Рішення № 76471118, 06.09.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1227/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1)

до відповідача:

Бобринецької районної ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 24713868, адреса: вул. Незалежності, 80, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1М.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Бобринецької районної ради Кіровоградської області (далі - відповідач), в якому просить суд, визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача оприлюднити на власному офіційному веб-сайті протокол пленарного засідання шістнадцятої сесії райради сьомого скликання, яке відбулося 30 березня 2018 року у м. Бобринець.

При цьому, позивач просить суд, зобов'язати Бобринецьку районну раду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справі.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту Бобринецької районної ради Кіровоградської області, 30 березня 2018 року відбулась шістнадцята сесія районної ради сьомого скликання. Перелік питань, що виносились на розгляд сесії був оприлюднений на офіційному веб-сайті 21.02.2018 року. При цьому, позивач очікував оприлюднення протоколу пленарного засідання шістнадцятої сесії районної ради від 30.03.2018 року відповідно до вимог законодавства про місцеве самоврядування в Україні, натомість, на думку позивача, протокол в строк визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації», оприлюднений так і не був. Позивач вказує, що порушення процедури оприлюднення протоколу пленарного засідання вплинуло на правильність прийняття рішення на даній сесії. Вказує, що одним із питань, що були розглянуті на даній сесії є питання про використання коштів районного бюджету, розпорядження/ користування майном спільної власності територіальних громад району, тому, оскільки бюджетні кошти можуть бути використані неефективно та не раціонально на шкоду територіальній громаді, в той час як ці кошти можуть бути спрямовані на інші важливі для територіальної громади проекти. Зазначив, що оскаржувані дії порушують права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин. Враховуючи викладене, вважає, що Бобринецька районна рада Кіровоградської області при не оприлюднені протоколу діяла всупереч вимогам статті 19 Конституції України та положень Закону України «Про місцеве самоврядування», а тому єдиним можливим способом захисту порушених прав позивача та членів територіальної громади, є визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

У судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві. При цьому наголосивши, на тому що, після проведеного районною радою пленарного засідання сесії, стислий протокол з відображенням її ходу, повинен бути оприлюднений негайно.

Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог наголосивши на тому, що безпідставним та незаконним є посилання позивача на те, що оскаржувані дії грубо порушують законодавство України про місцеве самоврядування, Закону України «Про доступ до публічної інформації», Регламенту Бобринецької районної ради, є безпідставними оскільки протокол шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання був офіційно оприлюднений з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову (т.1,а.с.29-32).

В судовому засіданні представником відповідача позицію викладену в письмовому відзиві підтримано та наголошено на відмові в задоволенні позовних вимог.

06.09.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України закрито подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій посадових осіб Бобринецької районної ради Кіровоградської області при оприлюдненні на власному офіційному веб-сайті протоколу пленарного засідання шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання, яке відбулося 30 березня 2018 року у м. Бобринець.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Бобринець Кіровоградської області, є журналістом газети «Аграрне життя» (т.1,а.с.2-6,8-10,17).

Газета «Аграрне життя» є друкованим засобом масової інформації, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії КГ №874/450 від 20.09.2016 року (т.1,а.с.11).

Так, вбачається, що газета «Аграрне життя», є загальнополітичним та інформаційним виданням, діяльність якого спрямована на розвиток територіальних громад, прав людини і громадянина, основоположних свобод, правової допомоги, благодійності та безоплатного розповсюдження на території міста Бобринця та його району Кіровоградської області.

Розпорядженням голови Бобринецької районної ради Кіровоградської області від 11.06.2018 року №21-гр, було скликано вісімнадцяту сесію Бобринецької районної ради сьомого скликання (т.1,а.с.89).

З матеріалів справи встановлено, що 21.03.2018 року відбулась шістнадцята сесія Бобринецької районної ради сьомого скликання, на якій було розглянуто ряд питань (т.1,а.с.13-15).

Хід пленарного засідання шістнадцятої сесії сьомого скликання Бобринецької районної ради та питання, які на ній були розглянуті були зафіксовані та відображені в протоколі №16 від 30.03.2018 року (т.1,а.с.37-74).

У зв'язку із відсутністю на офіційному сайті районної ради станом на 13.04.2018 року протоколу шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання, що відбулась 30.03.2018 року керуючись положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач звернувся з відповідним запитом від 13.04.2018 року про отримання публічної інформації, а саме: з проханням надати копію вказаного протоколу (т.1,а.с.16).

16.04.2018 року Бобринецька районна рада Кіровоградської області відповідним листом №04-05/41 на запит позивача надала відповідь, в якій повідомила, що станом на 08 годину 13 квітня 2018 року протокол знаходиться у стадії формування, відповідно до статті 35 Регламенту Бобринецької районної ради сьомого скликання протоколи сесії є відкритими та оприлюднюються і надаються на запити. Після оприлюднення протоколу шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання від 30 березня 2018 року на офіційному веб-сайті районної ради йому буде надано його копію (т.1,а.с.18).

При цьому, 26.04.2018 року Бобринецькою районною радою Кіровоградської області було надіслано на електронну адресу позивача копію протоколу шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання від 30.03.2018 року (т.1,а.с.105-191).

Позивач вважає, що протокол пленарного засідання шістнадцятої сесії районної ради сьомого скликання Бобринецької районної ради не був оприлюднений у відповідності до положень чинного законодавства, що суперечить процедурі визначеної для оприлюднення такого роду офіційних документів.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, за захистом порушеного, на його думку права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 року (ратифікована Верховною Радою України 15.07.1997 року), визначено, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією України або Законом, та в межах закону органи місцевого самоврядування мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Відповідно до статті 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.

Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон №280/97-ВР).

Статтею 2 Закону №280/97-ВР, визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною першою статті 46 Закону №280/97-ВР визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради (ч.1).

Згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, затвердження регламенту ради.

При цьому, слід зазначити, що дотримання Конституції України та Законів України, Регламенту міської ради - це не право депутатів, а конституційний обов'язок, передбачений імперативними нормами чинного законодавства, а саме ст.ст. 47, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо принципу волевиявлення в даному випадку при вирішенні питання про внесення змін до місцевого бюджету.

Вказане повністю узгоджується із ст.3 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка передбачає, що органи місцевого самоврядування повинні діяти в рамках закону та в інтересах місцевого населення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону №280/97-ВР громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону №280/97-ВР первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною першою статті 49 Закону №280/97-ВР визначено, що депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення.

Поряд з тим, суд зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.

Так, позивач стверджує, що протокол пленарного засідання шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання, що відбулась 30 березня 2018 року, повинен бути офіційно оприлюднений негайно, тобто 30.08.2018 року, натомість, всупереч законодавчим положенням Закону України «Про доступ до публічної інформації» офіційно був опублікований на веб-сайті Бобринецької районної ради Кіровоградської області значно пізніше.

Відповідач стверджує, що протокол шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання було складено та підписано 25 квітня 2018 року в день його підписання.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (ст.1).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: - в офіційних друкованих виданнях; - на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; - на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; - на інформаційних стендах; - будь-яким іншим способом.

Пунктом 17 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» законодавством унормовано, що сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно частини 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Відповідно статті 35 Регламенту Бобринецької районної ради сьомого скликання, затвердженого рішенням другої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання 18 грудня 2018 року №33 зі змінами, протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» з урахуванням особливостей визначених даним Регламентом.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати, зокрема нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Положеннями частини другої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Відповідно до пункту 34 Регламенту Бобринецької районної ради сьомого скликання, затвердженого рішенням другої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання 18 грудня 2018 року №33 зі змінами, засідання сесій Ради протоколюються. Ведення та оформлення протоколу здійснює виконавчий апарат Ради. У протоколі фіксуються хід і результати проведення пленарного засідання Ради, зокрема (але не виключно): відомості про дату, час і місце проведення пленарного засідання Ради; кількість депутатів Ради, зареєстрованих на пленарному засіданні Ради; питання порядку денного пленарного засідання Ради та ті з них, які винесені на голосування; прізвище, ім'я, по батькові головуючого на пленарному засіданні Ради і виступаючих; прізвище, ім'я, по батькові депутата (депутатів), які утрималися від голосування з мотивів наявності конфлікту інтересів, із зазначенням найменування питання, винесеного на розгляд. Протоколи сесій та прийняті нею рішення підписуються особисто головою районної Ради, а у разі його відсутності - заступником голови районної Ради, а у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 12 Регламенту, - депутатом Ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.

Протоколи сесії Ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" з урахуванням особливостей, визначених цим Регламентом.

Виходячи аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд приходить до висновку, що рішення сьомої сесії шостого скликання Бобринецької районної ради Кіровоградської області проведеної 30 березня 2018 року, оформлене протоколом, підлягає обов'язковому оприлюдненню відповідно до законодавчих положень Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Так, судом встановлено, що Протокол №16 шістнадцятої сесії Бобринецької районної ради сьомого скликання, яка відбулась 30 березня 2018 року, затверджений 25 квітня 2018 року (а.с.37-74).

Судом встановлено, що протокол №16 пленарного засідання шістнадцятої сесії райради сьомого скликання було опубліковано на офіційному веб-сайті 25 квітня 2018 року (а.с.35).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем при опублікуванні на офіційному веб-сайті 25 квітня 2018 року протоколу пленарного засідання шістнадцятої сесії райради сьомого скликання, яке відбулося 30 березня 2018 року у м. Бобринець дотримано строки, визначені у статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відтак, посилання позивача на порушення порядку оприлюднення протоколу актів органу місцевого самоврядування, передбаченого Законом України «Про доступ до публічної інформації», є безпідставним та необґрунтованим, оскільки проект оспорюваного рішення опубліковано відповідачем в межах строку, встановленого чинним законодавством.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача оприлюднити на власному офіційному веб-сайті протокол пленарного засідання шістнадцятої сесії райради сьомого скликання, яке відбулося 30 березня 2018 року у м. Бобринець, суд вважає за належним вказати наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовими завданнями якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Із системного аналізу вищевикладеного слідує, що опублікування чи не опублікування відповідачем протоколу сесії районної ради, є його дискреційними повноваженнями.

Таким чином, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити такі дії лише у випадку коли закон встановлює повноваження в імперативній формі, тобто коли його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 6 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Як передбачає ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст.13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («ОСОБА_2 проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини»).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для віх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ст.90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

Суд вважає, що позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність оспорюваного рішення підтверджено повністю, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

У зв'язку із цим встановлювати відповідачеві заходи судового контролю при виконанні даного судового рішення немає необхідності.

Відтак, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 257-263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Бобринецької районної ради Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько