Окрема думка судді № 76462600, 12.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ОКРЕМА ДУМКА

12 вересня 2018 року м.Суми

Справа №578/74/18

Провадження № 22-ц/788/1471/18

судді Апеляційного суду Сумської області Ткачук С.С. стосовно постанови колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 11 вересня 2018 року у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 27 червня 2018 року в складі судді Дашутіна І.В., постановленої у м. Суми, повний текст якої складений 27 червня 2018 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення, про поновлення на роботі та стягнення грошових сум, -

31 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з вимогами про визнання незаконним його звільнення і поновлення на роботі; визнати незаконними дії відповідача по нарахуванню заробітної плати за жовтень та листопад 2017 року та зобов'язати здійснити нарахування заробітної плати; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2017 року по день ухвалення судового рішення у сумі 62520,91 грн; заборгованість по заробітній платі за період з 01 серпня по 01 листопада 2017 року у сумі 21592,27 грн; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 1704,82 грн за період з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2018 року; компенсацію за невикористані дні відпустки за весь період роботи у сумі 15821,52 грн; визнати незаконними дії відповідача по наданню в органи пенсійного фонду інформації стосовно розміру заробітної плати за травень-серпень 2016 року у сумі 1450 грн щомісяця та зобов'язання надати інформацію стосовно вірного розміру заробітної плати за цей період у сумі 7020 грн щомісяця; стягнути 5000 грн моральної шкоди та 4100 витрат на професійну правничу допомогу; допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі в межах платежу за один місяць. Загальна грошова сума, яка заявлена позивачем до стягнення складає 110516,34 грн.

27 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах заявлених позовних вимог у сумі 100000 грн на нерухоме майно відповідача, а саме квартиру розташовану в смт. Краснопілля, та нерухоме майно: трактор МТЗ 80, а також зварювальний апарат, токарний станок 1.К.60, станок плазмової різки металу «Tesla» і грошові кошти на рахунку НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк».

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що оскільки ціна позову та судові витрати становить близько 100000грн, яка є дуже суттєвою, з метою ефективного захисту, поновлення його прав та уникнення ускладнення чи невиконання рішення суду, просив забезпечити позов з метою не надати можливості відповідачу розпорядитися належним їй майном.

Як пояснив позивач в судовому засіданні апеляційного суду, йому стало відомо, що відповідач переводить свій бізнес на сина з передачею устаткування.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належного обґрунтування необхідності забезпечити позов у обраний ним спосіб. Крім того, суд вказав на передчасність заявлених у заяві про забезпечення позову вимог, а також на не співмірність позовних вимог та вимог щодо забезпечення позову.

В апеляційній скарзі позивач, не погоджуючись з ухвалою, зазначив, що заява про забезпечення позову містить належне обґрунтування, зокрема, щодо ціни позову, яка є суттєвою. Також вказує, що суд не обґрунтував в чому полягає передчасність та порушення принципу співмірності заявлених вимог.

Заперечуючи на апеляційну скаргу, від представника відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін. При цьому представник відповідача зазначає, що вимоги заяви про забезпечення позову є не співмірними з наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, які можуть бути для відповідача незворотними і тому повинні взяти до уваги інтереси відповідача, яка здійснює господарську діяльність. Вважає, що фактично позивач бажає шляхом забезпечення позову вирішити заявленим ним спір. Направлено до суду проект мирової угоди, який виготовлено вже після ухвалення оскарженого судового рішення.

Відмовляючи у задоволені апеляційної скарги, колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду, які фактично носять декларативний характер без врахування фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно вимог ч. 2 цієї статті ЦПК забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з вимог п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, і накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову - це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Судова практика, на відміну від наукової, визначає забезпечення позову як сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог (преамбула Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.06. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

За змістом приписів ст. 149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідна заява будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У заяві вказуються: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Суд або суддя, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків, а саме внесення застави у розмірі достатньому для того, щоб запобігти зловживанню забезпечення позову.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 4 постанови Пленуму «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року за № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

У пункті 7 цієї постанови зазначено, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному процесуальним законом, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Отже, наведені норми процесуального закону та аналіз їх застосування, вказує, що висновки місцевого суду, зроблені в оскарженій ухвалі, про передчасність звернення позивача з відповідною заявою суперечать процесуальному закону, оскільки цим законом забезпечене право порушувати питання про забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З представлених документів справи доведено, що спір триває з січня поточного року і на час апеляційного розгляду - 11.09.2018 року, позивачу тільки виплачено, із заявленої суми, - 13982,85 грн. заборгованості по заробітної плати. Проект мирової угоди, який з боку відповідача було запропоновано, складений 10.09.2018р. і не підписаний позивачем, тому не може братися до уваги, оскільки такий намір відповідача виник після постановлення оскарженої ухвали і не може спростовувати доводи апеляційної скарги проте, що ціна позову є дуже суттєвою, а тому у разі задоволення вимог позову, який буде забезпечений, дасть можливість уникнути від ускладнення чи невиконання рішення суду.

Щодо не співрозмірності заявленому способу забезпечення позову із заявленими вимогами позову, вважаю, що накладення арешту на майно - накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, може бути застосовано судом для забезпечення цього цивільного позову, оскільки процесуальний порядок арешту майна полягає у виявленні майна, його описі та можливості передачі його на зберігання власнику, для подальшого користування в господарській діяльності.

Отже, застосування способу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, в т.ч. на основні засоби виробничої діяльності, без вилучення арештованого майна у власника, не можна вважати втручанням в господарську діяльність фізичної особи-підприємця.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що дійсно заявлена квартира є спільною сумісною власністю відповідача та її чоловіка, але не навів конкретних негативних наслідків, які можуть завдати шкоди виробничій діяльності відповідача або будуть порушувати її право користування арештованим майном, в т.ч. квартирою, устаткуванням, грошовими коштами на банківському рахунку у разі накладення арешту.

В постанові колегії суддів є посилання на не можливість застосування такого заходу забезпечення позову, як арешт, через не надання доказів щодо належності квартири відповідачу, оскільки цей факт було підтверджено представником відповідача в судовому засіданні.

Щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач має намір розпорядитись належним йому майном або здійснити його приховування, що може привести до неможливості поновлення його порушених прав або утруднити їх поновлення, то, як приводилось вище, застосування засобів забезпечення позову наводиться судом в мотивах, із яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон.

Отже, вважаю, що доводи апеляційної скарги давали підстави для скасування невмотивованої ухвали місцевого суду про відмову у забезпеченні позову з трудового спору і частковому задоволенню заяви про забезпечення позову, оскільки приведені мотиви самої заяви є обґрунтованими для застосування забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах заявленої суми ціни позову з урахування вже сплачених сум заборгованості по заробітній платі.

Слід зазначити, що апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення керуючись приписами ст. 376 ЦПК України, якою визначені підстави для скасування та зміни оскарженого судового рішення в межах доводів та вимог, а тому не заслуговує врахуванню поведінка відповідача у справі, яка, згідно підготовленої нею мирової угоди про визнання позовних вимог на суму 74188,80 грн., фактично сплатила заборгованість по заробітній платі у розмірі 13982,85 грн через, як встановлено в судовому засіданні, порушення проти неї кримінальної справи за ознаками кримінального діяння за ст. 175 КК України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, колегія суддів безпідставно залишила без змін оскаржену ухвалу, при наявності обґрунтованої вимоги забезпечити майбутнє належне виконання грошових вимог заявленого трудового спору у разі задоволення, врахувавши події, які відбулись вже після ухвалення судового рішення і взагалі не були предметом дослідження місцевого суду, чим вийшла за межі заявлених доводів апеляційної скарги.

Суддя Апеляційного суду

Сумської області С.С.Ткачук