Ухвала суду № 76467556, 10.09.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-з/760/214/18

В справі № 760/20915/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департамента з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа: Департамент земельних ресурсів Виконавчий орган КМР (КМДА) про визнання недійсним рішення про відведення та передачу у власність земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом і просить:

-визнати рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року недійсним в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер: НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1;

-визнати недійсним Договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер: НОМЕР_1) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуйма В.Б. за №952 від 31 серпня 2016 року на ім'я ОСОБА_3;

-скасувати запис №31207072 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер: НОМЕР_1) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 855988780000), яке було зареєстровано на підставі Договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31 серпня 2016 року.

17 серпня 2018 року на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій остання просить заборонити відчуження земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер: НОМЕР_1) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

Посилається в заяві на те, що враховуючи характер заявлених нею позовних вимог та оскільки після реєстрації рішення про передачу земельної ділянки у Державному реєстрі нерухомого майна на земельну ділянку по АДРЕСА_1, вказана земельна ділянка була двічі відчужена, шляхом укладання договорів купівлі - продажу, і на даний час їй стало відомо, що відповідачі намагаються провести повторне відчуження спірної земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер: НОМЕР_1) по АДРЕСА_1.

На підставі викладеного просить заяву задовольнити.

Дослідивши заявлене клопотання та матеріали позовної заяви, суд не знаходить підстав для його задоволення та забезпечення позову в приведеній позивачкою формі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб.

Так, предметом спору є законність передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2, законність у кладеного ним з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

З точки зору закону при вирішенні питання забезпечення позову судом мають братися до уваги не лише інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

В пунктах 3,4 постанови Пленум Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року « Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заявлений позивачем позов має немайновий характер, предметом спору сторін є земельна ділянка, яка була предметом відчуження та знаходиться на даний час у власності відповідачки ОСОБА_3

Остання, як власник, законом, а саме статтями 316, 317 ЦК України має право розпоряджатися своєю власністю незалежно від волі інших осіб.

З точки зору ч.ч.6, 7 ст.319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено вище, види забезпечення позову, які можуть бути вжиті судом, визначені ст.150 ЦПК України, одним з яких є накладенням арешту на майно.

Арешт передбачає, у тому числі, заборону розпорядження майном, а тому суд не знаходить підстав для забезпечення позову в приведений заявником спосіб шляхом заборони відповідачу ОСОБА_3, як власнику майна, відчужувати належну їй земельну ділянку.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Л.А.Шереметьєва