Рішення № 76471709, 13.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 р. № 631/1128/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації (вул. Воскресінська, буд. 3,смт. Нова Водолага,Нововодолазький район, Харківська область,63202) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011-2014 роки, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти законодавчо встановлених мінімальних пенсій за віком з урахуванням фактично проведених виплат;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації здійснити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учаснику бойових дій, відповідно до ч. 5, ст. 12 Закону Україну «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком за період 2011-2014р.р., з урахуванням фактично проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач, на думку позивача, має здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, взявши за основу нарахування розміри мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком. Позивач вважає, що відповідачем протиправно проведено виплати вищезазначеної допомоги у значно менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством, що порушує права та законні інтереси позивача, на підставі чого позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.07.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Вказаною ухвалою, зокрема, було зобов'язано відповідача надати до суду усі наявні у нього докази, що стосуються обставин, викладених в адміністративному позові позивачем, а також у разі невизнання адміністративного позову подати до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали відзив до позову та докази на обґрунтування цього відзиву з дотриманням вимог ст. 162 КАС України.

У строк визначений судом, відповідачем до суду відзиву на позов подано не було, будь-яких заяв або клопотань від відповідача до суду не надходило.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про наслідки не подання до суду відзиву на позов або заяви про визнання позову.

У період з 20.08.2018 року по 07.09.2018 року суддя перебувала у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову строкову службу в Збройних Силах в період з 13 листопада 1985 року по 21 квітня 1987 року та приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан у вищезазначений період.

На підставі наказу Міністерства оборони СРСР № 185 від 1973 року ОСОБА_1 був звільнений в запас 21.04.1987року.

29 березня 2006 року ОСОБА_1 отримав посвідчення серія НОМЕР_1 учасника бойових дій, відповідно до якого має право на пільги для ветеранів війни, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

18.07.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати надати розрахунок виплаченої йому протягом 2011-2014 років щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та нарахувати, здійснити відповідну доплату до вищезазначених сум.

Листом від 24.07.2017 року № 06-53/1742 Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації повідомило ОСОБА_1, що у квітні 2011 року Управлінням праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації було нараховано та виплачено ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 800 гривень на підставі п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року № 341 «Деякі питання виплати у 2011 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

У квітні 2012 року Управлінням праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації було нараховано та виплачено ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1720 гривень відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів 7країни від 05.04.2012 року №293 «Деякі питання виплати у 2012 році разової грошової допомоти, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

У квітні 2013 року Управлінням праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації було нараховано та виплачено ОСОБА_1 разову грошову і допомогу до 5 травня у розмірі 1895 гривень відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року №149 «Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

У квітні 2014 року Управлінням праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації було нараховано і виплачено ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 2020 гривень згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2014 року №102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Також, відповідачем повідомлено позивача, що вказані розміри одноразової грошової допомоги були чітко встановлені Кабінетом Міністрів України за кожний період, а вирішення питання щодо встановлення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій знаходиться поза межами повноважень районної державної адміністрації.

Отже, лист Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації від 24.07.2017 року № 06-53/1742 не є відмовою у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011 -2014 роки, а несе лише інформаційний характер.

Суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Позивачем не надано до суду доказів про те, що Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації відмовило у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011 -2014 роки та, така відмова, була оформлена у вигляді, зокрема, окремого рішення, форма якого передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, права позивача в даній частині спірних правовідносин не були порушені.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання відмови Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2011-2014 роки, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти законодавчо встановлених мінімальних пенсій за віком з урахуванням фактично проведених виплат, протиправною.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації здійснити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учаснику бойових дій, відповідно до ч. 5, ст. 12 Закону Україну «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком за період 2011-2014р.р., з урахуванням фактично проведених виплат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ, яким розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Кабінетом Міністрів України 04.04.2011 року прийнято постанову №341 "Деякі питання виплати у 2011 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої у 2011 році виплата разової грошової допомоги проводиться до 5 травня в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин була встановлена у розмірі 800 грн.

Кабінетом Міністрів України 05.04.2012 року прийнято постанову № 293 "Деякі питання виплати у 2011 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої у 2012 році виплата разової грошової допомоги проводиться до 5 травня в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин була встановлена у розмірі 1720 грн.

Кабінетом Міністрів України 13.03.2013 року прийнято постанову №149 "Деякі питання виплати у 2013 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої у 2013 році виплата разової грошової допомоги проводиться до 5 травня в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин була встановлена у розмірі 1895 грн.

Кабінетом Міністрів України 16.04.2014 року прийнято постанову №102 "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої у 2014 році виплата разової грошової допомоги проводиться до 5 травня в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин була встановлена у розмірі 2020 грн.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи те, що останнім в часі є Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетнихвідносин" від 28.12.2014 року, тому пріоритетними у спірних правовідносинах є положення саме цього Закону.

Вказані положення Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, вищевказані постанови Кабінету Міністрів України від "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" також є чинними.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2011 року по 2014 рік ОСОБА_1 склав: за 2011 рік - 800,00, за 2012 рік - 1720,00 грн., за 2013 рік - 1895,00 грн., за 2014 рік - 2020,00 грн.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

Так, у рішенні №3-рп від 25.01.2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Таким чином, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, внаслідок чого, суди України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Слід також зауважити на тому, що Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально - економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року .

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Частиною другою статті 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Конституційний Суд України виходив з того, що за рахунок бюджетних джерел забезпечується соціальний захист широких верств населення країни, серед яких особи, що отримують пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги. Це зобов'язує державу дотримуватися частин першої, третьої статті 95 Основного Закону України, згідно з якими бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України.

У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).

Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. З чого слідує, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України).

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів, метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади.

Відповідно до конституційних повноважень, Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, а також встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (пункти 1, 6 частини першої статті 92, частина друга статті 95Конституції України).

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частини друга, третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України). Отже, Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти у сфері соціального захисту, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (частини перша, друга, третя статті 124, частина перша статті 129 Конституції України).

Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, та застосовує інші нормативно-правові акти (пункти 1, 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати в т.ч. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18 жовтня 2016 року, розглядаючи справу про визнання протиправною бездіяльність Департаменту та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, прийшов до висновку що відповідач, здійснивши особі виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому постановою КМУ, діяв відповідно до норм законодавства України, у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому суди вирішували питання щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2015 року, коли одночасно діяли норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII і постанови № 147, які регулювали такі виплати.

Проте, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону № 80-VIII було встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказаний акт набрав чинності з 1 січня 2015 року, його положення у встановленому порядку не були визнані неконституційними.

Отже, слід застосовувати позицію ВСУ про те, що у разі одночасної дії двох законів, в т.ч. які визначають що норма статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, то здійснивши позивачу виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому постановою КМУ, відповідач діяв відповідно до норм законодавства України, у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім того, в ухвалі від 03.06.2014 (справа «Серебрянський проти України», заява №54704/10) Європейський суд з прав людини дійшов висновку (п. 36 ухвали), що вимога заявника щодо виплати разової щорічної допомоги до Дня перемоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком не становила «законні сподівання» у значені практики ЄСПЛ з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим.

Дійсно, закони України про державний бюджет вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України [йдеться про рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008], чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.

Виходячи з вищевикладеного, а також беручи до уваги той факт, що на момент виплати у 2016 році разової допомоги позивачу, був одночасно чинний і Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і Постанови Кабінету Міністрів України № 341, 293, 149, 102 за період з 2011-2014 роки, то під час визначення розміру щорічної разової грошової допомоги застосовуються норми в порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів, враховуючи висловлену позицію Верховного Суду України у постанові від 18 жовтня 2016 року.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постановах від 05.09.2018 року по справі № 591/4700/16-а, від 13.02.2018 року по справі №713/62/17, від 07.03.2018 року по справі №348/2100/16.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, зважаючи на те, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України, то суд приходить до висновку, що виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2011-2014 роках здійснена в межах бюджетних призначень відповідно Бюджетного Кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2011-2014 роках разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань". Виплата вказаної допомоги здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.