Рішення № 76472065, 13.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2018 року № 826/17875/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, (далі по тексту - Відповідач-1, Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - Відповідач-2, Фонд), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо не включення Позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню та які знаходяться на рахунках у ПАТ «Банк Михайлівський», відкритих на ім'я ОСОБА_1;

- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на повну суму коштів, що підлягають відшкодуванню та знаходяться на рахунках у ПАТ «Банк Михайлівський» відкритих на ім'я ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що кошти які надійшли від ТОВ «ІРЦ» на поточний рахунок Позивача є вкладом у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; Уповноваженою особою не доведено належними доказами фактів, які б свідчили про наявність обставин, які слугували підставою для визнання нікчемними операцій з перерахування коштів; здійснення транзакцій під час дії постанови НБУ від 22.12.15р. № 917/БТ не є достатньою підставою для визнання цих транзакцій нікчемними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи на 31 січня 2017 року.

Через канцелярію суду від Фонду надійшли письмові заперечення, у яких Відповідач-2 вказав на те, що Уповноважена особа перевіряючи правочини на предмет їх нікчемності, діяла у межах та у спосіб визначених Законом № 4452-VI повноважень, а також зазначив про передчасність заявлених до Фонду вимог.

Від Уповноваженою особи надішли письмові заперечення проти позову, у яких Відповідач-1 зазначив, що правочини з перерахування коштів третьою особою на рахунок Позивача є нікчемними з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 7, 9 ч.3 ст. 38 Закону № 4452-VI та ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Також Уповноважена особа посилається й на те, що перерахування коштів мало місце всупереч вимогам постанови НБУ №917/БТ від 22.12.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», якою були встановлені обмеження щодо здійснення кредитних операцій.

Через канцелярію суду від Позивача надішли додаткові письмові пояснення в обґрунтування заявлених позовних вимог.

У зв'язку з неявкою учасників процесу у судове засідання 31 січня 2017 року, суд ухвалив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року справу призначено до розгляду у відкрите судове засідання на 16 серпня 2017 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року адміністративну справу №826/17875/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено до судового розгляду у судове засідання на 21 грудня 2017 року.

Через канцелярію суду Позивача та Відповідача-2 надішли додаткові пояснення в підтвердження доводів позовної заяви та спростування вимог позовної заяви відповідно.

У зв'язку з неявкою учасників процесу у судове засідання 21 грудня 2017 року, зважаючи на заяву представника позивача про розгляд справи у письмовому провадженні, суд продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір «Суперкапітал» (новий) з виплатою процентів щомісячно від 13 травня 2016 року №980-055-000238770, згідно умов кого Позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти, у розмірі, порядку та на строк, передбачені цим Договором, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов'язується повернути кошти Позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Сума коштів згідно умов договору становить 64 000 грн.

Цього ж дня, Позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» грошові кошти у сумі 64 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2582048.

19.05.2016 з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунки Позивача, відкриті у ПАТ «Банк Михайлівський», надійшли кошти: по договору №980-055-000238770 у сумі 64 000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів» на рахунок № НОМЕР_2, в сумі 236,06 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів» на рахунок № НОМЕР_3.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено Ірклієнко Юрія Петровича.

13.06.2016 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 12.07.2016 № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Ірклієнку Юрію Петровичу з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» делеговано Волкову Олександру Юрійовичу з 05.09.2016.

На звернення Позивача від 21.07.2016 представником ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» надано відповідь 19.08.2016 № ЗГЗ/2900, якою повідомлено про тимчасове обмеження виплати коштів позивачу за його рахунком у Банку.

Уповноваженою особою на адресу Позивача надіслані повідомлення від 25 вересня 2017 року №ЗГ1/12236 та №ЗГ1/12237 відповідно, про нікчемність правочину, якими повідомлено про те, що переказ коштів (транзакцій) здійснений ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 по договору №980-055-000238770 у сумі 64 000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів», в сумі 236,06 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів» визнані нікчемними на підставі ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст. 37, п.п. 1, 2, 7, 9 ч.3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

Не включення Позивача до переліку вкладників, зумовило звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

У спірних правовідносинах суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 38 Закону України № 4452-VI від 23.02.2012 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Наведеним Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладником в розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

За змістом вищенаведених норм Закону № 4452-VI право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.

Також, згідно частини 3 статті 36 Закону № 4452-VI є нікчемними правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону № 4452-VI.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що за Законом № 4452-VI до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме Банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону № 4452-VI. Про це зазначив Верховний Суд у п.41-43 вищезазначеної постанови від 04 липня 2018 року .

У спірному випадку Відповідач-1 вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами від 19.05.2016 з перерахування коштів юридичною особою на рахунок Позивача, посилаючись при цьому на пункти 7-9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI та ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до указаних пунктів частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Втім, платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок Позивача не є правочинами між Банком та Позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України.

Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Відповідно до частин 1-3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України від 05.04.2001 № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Так, відповідно до п. 1.24 статті 1 цього Закону переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

У свою чергу, згідно з п. 1.15 ст. 1 цього ж Закону ініціатором є - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно п.1.23 вказаної норми, отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Частиною 2 пункту 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ №22 від 21.01.2004, зареєстрованої в Мін'юсті 29.03.2004 за N 377/8976, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Частиною 5.2 статті 5 Закону № 2346-III визначено, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, зарахування на банківський рахунок Позивача грошових коштів від третьої особи відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок Позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону №2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону № 2346-III, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Уповноваженою особою не заперечується факт зарахування 19.05.2016 від ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунок Позивача грошових коштів у загальній сумі 64 236,06 грн., а тому у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність правочинів, укладених між суб'єктами переказу коштів.

Та обставина, що кошти, які були повернуті юридичною особою на рахунок Позивача, були залучені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у зв'язку з укладанням останнім та Банком договорів про відступлення права вимоги не спростовує правомірності набуття Позивачем статусу вкладника у розумінні Закону № 4452-VI.

Посилання Уповноваженої особи на постанову НБУ №917/БТ від 22.12.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», якою були встановлені обмеження щодо здійснення кредитних операцій - не заслуговують на увагу, з огляду на те, що така постанова адресована посадовим особам Банку, а не владникам, відтак невиконання посадовими особами Банку постанови НБУ, навіть якщо і мало місце, не є саме по собі підставою для висновку про нікчемність правочину.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Окрім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для Позивача та безпосередньо не порушує прав Позивача.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В свою чергу ч.2 ст. 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту порушеного права слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Положення п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Таким чином, право Позивача може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 та зобов'язання Уповноваженої особи включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Поряд з цим, суд приходить до висновку про передчасність вимог, заявлених до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині включення Позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки Загальний реєстр вкладників формується на підставі поданої Уповноваженою особою інформації щодо вкладників, а за відсутності подання такої, у Фонду ГВФО не виникає обов'язку щодо включення ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників.

Суд зазначає, що Позивач під час розгляду справи не наполягав на встановленні судового контролю. Крім того, встановлення такого контролю є правом, а не обов'язком суду, з огляду на що суд не вбачає у даному випадку правових підстав для здійснення такого.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем за подання до суду даного позову було сплачено судовий збір в сумі 1 653,63 грн., що підтверджується квитанцією від 04 жовтня 2016 року.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність відшкодувати останній 1 102,12 грн. сплаченого судового збору за рахунок Відповідача-1.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (02088, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (01001, м. Київ, провулок Рильський, 10-12/3; код ЄДРПОУ 38619024) щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 (02088, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» включити інформацію про ОСОБА_1 (02088, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: НОМЕР_1) до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (01001, м. Київ, провулок Рильський, 10-12/3; код ЄДРПОУ 38619024) на користь ОСОБА_1 (02088, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 1 102 (одна тисяча сто дві) гривні 12 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко