Постанова № 76472683, 04.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа№ 910/20930/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання: Ярмак О.В.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.09.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 25.04.2018 (повний текст рішення складено 05.05.2018)

у справі № 910/20930/17 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПЕТРОЛІУМ"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду м. Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПЕТРОЛІУМ" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,17 га по вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва (код ділянки: 85:317:0019) та повернути її, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.04.2018р. у справі № 910/20930/17 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи.

Апелянт зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства України єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради. Однак, в матеріалах справ відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач здійснює користування спірною земельною ділянкою на підставі визначених законодавством України правовстановлюючих документів.

Крім того, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва та складено акт обстеження земельної ділянки від 14.06.2017 № 17-0897-07, яким встановлено порушення земельного законодавства, а саме самовільне зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 0, 17 га. (ст. 211 земельного кодексу України).

В подальшому в межах здійснення самоврядного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, Департаментом земельних ресурсів проведено перевірку земельної ділянки на вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва, якою встановлено, що земельна ділянка за адресою: вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва огороджена парканом орієнтовною площею 0,17 га. На вказаній ділянці розміщено будівлю та споруди невизначеного призначення та влаштовано майданчик з продажу (оренди) спецтехніки (екскаваторів).

Апелянт звертає увагу суду на те, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 91857436, двоповерхова адміністративно-господарська будівля літ. Ф загальною площею 183,7 кв. м за адресою: вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ПЕТРОЛІУМ» на підставі рішення Третейського суду при асоціації «Розвитку та правозахисту підприємців» від 21.03.2007. Київська міська рада як єдиний власник та розпорядник спірної земельної ділянки, не була стороною у справі, яким визнано право власності на нерухоме майно за ТОВ «АГРО-ПЕТРОЛІУМ», що розміщене на земельній ділянці, а тому не могла передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою та вчинити дій, які передбачені статтею 386 Цивільного кодексу України.

Апелянт вважає, що в оскарженому рішенні відсутні належні та допустимі докази того, що нежитлова будівля, право власності на яку визнано за відповідачем, побудована на земельній ділянці, що була відведена для цієї мети на підставі визначених законодавством України правовстановлюючих документів.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Рішенням постійно діючого третейського суду від 21.03.2007р. визнано дійсним Договір №1 від 02.08.1996р. купівлі - продажу господарської будівлі, а саме двоповерхової будівлі літ. Ф по вул. Електриків ,21 м. Київ площею 183,7 кв.м. за ТОВ «Агро-Петроліум», причому аналогічне зазначено в резолютивній частині ухвали Господарського суду м. Києва від 29.05.2007р. №7/27 (є в матеріалах справи), який крім того на виконання вищевказаного рішення третейського суду видавав наказ на примусове його виконання. Жоден з вищевказаних документів не скасований не визнаний незаконним, а отже вони є чинними та створюють відповідні юридично значущі наслідки.

Представник відповідача зауважив, що право власності на об'єкт нерухомості зареєстроване у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно № запису про право власності 10475476 (р№ об'єкта нерухомого майна 68396850000), що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2015року відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України.

Існування акту введення в експлуатацію об'єкта від 1994р., сам факт набуття права власності на майно та його реєстрація виключає віднесення його до самочинного будівництва в силу норм п.2 ст. 376 ЦК України, що виключає застосування норм ст.212 Земельного кодексу щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Представник відповідача зазначив, що відповідно ст.120 ЗК України, 377 ЦК України (в редакціях, чинних станом на момент виникнення правовідносин) ст.ст. 331,334 України з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи в будь-якому випадку виникає право одержати земельну ділянку в користування, на якій вони розміщені, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тобто зазначеними нормами загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований і визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

В судове засідання представник позивача не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомлено.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників відповідача, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників відповідача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

14.06.2017 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації складено акт обстеження земельної ділянки № 17-0897-07, з якого вбачається, що за результатами обстеження встановлено: земельна ділянка за адресою вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва огороджена парканом, орієнтовною площею 0,17 га. На вказаній ділянці розміщено будівлю та споруди невизначеного призначення та влаштовано майданчик з продажу (оренди) спецтехніки (екскаваторів). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, двоповерхова адміністративно-господарська будівля літ. Ф, загальною площею 183,7 кв.м за адресою: вул. Електриків, 21 перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПЕТРОЛІУМ" на підставі рішення Третейського суду при асоціації "Розвитку та правозахисту підприємців" від 21.03.2007 року. Відповідно до бази міського земельного кадастру, земельна ділянка площею 1681,51 кв.м на вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва (код ділянки 85:317:0019), на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПЕТРОЛІУМ". Рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала. У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації вищезгаданої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї. В діях Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПЕТРОЛІУМ" вбачаються порушення вимог земельного законодавства, а саме - самовільне зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 0,17 га (ст. 211 Земельного кодексу України).

Зазначене також встановлено в акті обстеження земельної ділянки № 17-0078-07 від 18.10.2017 року, складеному Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

Вважаючи, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав, позивач звернувся до суду з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,17 га по вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва (код ділянки: 85:317:0019) та повернути її, привівши у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 21.03.2007 року визнано право власності на двоповерхову капітальну адміністративно-господарську будівлю, літ. "Ф", за адресою: м. Київ, вулиця Електриків, будинок 21 за ТОВ "Агро-Петроліум".

29.05.20107 року на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 29.05.2007 року №7/27 та рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 21.03.2007 року Господарським судом міста Києва видано наказ про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Петроліум" права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: двоповерхову капітальну адміністративно-господарську будівлю, літ. "Ф" по вулиця Електриків, будинок 21 у Подільському районі м. Києва, загальною площею 183,7 кв.м.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №40900313 від 20.07.2015 року та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №91857436 від 13.07.2017 року двоповерхова капітальна адміністративно-господарська будівля, літ. "Ф", за адресою: м. Київ, вулиця Електриків, будинок 21 належить на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Розвитку та правозахисту підприємств" від 21.03.2007 року та ухвали Господарського суду міста Києва №7/27 від 29.05.2007 року на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Петроліум".

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Конституцією України та ст. 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно положень ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягає, зокрема, право власності на нерухоме майно.

У частині 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказується, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "Агро-Петроліум" набуло право власності на нерухоме майно: двоповерхову капітальну адміністративно-господарську будівлю, літ. "Ф", за адресою: м. Київ, вулиця Електриків, будинок 21 та є законним власником вказаного майна.

Відповідно до приписів ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатам аукціону.

Статтею 123 Земельного кодексу України унормовано, що надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.124 Земельного кодексу України (в редакції на момент звернення з даним позовом) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтаю122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки, у разі продажу права оренди, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, будівель, споруд, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не підлягають продажу на конкурентних засадах, земельних торгах.

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням і охороною земель визначені Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Таким чином, при вирішенні даного спору дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходило право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 Земельного кодексу України унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331 та статті 657 Цивільного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Таким чином, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі ж встановлення того, що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

З метою переоформлення на своє ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Петроліум» зверталося до Київської міської ради з відповідними клопотаннями: від 23.11.2000року, від 23.07.2007року, від 20.01.2011року, а також до інших державних установ стосовно відведення земельної ділянки, де отримало позитивні відповіді.

Крім того, відповідачем було виготовлено Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Петроліум» розташованого на вулиці Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва та внесено в базу даних міського земельного кадастру як земельна ділянка площею 1681,51м2 на вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва з кодом земельної ділянки 85:317:0019.

Як пояснив представник відповідача, однією з підстав для відмови в оформленні земельної ділянки, було рішення Київської міської ради від 06.10.2011р №293/6509, де йде посилання на Розпорядження КМДА від 20.03.2006року № 492, яким призупинено розгляд та погодження проектів відведення земельних ділянок для будівництва та реконструкції об'єктів, розташованих на території Рибальського півострова, до затвердження детального плану території.

Лише 29.09.2016 року рішенням Київської міської ради (КМР) № 96/1100 було затверджено детальний план території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва. Проте вказане рішення КМР є предметом розгляду в судових інстанціях. Зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018року у справі №826/4504/17 визнано протиправним та скасовано рішення КМР від 29.09.2016 року №96/1100. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018року рішення окружного адміністративного суду міста Києва скасовано, в позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.05.2018року відкрито касаційне провадження по справі №826/4504/17 щодо оскарження Рішенням КМР від 29.09.2016 року №96/1100.

Тобто на день прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Агро-Петроліум» не було затверджено детального плану території, з прийняттям такого рішення розпочалась судова процедура щодо його оскарження. Відповідач зазначає, що станом на сьогоднішній день, враховуючи процедуру судового оскарження рішення КМР, при зверненні до КМР про оформленя земельної ділянки, ТОВ «Агро-Петроліум» буде відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Петроліум» починаючи з 2016 року і по теперішній час вчасно подає податкові декларації з плати за землю, в тому числі і за вказану земельну ділянку до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві та здійснює сплату земельного податку до бюджету за користування зазначеною спірною ділянкою на підставі наданих йому, як землекористувачу Департаментом земельних ресурсів при Київській міській державній адміністрації. У відповідача відсутній податковий борг, що підтверджується довідкою з державної фіскальної служби про відсутність податкового боргу по вищевказаній земельній ділянці, а також долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями про своєчасну сплату земельного податку.

Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в діях ТОВ "Агро-Петроліум" відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником адміністративно-господарської будівлі, літ. "Ф" за адресою: м. Київ, вулиця Електриків, будинок 21, правомірно ініціювало одержання спірної земельної ділянки у користування.

Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 40/3.

Таким чином, відсутність у ТОВ "Агро-Петроліум" на момент здійснення перевірки правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України, у зв»язку із чим позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,17 га по вул. Електриків, 21 у Подільському районі м. Києва (код ділянки: 85:317:0019) та повернути її Київській міській раді задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині приведення спірної земельної ділянки у придатний для використання стан, судова колегія зазначає наступне.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ч.1 ст. 316 ЦК України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст.179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181 ЦК України).

Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова двоповерхова капітальна адміністративно-господарська будівля, літ. "Ф", за адресою: м. Київ, вулиця Електриків, будинок 21, яка на праві приватної власності належить ТОВ "Агро-Петроліум".

Будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Крім того, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

ТОВ "Агро-Петроліум" є власником нерухомості, яка розташована на спірній земельній ділянці, однак право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але зазначене не може бути підставою для обмеження права ТОВ "Агро-Петроліум" як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання ТОВ "Агро-Петроліум" в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення нежитлової будівлі, яка належить відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 року "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-92цс13.

В процесі розгляду даної справи позивачем не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності ТОВ "Агро-Петроліум".

Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі №21-1959а16).

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ТОВ "Агро-Петроліум" з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці.

Крім того, ТОВ "Агро-Петроліум" зареєструвавши право власності на нежитлову будівлю ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами ТОВ "Агро-Петроліум".

З огляду на наведене, обраний спосіб захисту у вигляді зобов'язання ТОВ "Агро-Петроліум" повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Питання дотримання або порушення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час складення актів обстеження Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затверджених рішенням Київради від 25.09.2003 року №16/890, із здійснення контролю за використанням та охороною земель ніяким чином не спростовує та не підтверджує наявність у ТОВ "Агро-Петроліум" права власності на нерухомий об'єкт, розташований на спірній земельній ділянці, та не впливає на вирішення питання про наявність у нього права користування даною спірною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що вимоги позивача приведення спірної земельної ділянки у придатний для використання стан є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками господарського суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами та матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують викладених в судовому рішенні висновків та не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 267, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі № 910/20930/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі № 910/20930/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20930/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська