Рішення № 76451650, 04.09.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1814/16-ц

Провадження по справі 2/305/43/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Орос С.Ю.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог Державна реєстраційна служба Рахівської міської ради, виконавчий комітет Рахівської міської ради Закарпатської області, державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про визнання права на об'єкт незавершеного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог про визнання права на об’єкт незавершеного будівництва. Позов мотивує тим, що ним та ОСОБА_6 02.07.2002 року було придбано у власність у рівних частках (по ?) жилий будинок №39-А загальною площею 41,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 0,0096 га по вул.Миру у місті Рахові. Право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на зазначений будинок було зареєстровано у Рахівському районному БТІ. Даний будинок за попередньою домовленістю співвласників було придбано з метою його реконструкції у нежиле приміщення (магазин), для чого було замовлено і розроблено Проект реконструкції існуючого житлового будинку під магазин в м.Рахові по вул.Миру, 39, погоджений у Відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Рахівської державної адміністрації. Незважаючи на те, що зі змісту зазначеного проекту реконструкції будинку замовником проекту виступає ОСОБА_6 фактично цей проект замовлявся і розроблявся за згодою і в інтересах обох співвласників, у тому числі позивача. За домовленістю між співвласниками при придбанні будинку реконструкції будинку планувалося здійснити спільними зусиллями і коштами власників в рівних частках, що відповідає їх часткам у праві спільної часткової власності на придбаний будинок. На даний час роботи з реконструкції будинку повністю не завершено, а ступінь готовності об’єкта незавершеного будівництва становить 95%. Всупереч домовленості про спільну реконструкцію будинку, всі витрати з реконструкції (будівництва) будинку, зокрема на придбання матеріалів, залучення спеціалістів і оплату будівництва здійснювалися виключно коштом позивача, а ОСОБА_6 участі у будівництві не приймав, витрат з реконструкції не здійснював. Проте, як стало відомо позивачу у 2006 році право власності на об’єкт незавершеного будівництва (нежитловий будинок у м.Рахові по вул.Миру,39) було зареєстроване за ОСОБА_6, внаслідок чого останній став одноосібним власником цього об’єкту. При цьому позивач не надавав згоди на реєстрацію права власності на інших прав ОСОБА_6 Право власності позивача на частку у первісно придбаному спільно з ОСОБА_6 жилому будинку (до його реконструкції) – не припинено, а згідно Державного акту про право приватної власності на землю позивач є власником земельної ділянки площею 0,0048 га, на якій розташований спірний об’єкт незавершеного будівництва. У 2016 році ОСОБА_6 помер. Відповідачі, які є сином та дружиною ОСОБА_6, не лише не визнають факту здійснення позивачем власними зусиллями і за власний рахунок реконструкції будинку, а й не визнають будь-яке право позивача на цей об’єкт, вважаючи його особистою власністю як спадкоємців. Оскільки спірний об’єкт незавершеного будівництва створений в результаті реконструкції придбаного спільно з ОСОБА_6 житлового будинку виключно власними зусиллями і за власний рахунок позивача, а ОСОБА_6 не брав участі в організації й витратах, пов’язаних з будівництвом (реконструкцією) будинку, тобто створенні існуючого об’єкта незавершеного будівництва, тому ОСОБА_6 не набув права власності на частку у незавершеному будівництві будинку, що виключає необхідність поділу (визначення часток) цього об’єкту незавершеного будівництва. Відповідачі ні за життя ОСОБА_6, ні після його смерті не брали участі у витратах з будівництва (реконструкції) будинку, тому у порядку спадкоємства також не набули прав власності на частку у незавершеному будівництвом будинку, що виключає необхідність поділу (визначення часток) цього об’єкту незавершеного будівництва. Виходячи з наведеного, відповідачам як спадкоємцям ОСОБА_6 належить грошова компенсація вартості частки житлового будинку, придбаного ОСОБА_6 і позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2002 року – 4000 гривень з урахуванням інфляційних втрат від знецінення грошей. У зв’язку з наведеним просить визнати право ОСОБА_2 на об’єкт незавершеного будівництва – будинок №39 по вул.Миру у м.Рахів Закарпатської області. Скасувати у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_6 на об’єкт незавершеного будівництва – будинок №39 у м.Рахів по вул.Миру, вчинений згідно рішення про державну реєстрацію права власності від 28.07.2006 року на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ 786164 від 03.04.2006 року, виданого виконкомом Рахівської міської ради. Стягнути з позивача на користь відповідачів грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 87 від 02.07.2002 року, з урахуванням інфляційних втрат за період з 02.07.2002 року по 30.10.2016 року у сумі 17488,16 грн.

ОСОБА_2 22 листопада 2017 року подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що йому стало відомо, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок №29 по вул..Миру в м.Рахові, Закарпатської області, який є предметом спору. Вважає, що діями відповідачів порушується його право власності на об’єкт незавершеного будівництва, тому просить визнати право на об'єкт незавершеного будівництва будинок №39 по вул.Миру у м.Рахів Закарпатської області за ОСОБА_2, скасувати у Державному реєстрі прав власності ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва - будинок №39 по вул.Миру у м.Рахів Закарпатської області, стягнути з позивача на користь відповідачів грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2002 року з урахуванням інфляційних втрат за період з 02.07.2002 року по 30.10.2016 року в сумі 17488,16 гривні, визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 29.03.2006 року за №40 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.08.2017 року у спадковій справі №305/22016 за №2-1239 та №2-1238 від 11.08.2017 року.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 не з’явилися, ОСОБА_8 надав суду клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та його представника. Збільшені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.

ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причина неявки суду не відома.

Державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 пояснила, що вона видавала свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Під час видачі нею було перевірено належність майна спадкоємцю ОСОБА_6 Отже, під час видачі свідоцтв нею було дотримано вимог для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Представники державної реєстраційної служби Рахівської міської ради та виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області повторно в судове засідання не з’явилися, причина їх неявки суду не відома.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні ствердив, що він працював на будівництві магазину в ОСОБА_2, який забезпечував будівельні матеріали для будівництва та особисто розраховувався з працівниками за виконану роботу. Він, зокрема, будував кришу, обшивку даху, фасад та інші будівельні роботи. Йому нічого не відомо про іншого власника магазину, крім ОСОБА_2. ОСОБА_6 він там ніколи не бачив та грошей йому останній ніяких не платив.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що його наймав на роботу ОСОБА_2 для будівництва магазину три роки тому (2014 рік). Зокрема він заливав фундамент і здійснював все будівництво аж до даху. Оплачував роботу також ОСОБА_2. ОСОБА_6 він не знає і він ніколи на будівництві не з’являвся, грошей не сплачував. До будівництва на земельній ділянці був лише старий сарай і дерева.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні ствердив, що він являється сусідом ОСОБА_2, тобто земельної ділянки, де ОСОБА_2 збудував магазин. До нього, як суміжного землекористувача, десь у 2015 році звертався ОСОБА_2 для погодження будівництва двоповерхового магазину. Йому відомо про те, що будівництво здійснював саме ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_12 ствердив, що він працював з батьком та іншими працівниками на будівництві у ОСОБА_2. Гроші за роботу платив ОСОБА_2, а ОСОБА_6 йому ніколи ніяких грошей не надавав.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що у 2015 році він з сином працював на будівництві магазину у ОСОБА_2, який платив їм гроші за роботу.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні ствердив, що він працював на будівництві магазину у 2015 році у ОСОБА_2, зокрема копав траншеї під фундамент будівлі, ставив опалубку та виконував інші будівельні роботи.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Визначаючи норми матеріального права, що підлягають застосуванню та надаючи правову кваліфікацію фактично існуючим між сторонами по справі правовідносинам суд виходить з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно з яким він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи предмет та підставу позовних вимог, момент виникнення спірних правовідносин, момент, з якого Позивач вважає себе власником 1/2 частини житлового будинку №39 А по вул.Миру в місті Рахові, зокрема 02.07.2002 року, коли був укладений договір купівлі-продажу, суд вважає, що при постановленні судового рішення слід керуватися як нормами ЦК УРСР 1963 р., так і нормами Цивільного Кодексу України (далі ЦК).

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК.

Стаття 391 ЦК установлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 Цивільного Кодексу УРСР (1963 р.) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.41 Цивільного Кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Згідно з договором купівлі-продажу жилого будинку від 02 липня 2002 року ОСОБА_15 (Продавець) продала ОСОБА_6 та ОСОБА_16 (Покупці) належний їй на праві приватної власності жилий будинок №39 «А», що знаходиться у м. Рахів, по вул.Миру, жилою площею – 22,2 кв. м, загальною площею – 41,8 кв.м . До будинку відносяться сараї, які позначені літерами «Б» і «В». Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0096 гектара, яка належить ОСОБА_15 на підставі Державного акту. Продаж будинку здійснюється за 8000 гривень, які Покупці сплатили Продавцю до підписання цього договору. При дослідженні зазначеного договору купівлі-продажу було встановлено, що одним із покупців був ОСОБА_16, й хоча прізвище Позивача згідно з паспортом громадянина України є ОСОБА_2, проте сторонами не оспроюється факт купівлі позивачем частки будинку, що являється предметом позову, тобто у договорі купівлі продажу допущена описка.

Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу УРСР (чинного на час укладення договору дарування від 02.07.2002 року) договір купівлі-продажу був нотаріально посвідчений 02 липня 2002 року та зареєстрований у реєстрі за №283.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 22.11.2017 року будинок №39 по вулиці Миру в місті Рахові належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 2-1239, виданого 11.08.2017 Рахівською держнотконторою, розмір частки 1/2, та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія, розмір частки 1/2. Загальна площа будівлі 118,64 кв.м., житлова площа 92,36 кв.м.

Суд в ході розгляду справи оглянув спадкову справу №305/2016 до майна померлого ОСОБА_6, де міститься витяг про реєстрацію нерухомого майна 11369280 від 28.07.2006 року, відповідно до якого за ОСОБА_6 була зареєстрована нежитлова будівля магазину, що знаходиться в м.Рахові, по вулиці Миру, 39; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності (яяя786164) від 03.04.2006 року, видавник виконком Рахівської міської ради. Частка майна 1/1.

Як вбачається із самого Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.2006 року, що було видане Рахівською міською радою, нежитлова будівля магазину в м. Рахові, по вулиці Миру, 39, належить ОСОБА_6.

В ході розгляду справи було встановлено, що видачі вказаного свідоцтва передувало прийняття виконавчим комітетом Рахівської міської ради 29 березня 2006 року рішення, відповідно до якого було вирішено зареєструвати будівлю магазину, що розташований в м.Рахові, по вулиці Миру, 39, в цілому, за ОСОБА_6.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (чинного на момент прийняття рішення Рахівською міською радою від 29.03.2006 року ) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку чи будівлі після прийняття до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком чи іншою будівлею з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва, тобто речей як предметів матеріального світу.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим на замовлення ОСОБА_2 техніком з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_17 16 жовтня 2016 року, будівля магазину №39 по вулиці Миру в м.Рахові, Закарпатської області являє собою незавершене будівництво, ступінь готовності складає на момент виготовлення паспорту 95%, будівельна вартість будівлі становить 420219 гривень, дійсна вартість 470219 гривень, будівля складається з підвалу, загальною площею 51,6 кв.м., 1-го поверху, загальна площа якого становить 129,53 кв.м., та 2-го поверху, загальна площа якого 128,26 кв.м., всього загальна площа будівлі становить 309,39 кв.м, основна площа 248,4 кв.м. та допоміжна – 60,99 кв.м.

Як було встановлено в ході розгляду справи жилий будинок, що був придбаний двома особами – ОСОБА_2 та ОСОБА_6, й належав їм на праві спільної часткової власності, по ? кожному, був придбаний з наміром спільно перебудувати та використовувати.

Однак, показами свідків та наданими позивачем письмовими доказами (накладними на придбані будівельні матеріали), які містяться в матеріалах справи, було доведено, що реконструкцію будівлі, тобто будівництво магазину, (фінансування будівельних матеріалів та будівельних й оздоблювальних робіт) здійснював саме ОСОБА_2 Відповідачі, в свою чергу, жодними допустимими доказами не довели будь-яку участь ОСОБА_6 у здійсненні будівництва (перебудові) приміщення нежитлової будівлі магазину, який є предметом позову.

Обслуговування цієї будівлі також здійснювалось ОСОБА_2 Зазначене підтверджується договором про надання послуг із регулярного збирання, вивезення та розміщення твердих побутових відходів та квитанціями про сплату послуг з вивезення твердих побутових відходів, відповідно до яких споживачем та платником послуг є дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_18.

Натомість рішенням виконавчого комітету від 29.03.2006 року було вирішено зареєструвати цю нежитлову будівлю саме за ОСОБА_6 в цілій частині без будь-яких на те правових підстав, порушивши при цьому право власності ОСОБА_2, адже він являвся як власником ? частки будинку на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 02.07.2002 року, який був знесений та на місці якого було зведено нежитлову будівлю, так і власником земельної ділянки, на якій знаходиться ця будівля (Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК №002000). Ба більше, на момент прийняття виконавчим комітетом рішення про реєстрацію будівлі магазину в цілому за ОСОБА_6, будівництво не було завершене, адже, як уже зазначалося, готовність вказаного об’єкту станом на 16 жовтня 2016 року становила 95%.

На підставі ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Виходячи з вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що 29 березня 2006 року приймаючи рішення №40 про реєстрацію в цілій частині будівлі магазину, що розташована за адресою м.Рахів, вул.Миру, 39, Закарпатської області за ОСОБА_6 виконавчий комітет Рахівської міської ради діяв з порушенням чинного законодавства, оскільки судом встановлено, що 1/2 частка придбаного до реконструкції будинку та земельна ділянка, на якій він розташовувався, належала ОСОБА_2, а отже прийняте виконкомом рішення порушувало право власності Позивача на вказане майно. З огляду на викладене є підставною та підлягає до задоволення вимога ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування вищезазначеного рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради.

Крім того, на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради ним же було видано ОСОБА_6 Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.04.2006 року та проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15546603 від 23.07.2006 року.

З огляду на незаконність прийнятого рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 29.03.2006 року № 40, видане на його підставі Свідоцтво про право власності на нерухоме майно та Державна реєстрація прав власності у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно ОСОБА_6 на нежитлову будівлю магазину, яка є предметом позову, від 23.07.2006 року також є незаконними, а отже підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Зі змісту статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

ОСОБА_6 помер 27 січня 2016 року.

Враховуючи, що судом вже встановлено та доведено належними доказами незаконність рішення Рахівської міської ради про реєстрацію нежитлової будівлі магазину, що знаходиться в місті Рахові, по вулиці Миру, 39, Закарпатської області в цілій частині за ОСОБА_6, отже й, відповідно це майно не може належати до спадкового майна, що належало ОСОБА_6 на праві власності, а як наслідок не може переходити до інших осіб (спадкоємців), якими є дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_3

Відтак, слід визнати недійсними Свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане на ім’я ОСОБА_4 11.08.2017 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 у спадковій справі №305/2016, зареєстроване в реєстрі за №2-1238, та Свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане на ім’я ОСОБА_3 11.08.2017 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 у спадковій справі №305/2016, зареєстроване в реєстрі за №2-1239.

Що стосується вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права на об’єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою м.Рахів, вул.Миру, 39, Закарпатської області, то суд зазначає таке.

Стаття 358 Цивільного кодексу України визначає здійснення права спільної часткової власності, відповідно до якої право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Також, стаття 321 ЦК України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 332 ЦК, в якій ідеться про набуття права власності на перероблену річ, переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Як зазначено в науково-практичному коментарі ЦК, таке визначення відображає сутність виробництва, оскільки саме у процесі виробництва з одних речей створюються інші (нові) речі. Визначальною ознакою переробки є факт створення нової речі в результаті докладання зусиль і праці однієї особи до речей або матеріалів, які належать іншій особі. За загальним правилом право власності на перероблену річ належить особі, яка є власником матеріалу. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила таку переробку, за умови, що відшкодує власникові матеріалу моральну шкоду. Отже, законодавець пов’язує момент виникнення нової речі саме зі зміною фізичних характеристик об’єкта переробки — іншої речі або матеріалу. Прикладом є створення справді нової речі з сировини: будівництво об’єктів з матеріалів (будівля з цегли), виробництво з сировини (дошки з лісу), художній витвір (фарба на полотні), переробка.

Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким значно зростає вартість майна, а також його корисність порівняно зі станом, у якому воно було до переробки.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 разом з нині померлим ОСОБА_6 придбали жилий будинок №39 А по вул.Миру в місті Рахові, який належав їм на праві приватної власності по ? кожному. Саме вони, як власники, мали спільну згоду реконструювати вказану будівлю у нежиле приміщення, у зв’язку з чим, як було встановлено в ході розгляду справи, будівля жилого будинку придбаного ними фактично була знесена, а на його місці зведено повністю нову будівлю, тобто був залитий фундамент, збудовані нові стіни та нову крівлю. При цьому площа будівлі й план будинку у договорі купівлі-продажу від 02.07.2002 року та в технічному паспорті від 16 жовтня 2016 року значно відрізняється як за конфігурацією (оскільки технічна характеристика жилого будинку є такою: однокімнатний, побудований з дерева, а технічна характеристика на будівлю магазину: фундамент буто-бетон, стіни л/б блок, двоповерховий, з підвальним приміщенням), так і за площею приміщень (жилий будинок загальною площею 41,8 кв.м., жилою 22,2 кв.м., а будівля магазину - підвал, загальною площею 51,6 кв.м., 1-го поверху, загальна площа 129,53 кв.м., та 2-го поверху, загальна площа 128,26 кв.м., всього загальна площа будівлі становить 309,39 кв.м, основна площа 248,4 кв.м. та допоміжна – 60,99 кв.м.), отже за площею новозбудована (реконструйована) будівля магазину чи не у вісім разів є більшою. В ході розгляду справи жодна з сторін не надали суду затвердженого проекту реконструкції існуючого жилого будинку під магазин, тобто суду не надано відповідних документів, які давали спадкодавцю ОСОБА_6 право виконувати відповідні будівельні роботи, в тому числі і реконструкцію будинку. Також, не надано суду й доказів належності ОСОБА_6 земельної ділянки, яка б належала йому чи виділялася під таке будівництво. Отже, спірний будинок у сучасному вигляді є самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 ЦК України, а отже й визнання права власності на нього в порядку спадкування не можливе.

При здійсненні спадкодавцем самочинного будівництва (ч.1 ст. 376 ЦК) до спадкоємців може переходити право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Однак, як було встановлено в ході розгляду справи, перебудову (реконструкцію) жилого будинку на будівлю магазину ОСОБА_2 здійснював сам, жодних доказів того, що ОСОБА_6 надавав будь-які кошти на придбання будівельних матеріалів чи оплату будівельних робіт, тощо суду надано не було, а визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцями, яке за життя не належало спадкодавцеві (відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно на ім'я спадкодавця), призвело б до порушення норм матеріального права, оскільки фактично визнавалося б право власності за відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без будь-якої правової підстави.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Самочинно реконструйований будинок, якщо порушено вимоги ч. 1 ст. 376 ЦК, не створює право власності у спадкодавця, не може входити до складу спадщини, а отже, не дає підстав для виникнення права власності у спадкоємців.

За таких обставин, оцінюючи фактичні обставини у сукупності, встановивши факт зміни конфігурації та житлової площі спірного будинку, за наявності в суду доказів про реконструкцію цієї будівлі повністю силами та коштом ОСОБА_16З, останній довів своє право, як забудовника, на обєкт незавершенного будівництва – будинок №39 по вулиці Миру в місті Рахові, Закарпатської області, зазначене право повністю узгоджується зі способами захисту цивільних прав та інтересів, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України, серед яких пунктом 1 є визнання права.

Виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає за необхідне вирішити питання компенсації вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку виходячи з такого.

Поняття спільної часткової власності викладено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (частини перша, друга статті 367 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Судом у ході розгляду даної справи було встановлено, що виділ в натурі, часток (поділ) житлового будинку, який був придбаний ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 02 липня 2002 року, тобто перебував у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6, на даний час вже не є можливим, оскільки будинок був знесений повністю, тобто на даний час його в такому вигляді, яким він був придбаний, не існує, а переобладнання будинку, яке хоч і здійснювалось за домовленістю співвласників, однак проводилося виключно коштом позивача. Крім того, об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти, не є об’єктами права власності (частина 2 статті 376 ЦК), тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК (постанова ВСУ від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13).

З огляду на викладене, виходячи з принципу розумності та справедливості, враховуючи, що згідно зі спадковою справою спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина, ОСОБА_4, та його син, ОСОБА_3, тому суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку, який був придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2002 року, в сумі 4000 гривень та інфляційних втрат за період з 02.07.2002 року по 30.10.2016 року в сумі 174888, 16 гривні.

Питання про стягнення судових витрат позивачем сторонами не ставилося.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 263-265, 273, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 29.03.2006 року за №40 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.

Скасувати у Державному реєстрі прав власності ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва - будинок №39 по вул.Миру у м.Рахів Закарпатської області.

Визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.08.2017 року у спадковій справі №305/2016 за №2-1238 на ім'я ОСОБА_4 та №2-1239 на ім'я ОСОБА_19.

Визнати право на об'єкт незавершеного будівництва будинок №39 по вул.Миру у м.Рахів Закарпатської області за ОСОБА_2, мешканцем м.Рахів, вул.Івана Франка, 26, Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_20 на користь ОСОБА_21 та ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_6 у житловому будинку, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2002 року, в сумі 4000 гривень та інфляційних втрат за період з 02.07.2002 року по 30.10.2016 року в сумі 17488,16 гривні.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.09.2018 року.

Суддя: Ємчук В.Е.