Постанова № 76473066, 04.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа№ 910/3696/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Галушко С.І., ордер № 006360 від 15.06.18

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Житник О.В. (дов. №364 від 30.01.2018)

розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2018 р.

у справі № 910/3696/18 (суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром ЛТД"

2. публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк"

про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю " Денвер-Оіл " звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром ЛТД" та публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" про:

- визнання права ТОВ "ДЕНВЕР-ОІЛ" вимагати від ТОВ "МГАПРОМ ЛТД" сплати суми боргу за кредитним договором № 4М13464И від 02.08.2013 року в розмірі 368 414 222, 23 грн., за кредитним договором від 05.08.2013 року № 4М13469И в сумі 192 112 037, 10 грн., за кредитним договором від 08.04.2014 року № 4М14158И в сумі 62 787 076, 18 грн., за кредитним договором від 20.02.2015 року № 4М1506И в сумі 85 961 604, 44 грн. за якими було сплачено ТОВ "ДЕНВЕР-ОІЛ" за ТОВ "МЕГАПРОМ ЛТД"

- визнання відсутнім у ПАТ "КБ "Приватбанк" права вимагати від ТОВ "МЕГАПРОМ ЛТД" сплати суми боргу за кредитним договором № 4М13464И від 02.08.2013 року в розмірі 368 414 222, 23 грн., за кредитним договором від 05.08.2013 року № 4М13469И в сумі 192 112 037, 10 грн., за кредитним договором від 08.04.2014 року № 4М14158И в сумі 62 787 076, 18 грн., за кредитним договором від 20.02.2015 року № 4М1506И в сумі 85 961 604, 44 грн. за якими було сплачено ТОВ "ДЕНВЕР-ОІЛ" за ТОВ "МЕГАПРОМ ЛТД".

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2018 р. у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром ЛТД" відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на момент сплати позивачем коштів за боржника, заборгованість ТОВ «Мегапром ЛТД» перед ПАТ «КБ «Приватбанк» за кредитними договорами становила саме 709 274 939,95 грн., у зв'язку з чим є недоведеним позивачем виконання зобов'язання боржника за кредитними договорами в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю " Денвер-Оіл " звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2018 р. у справі № 910/3696/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив на те, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а саме судом першої інстанції не було взято до уваги, що право позивача вимагати від відповідача 1 сплати суми боргу за кредитними договорами підтверджено укладеним договором поруки та фактичною сплатою грошових - коштів по даному договору замість відповідача 1.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" та призначено справу до розгляду на 24.07.2018 року.

В судовому засіданні 24.07.2018 року оголошено перерву до 04.09.2018 року.

В судовому засіданні 04.09.2018 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с. 134-135), колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,

17 листопада 2016 року між ТОВ "ДЕНВЕР-ОІЛ" (поручитель) та ПАТ Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор) укладено договори поруки №4М13464И/П (договір поруки) (а.с.12).

За умовами зазначеного договору, а саме п. 1 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Мегапром ЛТД" (боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 02.08.2013 року № 4М13464И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

- кредитним договором від 05.08.2013 року № 4М13469И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

- кредитним договором від 08.04.2014 року № 4М14158И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;

- кредитним договором від 20.02.2015 року № 4M15061И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4.

Пунктами 2, 4, 5, 6, 8, 10 договору поруки сторони визначили, що поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язку Боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору. До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Як зазначено в позовній заяві, відповідно до договору поруки у листопаді 2016 року ТОВ «ДЕНВЕР-ОІЛ» було виконано зобов'язання ТОВ «МЕГАПРОМ ЛТД» перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором в загальній сумі 709 274 939,95 грн.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідачі не визнають факт погашення позивачем боргу за кредитним договором та факт переходу до позивача права вимоги за кредитами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є фактично вимоги про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремому провадженні. А тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування, зокрема, у разі виникнення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Отже, до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Колегією суддів досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок виконання зобов'язань та строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 554, 555, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним згідно ч. 7 ст. 181 ГК України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 17 листопада 2016 року між ТОВ "ДЕНВЕР-ОІЛ" (поручитель) та ПАТ Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор) укладено договір поруки №4М13464И/П (договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником його зобов'язань за кредитними договорами № 4М13464И від 02.08.2013 року, № 4М13469И від 05.08.2013 року, № 4М14158И від 08.04.2014 року, № 4M15061И від 20.02.2015 року. (кредитні договори) з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Зі змісту пунктів 3, 4, 5 договору поруки випливає, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений та у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. У цьому випадку, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу з зазначенням порушеного зобов'язання.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 28.12.2015р., укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Матеріали справи містять підтвердження про накладення сторонами на договорі поруки електронних цифрових підписів та електронних печаток товариства.

З пояснень представника позивача випливало, що він, як поручитель, у безготівковому порядку сплатив на рахунок кредитора 709 274 939,95 грн., а саме: - за кредитним договором від 02.08.2013 року № 4М13464И - в сумі 368 414 222,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 37 від 18.11.2016; - за кредитним договором від 05.08.2013 року № 4М13469И в сумі 192 112 037,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 38 від 18.11.2016; - за кредитним договором від 08.04.2014 року № 4М14158И в сумі 62 787 076,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 39 від 18.11.2016; - за кредитним договором від 20.02.2015 року № 4M 15061И в сумі 85 961 604, 44 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 40 від 18.11.2016.

Позивач також стверджував, що повністю виконав зобов'язання за боржника і тому вправі вимагати від кредитора (відповідача у справі) передачі йому оригіналів документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, проте відповідач відмовляється надати позивачу відповідні документи, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відхиляючи доводи апелянта, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За умовами договору поруки передбачено, що лише у випадку невиконання боржником кредитного договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу з зазначенням порушеного зобов'язання.

У пунктах 6, 7 договору сторони погодили, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору, а у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів оформлюється меморіальним ордером, у призначенні платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тих обставин, що виконання поручителем грошового зобов'язання, яке він доказує наданим платіжним дорученням, відбулося після прострочки боржника у забезпеченому порукою зобов'язанні і на вимогу кредитора.

В силу частини 1 статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не передбачено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Між тим, у відповідності до ст. 553 ЦК України та згідно з умовами договору, лише у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та в сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ч. 1 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Відповідно до п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором (ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач виконав грошове зобов'язання замість боржника; здійснив це достроково, без вимоги кредитора, що суперечить суті зобов'язання поруки.

При цьому колегія суддів зазначає, що одностороння зміна зобов'язання позивачем, не викликає настання правових наслідків, встановлених частинами 1 та 2 статті 556 ЦК України та пунктами 8 та 10 договору поруки, а тому кредитор, який не передав поручителю належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, діяв правомірно і не може визнаватися винною особою, яка істотно порушила зобов'язання, установлені договором або законом.

Отже, висновок місцевого господарського суду, яким відмовлено позивачу у позові, є вірним, і доводи скаржника правомірності цього висновку не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2018 у справі 910/14419/17

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року у справі № 910/3696/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року у справі № 910/3696/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2018 року у справі № 910/3696/18 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

Матеріали справи № 910/369618 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Повний текст постанови складено 11.09.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Дідиченко