13-16) в розмірі 3,64 грн. за 1 кв.м загальної площі приміщення, що належить відповідачеві, за місяць (з ПДВ).

Відповідно до Додатку до вказаного розпорядження до складу послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій входять: прибирання прибудинкової території; прибирання сходових клітинок; вивезення побутових відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем; дератизація; дезінсекція; обслуговування димовентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньо будинкових систем у разі їх наявності; поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем; поливання дворів, клумб і газонів; прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території; експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води; енергопостачання ліфтів.

З огляду на вищевказані норми законодавства, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6-59цс13.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у разі неукладення сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території позивач повинен довести надання таких послуг.

При цьому, факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (надалі - Положення №88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним особисто послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Гмирі, буд. 8-Б, власником приміщення в якому є відповідач, у період з 04.07.2014 по 30.09.2016 на загальну суму 6 240,24 грн.

Зокрема, матеріали справи не містять актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували надання позивачем послуг саме відповідачеві або саме за вищевказаною адресою.

При цьому, судом першої інстанції правомірно зазначено, що надані позивачем копії договорів з контрагентами не є належними доказами на підтвердження факту надання спірних послуг, оскільки наявність договорів підтверджує лише факт існування договірних відносин між позивачем та його контрагентами та не підтверджує факт надання послуг відповідачеві.

Разом з тим, позивачем не надані документи, які підтверджують виконання зазначених договорів, окрім акта приймання-передачі послуг за жовтень 2014 року за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №05479/5-02 від 16.02.2005. Проте, ані зі змісту вказаного договору, ані з акту приймання-передачі послуг за ним не вбачається, що послуги надавалися саме відповідачеві (за адресою місцезнаходження приміщення відповідача).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, відповідно до якого розрахунковим періодом є календарний місяць; плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Проте, вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а відтак, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин щодо надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно з ч. 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, оскільки згаданою нормою не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Отже, для проведення розрахунків між юридичними особами необхідним є розрахунковий документ, тобто доручення/вимога особи з зазначенням суми сплати та реквізитів рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти.

Проте, з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору, в якому зазначалися б відповідні дані, а також не направлення відповідачеві рахунків на оплату, останній позбавлений можливості самостійно визначити платіжні реквізити позивача для перерахування коштів.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши матеріали справи, місцевим господарським судом правильно встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним відповідачеві послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, як і не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати таких послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

Доводи позивача про те, що в даному випадку відсутність претензій з боку відповідача щодо якості надання житлово-комунальних послуг підтверджує їх надання позивачем, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості, а також нарахованих на неї 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог та застосування наслідків такого спливу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на встановлення обставин відсутності порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до ПрАТ «ХК «Київміськбуд» з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведених обставин справи, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до ПрАТ «ХК «Київміськбуд» про стягнення 9 039,52 грн заборгованості.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №910/2005/18 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №910/2005/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №910/2005/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2005/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.09.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська