Рішення № 76453985, 11.09.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

11.09.2018 Справа № 2/337/84/2018

ЄУН 337/3614/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.09.2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді – Салтан Л.Г.

при секретарі – Гальцевій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001 м. Київ вул.Грушевського буд. 1-Б) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

21.09.2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкаючої АДРЕСА_2), в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 01.07.2011 року в розмірі 55175,35грн., посилаючись на невиконання своїх зобов’язань відповідачем.

Ухвалою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2017 року відкрито провадження у справі та призначений розгляд у судовому засіданні .

Відповідно до пп.11 п.1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р.) (далі – ЦПК України від 03.10.2017р.), заяви та скарги, поданні до набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала, суду пояснила, що у лютому 2015 року відносно неї були вчинені шахрайські дії щодо заволодіння її кредитною карткою, на її думку, працівники банку скористалися станом психічного стану її сина, який мав доступ до картки, у зв’язку з чим вона зверталася до правоохоронних органів з заявою про вчинений злочин, на теперішній час досудове слідство за кримінальним провадженням триває, особа, що заволоділа кредитною карткою не встановлена. У травні 2016 року вона звернулася з заявою до банку, в якій просила «заморозити рахунок» до закінчення слідства, але отримала відмову. Зазначені кредитні кошти вона не отримувала, а тому вважає , що не повинна нести відповідальність. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки банком не вжито заходів щодо закриття рахунку за заявою відповідачки. Крім того вважає, що пеня та інші штрафні санкції є видом цивільно-правової відповідальності, що узгоджується з принципами ст. 549 ЦК України, а отже їх своєчасне застосування за одне й те саме правопорушення - строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення. Крім того, у разі задоволення позову, просить застосувати строк позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв’язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити наявність матеріальних та процесуальних підстав для зміни причини формулювання звільнення позивача з підприємства - тобто встановити наявність права позивача на дострокове припинення контракту у зв’язку з порушенням його трудових норм та процедуру розгляду відповідачем такої підстави та прийняття відповідачем відповідного рішення за заявою робітника .

Судом встановлено, що 21.05.2018 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва ПАТ КБ ПРИВАТБАНК» змінило назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва АТ КБ ПРИВАТБАНК».)

01.07.2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір шляхом підписання сторонами заяви, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

27.05.2016 року ОСОБА_1 подана заява на ім’я голови ПАТ КБ «Приватбанк», в якій вона звернулася з проханням щодо «замороження рахунку» ( а.п.68), до якої додала повідомлення про початок досудового слідства кримінального провадження № 120150880040000613 за її заявою за ст. 190 КК України.

01.06.2016 року листом № 279310 за підписом супервайзера з розробки технологій обробки вхідної кореспонденції від клієнтів ГО Семененко повідомлено ОСОБА_1 про неможливість виконання зазначених вимог, оскільки звернення останньої в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність та Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою НБУ від 14.07.2006 року № 267, надійшло до Банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв’язком та рекомендовано звертатися до Банку з використовуванням будь-якого з зазначених у листі авторизованих каналів зв’язку.

Останній платіж здійснено 31.12.2014 року у розмірі 300 грн.

24.09.2013 року картка була пере випущена, строк дії картки до останнього дня липня місяця 2017 року

Відповідачка в обумовлені правочином строки свої зобов’язання не виконувала, станом на 31.08.2017 року згідно наданого позивачем розрахунку у відповідачки виникла заборгованість за кредитним договором в сумі55175,35 грн., яка складається з наступного:

5591,74 грн. – тіло кредиту;

43380,02 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом,

3100,00 грн. – заборгованість за пенею

А також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

500 грн. – штраф (фіксована частина)

2603,59 грн. – штраф (процентна складова).

Відповідно до п. 2.1.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Укладаючи правочин ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма його положеннями, в тому числі і з вищезазначеним пунктом, про що засвідчила своїм підписом.

Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Пунктами 2.1.1.3.5 та 1.1.3.2.2 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах суми, підлягаючих сплаті банку за даним договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку. У разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та/або умов даного Договору та/або у разі виникнення ОСОБА_3 має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обов'язків в цілому або у встановленою Банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника своїх боргових обов'язків та інших обов'язків за цим Договором.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Відповідно до п. 2.1.1.12.11 Правил користування платіжною карткою, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у встановленої банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим Договором.

Згідно з п. 2.1.1.2.12. у разі закінчення строку дії карта продовжується Банком на новий строк ( шляхом надання клієнту карти з новим строком дії).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Така позиція викладена в Постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.

Враховуючи, що визначений договором строк кредитування сплинув 31 липня 2017 року, суд вважає, що сума процентів повинна бути нарахована до зазначеної дати, та становить 43265,45 грн.

За нормами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі "ОСОБА_5 проти України" від 09.01.2013 року, строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми. А отже норми щодо позовної давності направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.

Враховуючи, заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення нараховані пені, підлягають задоволенню у межах одного року, що дорівнює 1200 грн.

Крім того, як зазначає Верховний суд України в своєму рішенні № 6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднані до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки ( штрафу, пені).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до п.п. 2.1.1.12.2, 2.1.1.12.6, 2.1.1.12.6.1, 2.1.1.7.6., 2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 Умов та Правил надання банківських послуг, на які позивач посилається, як на обґрунтування своїх позовних вимог, пеня та інші штрафні санкції є видом цивільно-правової відповідальності, що узгоджується з принципами ст. 549 ЦК України, а отже їх своєчасне застосування за одне й те саме правопорушення - строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином суд вважає, що відсутні правові підстави для одночасного стягнення з відповідачки різних видів неустойки, тому приходить до висновку що заявлені вимоги про стягнення штрафів у відповідності до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. -фіксованої частини та 2603,59 грн. - процентної складової, задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в сумі 50057,19, з них: 5591,74 грн – тіло кредиту; 43265,45 грн . – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 1200 грн. – заборгованість за пенею .

Крім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судові витрати пропорційно до частини задоволених позовних вимог, які становлять1451,52 грн. ( тобто 89,5 % від заявлених вимог)

Заперечення відповідача щодо неправомірності стягнення з нею заборгованості та утворення такої заборгованості внаслідок шахрайських дій , суд до уваги не приймає, виходячи з наступного:

Положеннями п. 2.1.7.3 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», що затверджені наказом від 23 серпня 2006 року № С-169 голови Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» визначено, що у випадку, якщо держатель дає згоду на проведення операцій з картами чи нанесеними на них даними поза полем його зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання в подальшому. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються вірним введенням ПІНа чи нанесеними на карті даними.

Держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією включаючи операції, що супроводжуються правильним вводом нанесених на карті даних, до моменту письмової заяви держателя про блокування коштів на картрахунку і за всі операції, що не супроводжувалися авторизацією до моменту постановки карти в СТОП-ЛИСТ Платіжної системи. (п. 2.1.7.4 вищезазначених Умов та правил).

01.06.2016 року листом № 279310 за підписом супервайзера з розробки технологій обробки вхідної кореспонденції від клієнтів ГО Семененко повідомлено ОСОБА_1 про неможливість виконання зазначених вимог, оскільки звернення останньої в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність та Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою НБУ від 14.07.2006 року № 267, надійшло до Банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв’язком та рекомендовано звертатися до Банку з використовуванням будь-якого з зазначених у листі авторизованих каналів зв’язку. Після отримання зазначеного листа належним спосіб відповідачка до банку з відповідними заявами не зверталася, а тому її заява від 27 травня 2016 року ( подана після спливу майже року після вчинення шахрайських дій) не можна вважати належною підставою для не нарахування відсотків.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 526, 527, 530, 554, 611 ЦК України, ч.2 п.1 ст.141, ч.1 п.2 ст.280 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1) на користь акціонерного товариства комерційного банку “ПРИВАТБАНК” (01001, м.Київ, вул..Грушевського буд.1Д, р/р 29092829003111 МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 50057,19 гривень, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1451,52 гривень, а всього 51508,71 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Повний текст виготовлений 14.09.2018 року.

Копію повного тексту рішення надіслати сторонам

Суддя: Л.Г. Салтан