Рішення № 76472849, 13.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2018

Справа № 910/8568/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко Г. П.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/8568/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "КУРАХІВСЬКА" (85621, Донецька обл, Мар"їнський район, с. Вовчанка, вул. Нагорна 1А; 85490, Донецька обл., с. Курахівка, вул. Орджоникидзе, 1А)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"(79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1)

про стягнення 7 140, 27 грн

Без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Центральна Збагачувальна фабрика “Курахівська” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Укрїанська залізниця” (далі – відповідач) про стягнення 7 140, 27 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, 30.12.2013 між позивачем та ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” було укладено договір № 13-15/76-У на постачання вугілля; позивачем відповідно до Технічних умов було завантажено вугілля кам’яне марки Г 0-100: у вагон № 56122658 в кількості 69000 кг по накладній № 53347183 від 17.12.2017 та у вагон № 53345653 в кількості 69500 кг по накладній № 62257456 від 17.12.2017 та передано для перевезення відповідачу; згідно з накладними № 53343653, № 53347183 відповідач прийняв у позивача на станції Курахівська Донецької залізниці для перевезення вказане вугілля і зобов’язався доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці на адресу ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ “ДТЕК Західенерго”; по прибуттю на станцію Нижньодніпровськ – Вузол Придніпровської залізниці було складено комерційні акти 388103/450 від 18.12.2017, 388103/451 від 18.12.2017, які свідчили про недостачу вантажу у вагонах, а тому у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань, позивач просить стягнути з відповідача 7140, 27 грн вартості нестачі вугілля та застосувати до розгляду справи позовну давність згідно ст. 257 ЦК України три роки. Також позивач просить стягнути з відповідача 1762, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

23.07.2018 через відділ канцелярії господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 19.07.2018 № НЮ-1523, в якому відповідач заперечив проти визначеного позивачем розміру збитків, проти позовних вимог в цілому, з огляду на їх недоведеність, та просив суд застосувати до позивних вимог спеціальний строк позовної давності – шість місяців.

30.07.2018 від позивача через відділ канцелярії господарського суду надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності, в якій позивач до правовідносин сторін просив застосувати загальну позовну давність, згідно зі ст. 257 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 30.12.2013 між Публічне акціонерне товариство “ДТЕК Павлоградвугілля”, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЦЗФ “ Курахівська”, як виконавцем, був укладений договір № 13-15/76 – У.

Відповідно до умов вказаного договору замовник зобов’язався передати виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов’язані зі збагачення вугілля та прийняти концентрат. Виконавець зобов’язався прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, в строки та на умовах, обумовлених дійсним договором.

Відповідно до п. 1.1.3. договору № 13-15/76 – У від 30.12.2013 поставка вугільного концентрату у січні, лютому, березні 2018 року здійснювалась на залізничну станцію Бурштин, Львівської залізниці.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ЦЗФ “Курахівська” відповідно до Технічних умов завантажило вугілля кам’яне марки Г 0-100:

- у вагон № 56122658 в кількості 69000 кг по накладній №53347183 від 17.12.2017 (досильна № 46783023);

- у вагон № 62257456 в кількості 69500 кг по накладній № 53343653 від 17.12.2017;

та передало вказаний вантаж для перевезення Залізниці. Згідно даних зазначених у накладній вантаж маркується двома повздовжніми борознами. Завантаження вище рівня бортів.

Згідно п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього статуту та правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно з накладними: №53347183 (досильна № 46783023), 53343653 (досильна № 46783016) залізниця прийняла у ТОВ “ ЦЗФ “ Курахівська ” на станції Курахівка Донецької залізниці для перевезення вказане вугілля і зобов'язалась доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці на адресу ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ “ДТЕК Західенерго”. Відокремлений підрозділ “Бурштинська ТЕС” є структурною одиницею Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго”.

На шляху слідування станція Чапліно Придніпровської залізниці, були складені комерційні акти №№ 388103/451 від 18.12.2017, 388103/450 від 18.12.2017.

Відповідно до комерційного акту № 388103/451 від 18.12.2017 було проведене переважування маси вантажу вугілля кам’яне у вагоні № 56122658. В комерційному акті № 388103/451 від 18.12.2017 зазначено, що: «При повторному переважуванні виявлено різницю маси вантажу проти документа: а саме по документу значиться: вантаж вугілля, брутто не вказано, тара з документа – 22200 кг, нетто – 69 000 кг, при переважуванні виявлено: брутто – 88700 кг, тара з документа – 22200 кг, нетто – 66500 кг, нестача проти документа 2500 кг. При огляді вагона виявлено: навантаження на рівні бортів, маркування двома повздовжніми бороздами. Маються заглиблення на 1, 2 люками 3, 0 м * 1, 0 м * 0, 3 м. В місцях заглиблення маркування відсутнє. Двері люка закриті. При видачі вантажу просипання не було. Недостаючий вантаж міг би поміститися у вагоні».

Згідно довідки Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» вартість 1 тонни вугілля, що перевозилось у вагоні № 56122658 згідно вантажної накладної № 53347183 по УДК 4053 зола 24, 6 %, волога 12, 3 % становить 2 550, 68 грн з ПДВ.

Відповідно до комерційного акту № 388103/450 від 18.12.2017 було проведено переважування маси вантажу вугілля кам’яне у вагоні № 62257456. В комерційному акті № 388103/450 від 18.12.2017 зазначено, що: «При переважуванні виявлено різницю маси вантажу проти документа: а саме по документу значиться вантаж вугілля, брутто не вказано, тара з документа – 23000 кг, нетто – 69500 кг, при переважуванні виявлено: брутто – 90000 кг, тара з документа – 23000 кг, нетто – 67000 кг, нестача проти документа 2500 кг. При огляді вагона виявлено: навантаження на рівні бортів, маркування двома повздовжніми бороздами. Маються заглиблення над 2, 3 люками 3, 0 м * 1, 0 м * 0, 3 м, над 5, 6 люками 3, 0 м * 1, 0 м * 0, 3 м, над 7 люком 1, 5 м * ширина вагона * 0, 3 м. В місцях заглиблення маркування відсутнє. Двері люка закриті. При видачі вантажу просипання не було. Недостаючий вантаж міг би поміститися у вагоні».

Згідно довідки Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» вартість 1 тонни вугілля, що перевозилось у вагоні № 62257456 згідно вантажної накладної № 53343653 по УДК 4051 зола 24, 6 %, волога 13, 0 % становить 2 525, 34 грн з ПДВ.

Відповідно до переуступного напису, зробленого на накладних № 53347183 та № 53343653 за підписами генерального директора та головного бухгалтера Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», право на пред’явлення позову передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "КУРАХІВСЬКА".

За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу у вище перелічених вагонах, яка була розрахована позивачем з урахуванням норми недостачі вантажу 1% становить загалом суму 7 140, 27 грн, стягнення якої є предметом позову у даній справі.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Як передбачено ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, п. 22 Статуту, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 ГК України.

Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов’язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до накладних №53347183 (досильна № 46783023), 53343653 (досильна № 46783016) вантаж (вугілля) завантажений відправником вище рівня бортів та маркований вапном двома повздовжніми бороздами.

Згідно з ст. 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083 передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про залізничний транспорт” залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України “Про залізничний транспорт” передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Додані до матеріалів справи комерційні акти №№ 388103/451 від 18.12.2017, 388103/450 від 18.12.2017 про нестачу вантажу, що підтверджують недостачу вантажу за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних, фактичній масі вантажу.

Відповідно до абзацу 2 ст.130 Статуту право на пред’явлення до залізниці претензій та позовів, зокрема у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред’явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі ст. 133 Статуту передача права на пред’явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції). Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

Як встановлено судом, відповідно до переуступного напису, зробленого на накладних № 53347183 та № 53343653, право на пред’явлення позову за вказаними накладними передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "КУРАХІВСЬКА".

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Абзацом 1 ст.110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Частиною 1 ст.623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 ст.22, ст.611, частина 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; завдання шкоди у результаті такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 ст.623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до абз.1 ст.115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, розмір шкоди, завданої внаслідок втрати вантажу, складається з вартості вантажу, який оплачений позивачем та/або Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля»), але фактично ним не отриманий.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/13327/17.

Однак, матеріали справи не містять доказів про оплату позивачем та/або Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля») вартості вантажу, про нестачу якого вказано в комерційних актах №№ 388103/451 від 18.12.2017, 388103/450 від 18.12.2017. При цьому, довідки Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про вартість вугілля відправленого по накладних № 53347183 та № 53343653, на підставі яких позивач вираховував вартість втраченого вантажу, не є належними та допуститими доказами у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, дійсної вартості втраченого вантажу. В тому числі, з огляду на те, що за умовами укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» договором № 13-15/76-У від 30.12.2013, позивач, як виконавець за договором зобов’язувався прийняти вугілля, здійснити його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення вугілля концентрат замовнику, на умовах встановлених в договорі та/або специфікації. При цьому, кількість, марочний склад, якісні показники вугілля, вантажовідправники обумовлюються сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору. Проте, жодних специфікацій до матеріалів справи позивачем додано не було.

Відтак, на переконання суду, позивачем у даній справі не доведено фактичного розміру заподіяної відповідачем шкоди, внаслідок чого суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача суд зазначає наступне.

Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені ЦК України. Однак частиною другою статті 9 названого Кодексу визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, таким законом є ГК України.

Частина п'ята статті 315 ГК України та стаття 136 Статуту встановлюють шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.

З урахуванням частини другої статті 9 ЦК України, статті 315 ГК України та статті 136 Статуту позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний строк, який обчислюється відповідно до статті 134 Статуту - з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (складання комерційного акта, акта загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо).

Цей строк не є присічним, і тому в разі, коли його пропущено з поважних причин, суд має право поновити згаданий строк на підставі статті 267 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 905/3245/16.

Комерційні акти №№ 388103/451 від 18.12.2017, 388103/450 від 18.12.2017, як встановлено судом, були складені 18.12.2017, відповідно позов до залізниці по ним може бути поданий у строк до 19.06.2018. Позивач звернувся до суду з позовом 26.06.2018, тобто поза строками позовної давності, і не зазначив суду поважні причини пропуску строку позовної давності.

Проте, згідно з п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, відмова у позові з підстав пропущення строку позовної давності можлива лише у випадку, якщо судом буде встановлено наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки, позовні вимоги позивача не доведені, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд відмовляє у позові саме з підстав того, що суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "КУРАХІВСЬКА" (85621, Донецька обл, Мар"їнський район, с. Вовчанка, вул. Нагорна 1А; 85490, Донецька обл., с. Курахівка, вул. Орджоникидзе, 1А; ідентифікаційний код 33959754) відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.09.2018.

Суддя Г.П. Бондаренко