Рішення № 76471257, 12.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 вересня 2018 р. № 2040/5624/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Чернишук К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №22867-00, №22868-00, №22869-00, №22870-00, №22871-00, №45-00, №44-00, №22874-00, №22875-00, №43-00, №41-00, №42-00 від 30.06.2016 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання. В судовому засіданні 12.09.2018 року у справі закрито підготовче провадження та, з урахування положень ч.7 ст.181 КАС України, розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив позовні

вимоги задовольнити з тих підстав, що податок на майно відмінне від земельної ділянки, введений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, в силу правил справляння цього податку, закріплених ПК України, міг бути нарахований та відповідно сплачений не раніше 2016 року.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив позовні вимоги залишити без задоволення з тих підстав, що згідно пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а отже податковим органом правомірно визначено податкове зобов'язання з податку за майно, відмінне від земельної ділянки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачеві на праві приватної власності належить: нежитлова будівля 817,20 кв. м. за адресою : АДРЕСА_2; нежитлова будівля 1022,6 кв.м. за адресою : АДРЕСА_3; нежитлова будівля 259,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_4; нежитлова будівля 9,2 кв.м (спільна частка 1/2) за адресою : АДРЕСА_5; нежитлова будівля 2544,5 кв.м (спільна частка 1/2) за адресою : АДРЕСА_6; нежитлова будівля 677,7 кв.м (спільна частка 47/100) за адресою : АДРЕСА_7; нежитлова будівля 312,1 кв. м. ( спільна частка 1/2) за адресою : АДРЕСА_8; нежитлова будівля 290,1 кв.м. за адресою : АДРЕСА_9; нежитлова будівля 888,7 кв. м за адресою : АДРЕСА_10; нежитлова будівля 135,3 кв.м за адресою : АДРЕСА_11; нежитлова будівля 16,3 кв. М. за адресою : АДРЕСА_12; нежитлова будівля 566,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_13.

Рішенням Високопільської сільської ради Валківського району Харківської області від 23.01.2015 року для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних осіб, встановлено ставку 0,3% від мінімальної заробітної плати на 1 січня 2015 року.

З урахуванням вказаного рішення контролюючим органом сформовано та направлено на адресу відповідача податкові повідомлення рішення від 30.06.2016 року № 22869-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 2986,05 грн.; № 22874-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 3736,58 грн.; № 22867-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 947,48 грн.; № 45-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 16,81 грн.; № 44-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 4648,03 грн.; № 43-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 1163,84 грн.; № 41-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 570,21 грн.; № 22871-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 1060,03 грн.; № 22868-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 3247,31 грн.; № 42-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 247,19 грн.; № 22875-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 59,56 грн.; № 22870-00 на суму податкового зобов'язання у розмірі 2071,09 грн..

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, до місцевих податків віднесено податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено у ст. 143 Конституції України, пункті 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України). Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на майно відмінне від земельної ділянки у 2015 році.

Щодо посилань відповідача на приписи пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 ПК України, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, то суд вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Підпунктами 12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю,

Зі змісту наведеної норми чітко вбачається, що вона застосовується у випадку, якщо відповідне рішення місцевої ради не прийнято. При цьому з системного аналізу норм ст. 12 ПК України випиває, що в пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України йдеться саме про те рішення, яке передбачено попереднім підпунктом, а саме пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного. В свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що рішенням Високопільської сільської ради Валківського району Харківської області від 23.01.2015 року №04/ХLVIII-VI «про справляння податків і зборів на території Високопільської сільської ради» встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, отже, виконано вимоги ст.10 ПК України.

Відповідно до ст. ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності оскаржуваних рішень, а отже, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №22867-00, №22868-00, №22869-00, №22870-00, №22871-00, №45-00, №44-00, №22874-00, №22875-00, №43-00, №41-00, №42-00 від 30.06.2016 року, винесені Південною ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, іпн.НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн.80 коп., сплачений згідно квитанції 0.0.1064790929.1 від 19.06.2018 року

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 14.09.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.