Постанова № 76463380, 13.09.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/4377/18Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/789/904/18 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Храпак Н. М., Щавурська Н. Б.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 601/548/17 за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2018 року, ухваленого суддею Вийванко О.М., повний текст якого складено 04 червня 2018 року, по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Тернопільського міськрайонного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 02 грудня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (на даний час АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено договір, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 3000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 117065.53 грн., з яких: 3450.00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 108534.28 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5081.25 грн. - заборгованість за пенею та комісією. У зв"язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що відповідно до пунктів 2.1.1.2.11 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця. Вказує, що основною карткою за договором є картка за № НОМЕР_1, яка була надана клієнту 02 грудня 2011 року - зі строком дії до 07/15.

Також, кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору або не після несплати чергового платежу.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що з моменту укладання кредитного договору, ніхто зі сторін не заявив про намір його припинити, така заява до банку від позичальника не надходила.

Враховуючи вищенаведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким позов задоволити.

10 вересня 2018 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що згідно наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2011 року початок виникнення простроченої заборгованості починається 26 січня 2012 року, однак банком в межах трирічного строку строку позов не пред'являвся, а тому апелянт пропустив строки позовної давності.

Окрім цього, позивач як доказ терміну дії карточки надає довідку, в якій зазначено термін її дії, однак, даний документ не узгоджений та не підписаний сторонами, а відтак не може вважатись належним доказом у справі.

На підставі викладеного просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку ст.369 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності стосовно вимог по стягненню з відповідача заборгованості за кредитним договором.

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

02 грудня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

При підписанні 02 грудня 2011 року анкети-заяви, у розділі «зазначте бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою «Універсальна»/GOLD», ОСОБА_1 вказав суму - 5000 грн. (а.с. 12).

ОСОБА_1 заповнено відповідні розділи вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та поставлено свій підпис про згоду на укладення договору. Справжність підпису, що міститься в анкеті-заяві, відповідачем не оскаржувалась.

На підтвердження наявності заборгованості відповідача перед банком до позовної заяви додано розрахунок заборгованості, яка утворилась станом на 31 грудня 2017 року.

Як видно з розрахунку, поданого ПАТ КБ «Приватбанк», станом на 31 грудня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором становить 117065.53 грн., яка складається із наступного:

- 3450.00 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

- 108534.28 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 5081.25 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

Як вбачається із змісту вказаного розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 розрахована з 02 грудня 2012 року. Сальдо поточної заборгованості за кредитом значиться з 13 січня 2012 року. Заборгованість за процентами (накопичувальним підсумком) починається з 26 січня 2012 року (а.с. 8).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Таким чином, у силу статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що укладений кредитний договір за №б/н від 02 грудня 2011 року складається з анкети-заяви позичальника, пам'ятки клієнта, якою є довідка про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом голови правління ПАТ КБ «Приватбанк» №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та тарифів банку. В анкеті-заяві відповідач своїм підписом засвідчив, що він ознайомився і погодився із Умовами та правилами надання банківських послуг.

З огляду на вищевказане, оскільки встановлено і це не заперечується сторонами, що відповідач підписав анкету-заяву, тобто прийняв пропозицію позивача та приєднався до договору згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній анкеті-заяві, отже, факт наявності кредитних правовідносин між сторонами доведений належним чином.

Отже, анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між відповідачем та банком договір, таким чином, ОСОБА_1, отримавши від банку кошти у кредит, своїх зобов'язань з їх повернення і сплати процентів за користування грошима не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2018 року у відзиві на позовну заяву (а.с.51) та у заяві про застовування позовної давності (а.с.68) відповідач ОСОБА_1 просить про застосування строків позовної давності, яку обґрунтував тим, що трирічний строк позовної давності сплив у січні 2015 року. Даний строк відповідач пов'язав із початком виникнення простроченої заборгованості з 26 січня 2012 року.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки даний кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок ОСОБА_1 повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право ПАТ КБ «Приватбанк» вважається порушеним з моменту порушення ОСОБА_1 терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) ОСОБА_1 обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Крім того, у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 564/160/16-ц.

Апеляційний суд не погоджується з твердженням апелянта про те, що щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору або не після несплати чергового платежу, що відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду по справі № 591/8058/15-ц від 01 березня 2018 року, оскільки у справі, яка переглядалася Верховним Судом, чітко було встановлено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії катки та із наданої банком виписки про інформацію карткового рахунку вбачався строк дії картки.

У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, АТ «ПриватБанк» до апеляційної скарги, як доказ терміну дії кредитної карточки № НОМЕР_1, надає лише довідку (дати видачі відсутня), в якій зазначено термін дії картки, однак даний документ не узгоджений та не підписаний сторонами договору.

Крім того, позивач подав до суду першої інстанції довідку про термін дії кредитної карточки № НОМЕР_1 до 07/15, яка підписана та видана одноособово ПАТ «ПриватБанк» 13 червня 2018 року (тобто, після ухвалення рішення судом першої інстанції). Однак, даний документ також не узгоджений та не підписаний сторонами.

Окрім цього, із виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 02 грудня 2011 року по 13 червня 2018 року незрозуміло, як проведено розрахунки, оскільки вказано дві основні картки, а саме «НОМЕР_1» та «НОМЕР_2» без зазначення терміну їх дії (а.с.81-87).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не може покладатись лише на довідки про термін дії кредитної карточки № НОМЕР_1, яка підписана та видана одноособово ПАТ «ПриватБанк», оскільки при підписанні анкети-заяви від 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 та банк не встановлювали строк дії картки.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони| права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожної чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15).

Аналогічної висновок викладено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року по справі № № 303/6577/16-ц.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (правова позиція Верховного суду України щодо початку перебігу позовної давності, висловлена у його постанові від 03 лютого 2016 року, справа № 6-75цс15).

Враховуючи, що початок виникнення простроченої заборгованості починається з 26 січня 2012 року, в позивача виникло право на звернення з позовом до суду до 26 січня 2015 року в межах трирічного строку позовної давності.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в позові, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 13 вересня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи