Рішення № 76447912, 05.09.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

05.09.2018 Єдиний унікальний номер 205/4829/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 рокум. ДніпроСправа № 205/4829/17-ц 2/205/481/18

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з незаконного володіння, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач у липні 2017 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_8 03.11.2016р. за № 4345, а також витребувати вказане нерухоме майно з незаконного володіння ОСОБА_4 Позовна заява мотивована тим, що укладаючи спірний договір позивач не мала на меті дарувати свою квартиру ОСОБА_3, оскільки справжньою метою укладання донного договору було забезпечення майбутнього грошового зобов’язання дарувальника перед обдарованим, проте ОСОБА_8 порушив умови домовленості, кошти позивачу не надав та 28.07.2017р. продав квартиру ОСОБА_4 за 49 000,00 грн., який в свою чергу, відразу 28.07.2017р., уклав договір іпотеки з ОСОБА_5 на суму 420 000,00 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2017р., яка змінена ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2017р., заборонено вчинення реєстраційних дій щодо квартири, яка розташована в АДРЕСА_2.

ОСОБА_5 надав суду заперечення на позов, у яких посилаючись на безпідставність заявлених вимог, а також на те, що рішення про визнання договору дарування недійсним вплине на його права, як іпотекодержателя, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_4 надав суду відзив на позовну заяву, у якому посилаючись на те, що ОСОБА_2 усвідомлювала свої дії щодо укладання договору дарування, а також на відсутність правових підстав для витребування майна у добросовісного набувача, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представником ОСОБА_3 надано суду відзив, у якому він просить відмовити у задоволенні позову та у якому, зокрема, зазначено, що ОСОБА_2 з власної волі та з невідомих ОСОБА_3 мотивів, усвідомлюючи свої дії, подарувала йому свою квартиру та попросила до літа 2017 року в ній пожити, на що ОСОБА_8 зі своє доброї волі дозволив ОСОБА_2 залишитись в квартирі. В літку ОСОБА_8 вирішив продати належну йому квартиру, проте ОСОБА_2 відмовилась добровільно її звільнити.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_8 позов не визнав, в судових дебатах участі не приймав.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3, – ОСОБА_9 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, в судових дебатах участі не приймав.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4, – ОСОБА_10 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Треті особи у судове засідання не з’явились, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до договору дарування квартири, який посвідчений 03.11.2016р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_8 прийняв в дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.221).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.76 ЦПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З позовної заяви та пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, вбачається:

1) позивач перебуваючи у скрутному матеріальному положенні внаслідок існуючих кредитних зобов’язань перед банками, в березні 2016 року через свою знайому ОСОБА_11 познайомилась з ОСОБА_12, який всім представлявся працівником прокуратури, та з яким в них в подальшому зав’язались близькі дружні стосунки;

2) ОСОБА_12 будучи обізнаним про скрутне матеріальне становище ОСОБА_2 запропонував позивачу вихід з її скрутного матеріального положення, шляхом купівлі недорогої нерухомості, а саме квартир вартістю 11 тисяч доларів США, з метою її подальшого вигідного перепродажу;

3) враховуючи, що позивач не мала коштів на купівлю нерухомості, ОСОБА_12 запропонував їй позичити ці кошти у його знайомого ОСОБА_3, який надає позики під 5 % щомісячно. Після того, як позивач погодилась на пропозицію ОСОБА_12, останній організував зустріч ОСОБА_2 з ОСОБА_8 на квартирі ОСОБА_2;

4) під час зустрічі ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_2, що згоден надати їй необхідні кошти, проте йому потрібні гарантії їх повернення, на що ОСОБА_12 та ОСОБА_8 запропонували ОСОБА_2 оформити на ОСОБА_3 договір дарування її квартири, тим самим до виконання боргових зобов’язань перед ОСОБА_8 убезпечити квартиру від інших кредиторів, а саме банківських установ, яким ОСОБА_2 винна грошові кошти;

5) ОСОБА_2 довіряючи ОСОБА_12 та будучи впевнена в його порядності, оскільки була впевнена, що він є працівником правоохоронних органів, погодилась на умови запропоновані ОСОБА_12 та ОСОБА_8;

6) 03.11.2016р. ОСОБА_12 на автомобілі відвіз ОСОБА_2 спочатку до органу реєстрації громадян, де зняв останню з реєстраційного обліку, а в подальшому до нотаріуса для оформлення спірного договору дарування квартири. На питання ОСОБА_2 стосовно зняття з реєстраційного обліку пояснив, що це формальність для нотаріуса без якої неможливо оформити договір дарування;

7) після підписання спірного договору дарування грошові кошти позивачу не були передані, а ОСОБА_12 перестав відповідати на телефонні дзвінки;

8) в липні 2017 року ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_2 та повідомив про намір продажу її квартири в рахунок боргових зобов’язань ОСОБА_12, внаслідок чого 21.07.2017р. позивач звернулась до правоохоронних органів стосовно шахрайських дій з боку ОСОБА_12, ОСОБА_3І та ОСОБА_13

Окрім того, з позовної заяви вбачається, що 27.07.2017р. позивач та інші особи також звернулись до прокуратури Дніпропетровської області з груповою заявою про вчинення з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_12 шахрайських дій спрямованих на заволодіння чужим майном.

Обставину звернення до прокуратури підтвердила у судовому засіданні свідок ОСОБА_14, яка зазначила, що познайомилась з ОСОБА_12 також через свою знайому ОСОБА_11, та якому надала 3 500,00 доларів США на купівлю нерухомості, після чого ОСОБА_12 зник.

24.08.2017р. постановою слідчого СВ Новокодацького ВП ДВП ГУ НПУ в Дніпропетровській області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_15, залучено ОСОБА_2 до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040690002146 від 24.08.2017р., в якості потерпілої ( з.а.с.128).

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені статтями 229, 230 ЦК України.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

З відзиву ОСОБА_3 вбачається, що він не заперечує факту існування у ОСОБА_12 перед ним боргових зобов’язань, проте заперечує, що спірний договір укладався з метою їх забезпечення чи забезпечення майбутніх боргових зобов’язань ОСОБА_2

Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що позивач, яка є дієздатною особою, з невідомих йому причин, вирішила подарувати свою єдину квартиру малознайомій людині та попросила ще пожити в ній до літа 2017 року, оскільки такі обставини не підтверджуються жодними доказами.

Обставина того, що ріелтор ОСОБА_16 допомагав ОСОБА_2 в підготовці документів для укладення спірного договору, який також в подальшому у липні 2017 року прийшов разом з ОСОБА_17 до квартири, в якій мешкала ОСОБА_2, з метою фотографування нерухомості для підготовки оголошення про її продаж, не може бути достатньою підставою для спростування обставин на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог.

Окрім того, допитаний ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що з приводу того, що ОСОБА_2 хоче укласти спірний договір йому стало відомо з телефонного дзвінка саме ОСОБА_13, а не дарувальника, а відтак суд також не буре до уваги посилання ОСОБА_3, що ОСОБА_2 заздалегідь готувалась до дарування своєї квартири.

Суд зазначає, що ОСОБА_2 восени 2018р. зверталась до суду з клопотанням про виклик у якості свідка ОСОБА_13, проте допитати останню не виявилось можливим, у зв’язку з тим, що вона померла в літку 2018 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 28.07.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 продав квартиру, яка була передана йому у дар спірним договором дарування за 49 000,00 грн. ОСОБА_4, який в свою чергу відповідно до договору іпотеки від 28.07.2018р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, забезпечив своє грошове зобов’язання перед ОСОБА_5 у розмірі 420 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що спірний правочин, вчинено ОСОБА_2 під впливом обману, оскільки вона була впевнена другою стороною правочину, що метою спірного договору дарування було забезпечення майбутнього грошового зобов’язання дарувальника перед обдарованим, тоді як ОСОБА_8 знав про відсутність такої обставини, що підтверджується у своїй сукупності вищевказаними обставинами справи та фактом боргових зобов’язань ОСОБА_12 перед ОСОБА_8

Таким чином ОСОБА_12 та ОСОБА_8 навмисно ввели ОСОБА_2 в оману щодо дійсних обставин вчинення спірного правочину, які якщо б були відомі ОСОБА_2 до укладання такого правочину стали б підставою для відмови у його укладенні, а відтак спірний договір дарування є недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку про достатність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За змістом ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264 268 ЦПК України, ст.203, 215, 229, 230, 387, 388 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з незаконного володіння-задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4, укладений між дарувальником ОСОБА_2 ( іпн: НОМЕР_1) та ОСОБА_8 ( іпн: НОМЕР_2) 03.11.2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №4345.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4, ІПН: НОМЕР_3

квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_2, ІПН: НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 600 грн.

Апеляціцйна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2018 року.

СуддяОСОБА_18