Рішення № 76454663, 27.08.2018, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/1144/17

Провадження № 2-а/438/10/2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 серпня 2018 року Бориславський міський суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Слиша А.Т.

при секретарі Наминанік О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бориславі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Львівської області про визнання протиправними рішень у формі письмових документальних актів та зобов’язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

11 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 міської ради Львівської області про визнання протиправними рішень у формі письмових документальних актів та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 09 вересня 2015 року вказує на те, що ОСОБА_1 був поданий лист в ОСОБА_2 міську ОСОБА_4 за № К-660 від 31 травня 2017 року з клопотанням до міського голови м. Борислава з пропозицією внести зміни до Зонінгу м. Борислава ( плану зонування території м. Борислава).

Пропозиція про внесення змін до Зонінгу м. Борислава полягає у відновленні законності створення та розроблення положень зонінгу м. Борислава відповідно до вимог п. 1 , 3 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ДСТУ, а саме змінити виробничу зону В-3 по вул.Івасюка - Потік 5 на виробничу зону-4 із санітарно-захисною зоною 100 метрів , так як виробниче підприємство ПАТ «Бориславозокерит» знаходиться в центральних житлових кварталах міста Борислава , не веде видобуток та переробку озокериту, шахти підприємства ліквідовані, а існуюча санітарно -захисна зона накладається на житлову зону вул. Потік , що є порушенням Державних санітарних норм та правил та порушує права громадян міста.

ОСОБА_2 міська рада своїм письмовим документальним актом № К-660 від 08 червня 2017 року за підписом міського голови ОСОБА_5 розробленим начальником відділу архітектури та містобудування ОСОБА_6 відмовила позивачу у відновленні законності створення та розроблення положень зонінгу. Цим відповідач порушив ст.19 ЗУ «Про звернення громадян» та ст.19 Конституції України.

На даний час в нормативному полі містобудівної документації на місцевому рівні в м. Бориславі діють ДВІ документації : генеральний план м.Борислава за 1979 року та план зонування території м.Борислава / затверджений рішенням ОСОБА_2 міської ОСОБА_4 № 1789 від 26 лютого 2015 року/

План зонування території населеного пункту розробляється відповідно вимог до ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а в дійсності план зонування території м. Борислава, затверджений 26 лютого 2015року рішенням № 1789Бориславської міської ОСОБА_4, порушує п.1 ст. 18 даного Закону, що« план зонування території розробляється на основі затвердженого генерального плану міста», тобто діючого генерального плану м. Борислава за 1979 рік, якому план зонування повністю не відповідає , а план зонування території м. Борислава є розроблений на основі корегованого генерального плану м. Борислава за 2010 рік, який повністю змінює діючий генплан за 1979 рік, але корегований план не пройшов процедури затвердження, а саме: не враховувались пропозиції фізичних осіб, не проводились громадські слухання та не проведено державну експертизу корегованого генерального плану за 2010рік, як того вимагає ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» ст. 17 закону «Генеральний план населеного пункту» та не існує рішення ОСОБА_2 міської ОСОБА_4 про його затвердження . Тому головною містобудівною документацією на місцевому рівні м. Борислава є нині діючий генеральний план м.Борислава 1979 року.

З 1 січня 2015року набули чинності у повному обсязі вимоги частини 3,4 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» де визначено : у разі відсутності плану зонування або детального плану території затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель комунальної власності у власність чи користування фізичним чи юридичним особам для містобудівельних потреб забороняється. Зонування території повинно проходити в три , послідовно пов’язані між собою , етапи : оновлення топографічної зйомки міста ; корегування генерального плану міста ; зонування території міста .

ОСОБА_2 міською радою було затверджено своїм рішенням № 1789 від 26 лютого 2015 року план зонування території м.Борислава, котрий набрав чинності при повній невідповідності діючому генеральному плану м. Борислава за 1979 рік, так як коригуючий генеральний план міста, на основі якого розроблявся план зонування території, не затверджений, не пройшов експертизи та громадських слухань , як того вимагає ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» .

З врахуванням наведеного просить суд визнати рішення ОСОБА_2 міської ОСОБА_4 Львівської області у формі документального письмового акту за №К-660 від 08.06.2017 р. за підписом міського голови м. Борислава ОСОБА_5 протиправним та зобов’язати ОСОБА_2 міську раду в п’ятимісячний строк внести зміни в план зонування території м. Борислава по заміні виробничої зони В-3 на виробничу зону В-4 по вул . Івасюка – Потік 5 в м. Бориславі з санітарно-захисною зоною 100 метрів у відповідності до вимог ДСТУ НБ.Б. 1.1-12:2011; у відповідності до ст. 267 КАС України « Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах» зобов’язати всіх Відповідачів - суб’єктів владних повноважень поданому позову, не накористь яких ухвалене судове рішення, подати суду у строк від дати набрання рішенням Бориславського міського суду Львівської області поданому позову законної сили звіт про виконання судового рішення поданому позову , а також зобов’язати всіх Відповідачів поданому позову викласти звіт у письмовій формі з вказанням у ньому : реквізитів судового рішення , яке повинно бути виконане , стан його виконання ( виконане повністю чи не виконане ) , повний перелік дій по його виконанню , причини невиконання ,якщо рішення не виконане , а також додати до звіту копії документів , які б підтверджували інформацію , викладену у звіті .

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з’явились, подавши суду заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги просять задоволити.

Представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву від 15 березня 2018року про виклик свідка ОСОБА_6, однак суд вважає, що недоцільно допитувати в судовому засіданні свідка ОСОБА_7, оскільки це не стосується предмету спору.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради Львівської області в судове засідання не з’явився. Від представника відповідача ОСОБА_2 міської ради Львівської області ОСОБА_8, який діє на підставі довіреності від 24 січня 2018 року до суду поступила заява про розгляд справи без участі представника ОСОБА_2 міської ради, проти позову заперечують, з підстав, наведених у поданому відзиві.

Згідно вимог ч. 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з'ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши докази, прийшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В п.1 ст.69 КАС України вказано, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до п. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.75, ст.76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас відповідно до п.2 ст.86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 було подано заяву на ім’я міського голови м.Борислава ОСОБА_5 від 31 травня 2017 р. про внесення зміни до Зонінгу м. Борислава ( плану зонування території м. Борислава).

ОСОБА_2 міська рада своїм письмовим листом № К-660 від 08 червня 2017 року за підписом міського голови ОСОБА_9 повідомила ОСОБА_1 про відсутність обґрунтованих підстав щодо розгляду питання про внесення змін в план зонування м.Борислава.

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд визнати протиправним рішення ОСОБА_2 міської ради Львівської області у формі документального письмового акту за № К-660 від 08 червня 2017 року, саме відповіді ОСОБА_2 міської ради на заяву громадянки ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року та зобов’язати раду вчинити конкретні дії, а саме: ввести зміни у план зонування території м. Борислав.

Проте, адміністративне судочинство не передбачає такого способу захисту, як визнання рішень у формі документальних письмових актів протиправними та зобов’язання до вчинення дій, оскільки в адміністративному судочинстві фізичні та юридичні особи можуть оскаржити лише рішення (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Крім того даний документ не можна вважати і рішенням міської ради і з тих підстав, що відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Даний документ є просто відповіддю на звернення громадянина, листом наданим відповідно до Закон України «Про звернення громадян».

Дану відповідь неможна вважати нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування також і тому, що відповідно до роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 (в редакції від 22.05.2007 року) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1 -9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Щодо позовної вимоги позивача з приводу зобов’язання судом міської ради внести зміни в план зонування території м. Борислав, то в першу чергу необхідно зазначити, що план зонування території м. Борислава затверджено рішенням міської ради від 26.02.2015 року № 1789 «Про затвердження проекту зонування території м. Борислав», яке на даний момент є чинним та не скасованим.

Крім того, згідно ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною (а не визнання протиправним документального письмового акту) та зобов’язання вчинити певні дії суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема постановою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року № П-278/10, встановлено, що з урахуванням положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади і перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційні повноваження — це законодавчо встановлена компетенція владних суб’єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб’єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 р. № 21-87а13.

Отже суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем, а том дана позовна вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене вище та те, що відповідь на звернення гр. ОСОБА_1 не має обов'язкового характеру, носить одноразовий, інформативний характер, не створює ніяких прав чи обов’язків для адресата та вичерпала свою дію з моменту повідомлення громадянки а також те, що КАС України не передбачено такого способу захисту, як оскарження листів.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст.2, 11, 69, 75, 76, 77, 86, 139, 241- 246 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Львівської області про визнання протиправними рішень у формі письмових документальних актів та зобов’язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Бориславський міський суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя А.Т.Слиш