Рішення № 76463732, 12.09.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4767/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.

при секретарі - Василенко О.Г.

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 23.05.2012 він працював в ПАТ «Азот» на посаді електромонтера ремонту та обслуговування електроустаткування, а 24.05.2017 наказом № 534-вк від 18.05.2017 був звільнений за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що зроблений відповідний запис у трудовій книжці № 31.

Також вказує, що на час його звільнення у відповідача існувала заборгованість по виплаті йому заробітної плати за декілька місяців, які передували звільненню - близько 15 000 грн. Точної суми вказати не може, оскільки відповідач на його неодноразові звернення відмовляється надати довідку про нараховану, але невиплачену заробітну плату.

В день звільнення заборгованість по заробітній платі виплачена не була.

Таким чином, просить суд, - стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 15000 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 15.06.2018 у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному провадженні повідомленням сторін, оскільки, згідно з положеннями процесуального закону, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, як передбачено ч. 4 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги уточнив та просив стягнути з відповідача нараховану та не виплачену йому заробітну плату в сумі 15012 грн. 20 коп. згідно із даними довідки № 567 від 04.07.2018.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, хоча був належним чином повідомлений, про день і час, місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Крім того, на виконання вимог ст. 278 ЦПК України представником відповідача за довіреністю ОСОБА_2 09.07.2018 надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки невиплата належних сум при звільненні позивачу сталась не з вини ПАТ «Азот», а через відсутність об’єктивної можливості здійснити таку виплату. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПАТ «Азот» в межах суми стягнення 611872475 грн. 30 коп. Вказаною постановою державного виконавця було арештовано всі грошові кошти на банківських рахунках ПАТ «Азот». При цьому, жодному з рахунків ПАТ «Азот» ані чинним законодавством, ані постановою державного виконавця не було надано статусу «захищеного», що унеможливило виплату заробітної плати з цих рахунків. Оскільки вина ПАТ «Азот» щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 при звільненні відсутня, то і його позовні вимоги щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є передчасними і не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення позивача, враховуючи думку представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об’єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до даних трудової книжки, ОСОБА_1 з 23.05.2012 працював в ПАТ «Азот» на посаді електромонтера ремонту та обслуговування електроустаткування.

Згідно з наказом № 534-вк від 18.04.2017 ОСОБА_1 24.05.2017 був звільнений з займаної посади електромонтера ремонту та обслуговування електроустаткування, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, ПАТ «Азот» в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Відповідно до довідки № 567 від 04.07.2018, станом на 03.07.2018, загальна сума заборгованості по заробітній платі ПАТ «Азот» перед позивачем становить 15012 грн. 20 коп., а саме: за лютий 2017 року – 2002 грн. 02 коп., за березень 2017 року – 6714 грн. 80 коп., за квітень 2017 року – 3423 грн. 81 коп., травень – 2017- 2871 грн. 57 коп. На систематичні вимоги здійснити виплату заробітної плати відповідач повідомляв, що не має коштів для проведення розрахунку.

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. ОСОБА_2 має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що розрахунок з позивачем при звільненні не був проведений не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на банківські рахунки підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій.

Однак, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 був звільнений з ПАТ «Азот» 24.05.2017 згідно із наказом від 18.05.2017 № 534-вк, а постанова про арешт майна боржника ПАТ «Азот» державним виконавцем винесена 29.05.2017, тобто, вже після звільнення позивача. А тому, доводи представника відповідача про неможливість здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 в день його звільнення, суд не приймає.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 12.06.2018) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Таким чином, під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 15012 грн. 20 коп. При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. До того ж, під час розгляду справи судом не встановлено вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

За таких обставин, до стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 15012 грн. 20 коп.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення уточнених позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, необхідно з відповідача в дохід держави стягнути судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 3, 4, 47, 94, 115, 116, 232, 233, 238 КЗпП України, рішенням КСУ від 15.10.2013 № 9- рп/2013, ст. ст. 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. Першотравнева (ОСОБА_3 Яру), 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 (06.09.1975р. народження, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 (ОСОБА_4), 6 кв.55, код НОМЕР_1) нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 15012грн. 20коп. з відрахуванням обов’язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул.. Першотравнева (ОСОБА_3 Яру), 72, код 00203826) в дохід держави судовий збір в розмірі 704грн. 80коп.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 14 вересня 2018р.

Головуючий: ОСОБА_5