Постанова № 76472924, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Київ №823/1917/18

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Кузьменка В.В.,

Літвіної Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, суддя Тимошенко В.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 19.03.2018 №0007904/1307-2301.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області №0007904/1307-2301 від 19.03.2018. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Черкаській області (м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_2 (18010, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1193 (одну тисячу сто дев'яносто три) грн. 94 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року у справі № 823/1917/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач є власником нерухомого майна, що розташоване в АДРЕСА_2, тому відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266,7 статті 266 Податкового кодексу України оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням йому визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», за 2017 рік у сумі 119393,60 грн. Також відповідач зазначає, що підпункт 4.1.9 пункт 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачає заборону вносити зміни до будь-яких елементів податків та зборів, однак, Законом України № 71-VIII встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зміни до елементів податку не вносились, тому принцип стабільності податкових правовідносин не порушений. Крім того зазначив, що рішення місцевої ради оприлюднено на її офіційному веб-сайті.

23.08.2018 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому такий просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 7462,1 кв.м.

Відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України та рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради» контролюючим органом обчислено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи із загальної площі об'єкту нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (7462,1 кв.м.*16,00 грн. = 119393,60 грн.) та сформовано податкове повідомлення-рішення №0007904/1307-2301 від 19.03.2018 про сплату суми вказаного податку.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення - рішення №0007904/1307-2301 від 19.03.2018 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, адже відповідач при прийнятті такого керувався нормами рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 року №2-136 (обраховував ставку податку з урахуванням приписів п.6.2 Положення), яке, відповідно до рішення Соснівського районного суду м. Черкаси 06.09.2016 року (справа № 712/2617/16-а) визнано недійсним та таким, що не набрало законної сили з 01.01.2016 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції та контролюючого органу, що нерухоме майно, загальною площею 7462,1 кв.м., в м. Черкаси є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно до п.п. 10.1 та 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.

Відповідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Підпунктом 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України зазначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 ПК України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п.12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 вказаного Кодексу.

Відповідно п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Так, ст. 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з цим, згідно з п. 5 р. XIX "Прикінцеві положення" ПК України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Крім того, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до наявних матеріалів справи, Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, при винесенні оскаржуваного рішення, ставку податку обраховувало з урахуванням приписів п. 6.2 Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 року № 2-136.

Так, 28 січня 2016 року Черкаською міською радою прийнято рішення №2-136 "Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року №2-1312 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси" згідно з яким п.6.2 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси викладено у наступній редакції - ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 року (справа №712/2617/16-а), залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 року та Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 року (№ К/800/33547/16) та постановою Верховного Суду від 25.05.2018 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 року № 2-136, позов товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» задоволено, визнано п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 року у № 2-136 недійсним та нечинним - таким, що не набрав чинності з 01.01.2016 року.

Приймаючи вказані вище судові рішення суди виходили з того, що оскаржуваний пункт рішення Черкаської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів щодо набрання ним чинності та застосування з 01.01.2016 не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 07.06.2017 року у справі №712/2617/16-а зазначив, що Законом України від 24.12.2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження місцевих рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 року у справі №712/2617/16-а набрала законної сили 10.11.2016 року.

В той же час, 01 січня 2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII відповідно до п.3 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Отже, враховуючи, що Черкаською міською радою до 15 липня 2016 року не було прийнято рішення щодо встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік, ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки мають застосовуватись з коефіцієнтом 0,5.

Таким чином, встановлена п.6.2 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року №2-1312, ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості що перебувають у власності юридичних осіб, яка становить 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, має застосовуватись із урахуванням коефіцієнту 0,5, встановленого п.3 р.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII. Тобто, ставка податку за 1 кв. метр нерухомості на 2017 рік складає 8,00.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0007904/1307-2301 від 19.03.2018 керувався приписами рішення Черкаської міської ради, яке як на день розгляду справи, так і станом на день його прийняття визнано в судовому порядку недійсним та нечинним - таким, що не набрало чинності з 01.01.2016 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що контролюючим органом відносно позивача невірно застосовано ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення №0007904/1307-2301 від 19.03.2018 є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції міг застосувати рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 №2-1312, з ставкою податку для об'єктів нежитлової нерухомості 0,5 відсотка із урахуванням коефіцієнта 0,5, зробивши перерахунок та частково скасувавши податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 №0007904/1307-2301 на суму 59696,80 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачаються з доводів відповідача та самого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, таке прийняте на підставі рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 №2-1312, відповідно до якого податковим органом визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, з ставкою податку для об'єктів нежитлової нерухомості 0,5 відсотка без урахуванням коефіцієнта 0,5, що і оскаржувалося позивачем. Відповідачем не було враховано п.3 р.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII, що і стало підставою для висновків суду про скасування протиправного податкового-повідомлення рішення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень ч.2 ст.19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим законодавством критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відтак, з огляду на вищенаведене. Беручи до уваги обставини справи, суд позбавлений можливості самостійно зробити перерахунок та частково скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 №0007904/1307-2301 на суму 59696,80 грн.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Ю.Ключкович

Судді В.В.Кузьменко

Н.М. Літвіна