Рішення № 76453857, 06.09.2018, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/102/18

Провадження № 2/327/65/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.09.2018 року смт.Розівка

Розівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Антіпової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання – Літвінової Т.А., Вьюкіної Г.В., Захаренко А.В.,

за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Розівського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі – АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Розівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка надійшла до суду 28.08.2018 року, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.03.2006 року у розмірі 15 290 грн. 72 коп., яка склалася із заборгованості за кредитом – 1 339 грн. 13 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом – 12 747 грн. 27 коп., штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина – 500 грн. 00 коп.; процентна складова – 704 грн. 32 коп.. Також, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму понесених судових витрат у розмірі 1 762 грн. 00 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02.03.2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.3.2, п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладанні договору про надання банківських послуг дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України, згідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами банку», які викладені на офіційному сайті банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.5.5 Правил користування платіжною карткою. Одночасно пунктом 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.4.9 Умов та правил надання банківських послуг і п. 5.8 Правил користування платіжною карткою. Відповідно до п.6.3 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, але відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору та станом на 19.02.2018 року має заборгованість у загальному розмірі 15 290,72 грн. В зв’язку з тим, що відповідач на даний час продовжує ухилятись від виконання зобов’язання і заборгованість за договором не погашена, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 15 290,72 грн., а також понесені судові витрати у виді оплати судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 762,00 грн.

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 09.03.2018 року вищезазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків (а.с. 42).

03.04.2018 року АТ КБ «Приватбанк» виконані вимоги ухвали суду про залишення позову без руху (а.с. 46-74).

Відповідно до ухвали Розівського районного суду Запорізької області від 24.04.2018 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у справі (а.с. 78-79).

24.07.2018 року від представника відповідача – ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», відповідно до яких вона просить застосувати строки позовної давності до уточнених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», у зв’язку із чим відмовити в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та штрафів, в повному обсязі (а.с. 118-122).

В обґрунтування даної позиції представником відповідача зазначено, що згідно з наявними у справі розрахунками ОСОБА_1 не вносила чергових щомісячних платежів із вересня 2008 року. При цьому, прострочена заборгованість, відповідно до розрахунку, виникла ще у травні 2008 року. Востаннє, відповідач ОСОБА_1 здійснила платіж у серпні 2008 року, та, починаючи з вересня 2008 року вже не вносила ніяких платежів. Зазначене підтверджується й банківською випискою, з якої вбачається, що до серпня 2015 року жодних коштів на погашення заборгованості за кредитом від ОСОБА_1 не надходило, вимог чи попереджень банк їй не надсилав. Лише 06.08.2015 року відбулося автоматичне списання коштів. Враховуючи, що останній платіж за карткою відповідач здійснила в серпні 2008 року, отже встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності сплив 01 вересня 2011 року, а до суду з даним позовом банк звернувся лише в березні 2018 року.

13.08.2018 року представником позивача надіслана до суду письмова відповідь на пояснення відповідача, відповідно до якої зазначено про відсутність підстав для застосування судом позовної давності, оскільки порушення зобов’язання триває, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі. Так, банком свої зобов’язання за кредитним договором виконано, відповідач отримав кредитну карту № 4405885032446558 з терміном дії до останнього дня місяця 08.2008 року. З огляду на те, що у статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то відповідно до умов договору відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитом як плати за весь час фактичного користування кредитними коштами. Отже, правовідносини між сторонами тривають, належним чином відповідачем зобов’язання не виконані та кредитором не прийняті, відповідач кошти не повернув, отже, договір не є розірваним або припиненим.

Окрім цього, зазначають, що оскільки розрахунок процентів позивач проводить до повного погашення заборгованості за кредитом, а проценти за своєю правовою природою є основною вимогою банку, то, на думку позивача, він має право на отримання процентів і неустойки за користування кредитними коштами за весь час прострочення, тобто до 19 лютого 2018 року у межах визначеної статтею 257 ЦК України загальної позовної давності (а.с. 150-155).

В судове засідання 06 вересня 2018 представник позивача не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 168), надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення (а.с. 39, 176).

Відповідач та її представник – ОСОБА_2 в судове засідання 06 вересня 2018 року також не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 169, 170), надали до суду заяву, в якій просять розглядати справу у їх відсутність, уточнені позовні вимоги позивача не визнають в повному обсязі, просять суд застосувати до позовних вимог позивача строки позовної давності на підставі ст.. 267 ЦК України та відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі, оскільки останній платіж відповідачем було здійснено у серпні 2008 року, отже, перебіг позовної давності розпочався з вересня 2008 року і сплив у вересні 2011 року (а.с. 189).

Виходячи з вищевикладеного, а також положень ч. 3 ст. 211, ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, з'ясувавши позицію позивача у справі, викладену в уточненій позовній заяві, вивчивши заперечення відповідача, які викладені у письмовій заяві, відповідь позивача на заперечення відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм належну оцінку, встановив наступне.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту перебачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо укладення між сторонами кредитного договору судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, як це передбачено ч. 1ст. 1048 ЦК України.

За визначенням ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Судом встановлено, що 02.03.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір шляхом заповнення анкети - заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами складає договір про надання банківських послуг. На підставі зазначеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

У Анкеті-заяві зазначено, що позичальник ознайомлений і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, що разом із цією заявою становлять договір про надання банківських послуг.

Вказана Анкета-заява підписана відповідачем 02.03.2006 року.

Щодо отримання відповідачем кредитних коштів та виконанням ним умов договору судом встановлено наступне.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до наданої представником позивача АТ КБ «Приватбанк» виписці по особовому рахунку відповідача по основній карті № 4405 **** **** 6558 за період з 01.03.2006 року по 07.08.2018 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 в період часу з 02.03.2006 року по 28.08.2008 року користувалась кредитною картою та знімала з неї готівкові кошти, всього на суму 4 566,85 грн. Чотири рази відповідач вносила готівкові кошти на вказану карту, а саме 17.07.2007 року на суму 1 675,00 грн., 03.10.2007 року на суму 250,00 грн., 18.01.2008 року на суму 1 200,00 грн., 28.08.2008 року на суму 300,00 грн. (а.с. 156-157). Після останнього внесення готівкових коштів на вказану карту 28.08.2008 року сума простроченої заборгованості за кредитом становила 1 339,13 грн., загальна заборгованість за процентами становила 418,08 грн. (а.с. 48 – зворотній бік).

Надалі відповідачу нараховувалися лише відсотки та штрафні санкції, за виключенням операції від 06.08.2015 року на суму 32,01 грн. «Автоматичне погашення простроченої заборгованості» (а.с. 157).

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечено отримання інформації на паперовому носії.

Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов’язкові реквізити.

Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом певного періоду, та є підтвердженням виконаних операцій.

Отже, позивачем надані належні докази отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов’язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення виконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 5.5 «Правил користування платіжною карткою".

Пунктом 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 4.9. Умов та правил надання банківських послуг і п. 5.8 Правил користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.3 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

Відповідно до п.6.5 Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов’язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 6.6 Умов надання банківських послуг, - у разі невиконання зобов'язань за Договором на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафта), оплати Винагороди Банку.

Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафта, згідно п. 6.7 Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до п. 8.6 Умов надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Згідно п. 5.6 Правил користування платіжною карткою боржник доручає списувати з будь-якого рахунку відкритого в Банку, зокрема, з Картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з ціллю повного або часткового погашення боргових зобов'язань.

Відповідно до п. 6.4 Умов та правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або "Тарифів Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ позичальник зобов'язується надати Банку письмову заяву про розірвання цього Договору та погасити виниклу перед Банком заборгованість.

На підставі п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг банк має право на зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків.

Згідно п.4.6 Умов та правил надання банківських послуг Клієнт доручає Банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків Клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах сум підлягаючих сплаті Банку за даним договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами Клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку.

Відповідно до п. 5.7 Правил користування платіжною карткою, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у встановленої Банком частці в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов’язків за цим Договором.

Згідно п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг у разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та/або умов даного Договору та/або у разі виникнення Овердрафту банк має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обов'язків в цілому або у встановленою Банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника своїх боргових обов'язків та інших обов'язків за цим Договором.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 19.02.2018 року має заборгованість 15 290,72 грн., яка складається з наступного: 1 339,13 грн. - заборгованість за кредитом; 12 747,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 704.32 грн. - штраф (процентна складова).

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків позовної давності, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заперечень проти позову представник відповідача посилався на те, що відповідачем останній платіж за договором б/н від 02.03.2006 року було здійснено 28.08.2008 року у сумі 300 грн. 00 коп., у зв'язку з цим вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, що підтверджується випискою по основній карті № 4405 **** **** 6558 за період з 01.03.2006 року по 07.08.2018 року (а.с. 156-157), отже встановлений законом загальний трирічний строк позовної давності сплив 01 вересня 2011 року, а до суду з даним позовом банк звернувся лише в березні 2018 року.

В зв’язку із викладеним, відповідач просив суд застосувати до позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та штрафів, в повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідно до анкети-заяви за від 02.03.2006 року, підписаної відповідачем, та яка разом у Умовами і правилами надання банківських послуг складає договір про надання банківських послуг, Банк надає Позичальнику кредит у сумі 3 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Як вбачається з виписки по картці клієнта ОСОБА_1, наданої АТ КБ «Приватбанк» до суду за період з 01.03.2006 року по 07.08.2018 року, останній платіж здійснено відповідачем 28.08.2008 року в сумі 300,00 грн. (а.с. 156 – зворотній бік), 06 серпня 2015 року було здійснене автоматичне погашення простроченої заборгованості з карти в розмірі 32 грн. 01 коп. (а.с. 157), що не може рахуватися як дія позичальника спрямована на погашення заборгованості за власної волі.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» № 30.1.0.0/2-20180228/1149 від 07.08.2018 року ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 02.03.2006 року отримала кредитну картку № 4405885032446558 з терміном дії до останнього дня місяця 08.2008 року (а.с. 159).

Таким чином, кінцевим строком повернення кредиту, згідно до даного кредитного договору, є останній день серпня місяця 2008 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Зокрема, ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Переривання перебігу позовної давності визначається ст.264 ЦК України.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, оскільки за умовами договору кінцевий термін повернення заборгованості відповідає строку дії картки (останній день серпня 2008 року включно), то початок позовної давності для стягнення заборгованості по кредиту в даному випадку необхідно обчислювати з 01.09.2008 року.

Отже, загальний трирічний строк позовної давності за даним кредитним договором сплив у вересні 2011 року.

Як вбачається з експрес-накладної ТОВ «Нова-Пошта» № 20400080046661 від 07.03.2018 року, АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з даним позовом 07 березня 2018 року (а.с. 40 – зворотній бік), тобто після спливу передбаченого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, оскільки вказаний трирічний строк скінчився 01.09.2011 року.

Відповідно до п. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.

Щодо вимог про стягнення неустойки суд зазначає наступне.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Суд встановив факт пропуску позивачем позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Крім того, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Вказане підтверджується позицією ОСОБА_3 Верховного Суду, висловленої у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в березні 2018 року, тобто з пропуском визначеного законодавством строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності та передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України спеціальний строк позовної давності в один рік і відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі у зв’язку з пропуском ним строку позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача суми судового збору, у зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 253, 256, 257, 261, 267, 526, 530, 610, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 11 вересня 2018 року.

Суддя: Т.А. Антіпова