Постанова № 76456717, 05.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5969/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/1701/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1Р.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

секретар Іванова О.О.

З участю: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4- ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 26 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6, про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою заяву ОСОБА_2 задоволено.

Заборонено відчуження житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, автомобіля марки «TOYOTA» модель «LAND CRUISER PRADO», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (НОМЕР_2).

Ухвалу суду оскаржили ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку заява не підлягала до задоволення, оскільки ОСОБА_8 в даний час не є власником нерухомого майна та транспортного засобу щодо яких подана заява. Крім цього, в даний час є чинними заходи забезпечення позову накладені на дане майно у справі №461/10920/14. Зазначає, що судом не звернуто увагу на те, що заява про забезпечення позову не відповідала вимогам ст.151 ЦПК України щодо форми і змісту та в ній відсутні чіткі пропозиції позивача щодо суми зустрічного забезпечення. Стверджує, що в ухвалі має місце невідповідність висновків суду прийнятому рішенню, оскільки суд заборонив відчужувати майно, яке не тільки не є предметом спору, а й не належить відповідачу, а також не вирішено питання про застосування зустрічного забезпечення чим порушено імперативні норми ст.153 ЦПК України. Просить скасувати ухвалу та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

ОСОБА_7 в апеляційній скарзі зазначає, що дана ухвала підлягає скасуванню в частині накладення арешту на житлову будівлю та земельну ділянку що знаходиться у АДРЕСА_1 так як дане майно не належить жодній із сторін по справі, а дані об'єкти нерухомості належить їй на праві власності, що стверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Стверджує, що накладення обтяження на майно, що належить їй на праві приватної власності прямо суперечить нормам чинного українського та міжнародного законодавства та порушує її законні права як титульного володільця будинку та земельної ділянки на які ухвалою накладено арешт. Стверджує, що накладення арешту на її майно жодним чином не може забезпечити виконання рішення суду по даній справі, де боржником є інша особа, яка жодного відношення до належного їй майна немає, а тому просить скасувати ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову.

Представником позивача ОСОБА_2 адвокатом ОСОБА_3 подано суду Відзив на апеляційні скарги.

У Відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначається, що вирішуючи питання про забезпечення позову, районний суд повно, всебічно та об»єктивно з»ясував обставини справи, встановив реальність спірних правовідносин сторін, співмірність вимог заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, а відтак апеляційні скарги до задоволення, на його думку, не підлягають.

Треті особи по справі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 -вони ж апелянти, в судове засідання не з»явилися, надіслали суду на електронну пошту листи про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_4- адвоката ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають.

Матеріалами справи та судом встановлено, що у провадженні Галицького районного суду м.Львова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною.

Ухвалою суду від 11 квітня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_6 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи . Залучено ОСОБА_6 до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні ОСОБА_4

Ухвалою суду від 25 квітня 2018 року залучено ОСОБА_9 до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні ОСОБА_4

Ухвалою суду від 25 квітня 2018 року залучено ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_9 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

Оскаржуваною ухвалою суду задоволено заяву ОСОБА_2

За приписами статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред»явлення позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Забезпечення позову по суті-це обмеження суб»єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов»язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволення вимог позивача (заявника).

Згідно ст.154 ЦПК зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до зміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Саме такі висновки щодо застосування відповідних норм права викладено в постанові ОСОБА_12 Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14ц (провадження №14-149 цс/18.

За змістом статті 150 ч.3 ЦПК види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пунктах 1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз»яснено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема,в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з»ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв»язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обгрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.

Задовольняючи заяву, суд правильно виходив з неефективності виконання ухвали суду від 04 червня 2014 року про накладення арешту, а також змісту та розміру позовних вимог, співмірності вимог заяви, обраного способу забезпечення позову та зазначених причин у зв»язку з якими потрібно забезпечити позов, вбачав прямий зв»язок між заявленими вимогами та способом забезпечення позову.

Суд підставно зазначив, що оскільки ухвала суду від 04 червня 2014 року про накладення арешту на майно не гарантувала його відчуження, тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

З метою запобігти ситуації у майбутньому для виконання рішення суду, суд застосував негайні, але тимчасові заходи, спрямовані для недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення завдання значної шкоди заявнику.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_7 про порушення її прав, як власника майна.

Предметом обтяження, яке не виключає можливість скаржника володіти та користуватися таким майном, є майно, яке належало відповідачу ОСОБА_4 та яке було арештоване згідно ухвали суду від 04 червня 2014 року та правомірність набуття якого ОСОБА_7 оспорюється позивачем по справі.

Колегія суддів вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами. Забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії щодо відчуження майна є необхідними та обґрунтованими, оскільки існує реальна загроза невиконання у майбутньому рішення суду, якщо воно буде постановлене в користь позивача, оскільки обставини справи вказують на необхідність вжиття саме такого виду забезпечення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_6, колегія суддів зазначає, що застосовані заходи не порушують прав останнього. У даній справі ОСОБА_6 бере участь як третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4, не є власником майна щодо якого накладено заборону на відчуження.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов у названий вище спосіб, діяв в межах своєї компетенції, врахував ситуацію з приводу заявленого позову та припускав настання реальних наслідків на випадок задоволення позовних вимог та можливого виконання рішення суду, якщо воно буде на користь позивача, судом прийнято до уваги необхідність застосування ефективних заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2018 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: А.В.Ніткевич

ОСОБА_13