Вирок № 76447671, 13.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/2350/17

Провадження №11-кп/772/748/2018

Категорія: 54

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Вінниця

Апеляційного суду Вінницької області

в складі:

головуючого судді: Ващук В.П.

судів: ОСОБА_3, ОСОБА_4

зі секретарем: Агеєвою Г. В.

розглянув «13» вересня 2018 року у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12017020100000874 від 06.08.2017 року по обвинуваченню

ОСОБА_5,

народження 1990 року 02 місяця 17 дня,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1

Київської області

українця, громадянина України,

раніше судимого:

- 06.07.2002 року Старокостянтинівським районним судом

Хмельницької області за ч. 3 ст. 185 КК України –

переданий на перевиховання та під нагляд батьків;

- 25.04.2005 року Старокостянтинівським районним судом

Хмельницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до

3 років позбавлення волі;

- 26.01.2006 року Ізяславським районним судом

Хмельницької області за ч. 3 ст. 185, ст. 70, ч. 2 ст. 185,

ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ст. 70,

ст. 71 КК України до 4 років 8 місяців позбавлення волі;

- 26.11.2006 року Ізяславським районним судом

Хмельницької області за ч. 3 ст. 185, ч.4 ст.70, ч.2 ст.15,

ч.3 ст.186, ч.1 ст.186, ст.70 КК України до 4 років 8

місяців позбавлення волі ;

- 03.04.2008 року Красиловським районним судом

Хмельницької області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України

до 4 років 1 місяця позбавлення волі;

- 10.07.2012 року Хмельницьким міськрайонним судом

Хмельницької області за ч. 3 ст.185, ч. 3 ст. 186,

ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі;

- 10.02.2016 року Хмельницьким міськрайонним судом

Хмельницької області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК

України до 4 років позбавлення волі;

- 26.10.2017 року Броварським міськрайонним судом Київської

області за ч.3 ст. 186, 71 КК України до 5 років 1 місяця

позбавлення вол,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 393 КК України.

За участю сторін кримінального провадження

прокурора: Миколайчука Д.Г.

обвинуваченого : ОСОБА_5

захисника – адвоката: ОСОБА_6

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року, -

В с т а н о в и в:

Судом встановлено, що 10.02.2016 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області ОСОБА_5 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України до чотирьох років позбавлення волі.

З 19 вересня 2016 року ОСОБА_5 відбував покарання у Стрижавській виправній колонії (№81), яка розташована по вул. Алеї, 30 в смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, а з 18 травня 2017 року на підставі постанови начальника вказаної установи ОСОБА_5 був переведений до дільниці соціальної реабілітації Стрижавської виправної колонії (№81).

По прибуттю до Стрижавської виправної колонії (№81) ОСОБА_5 був ознайомлений з кордонами дільниці соціальної реабілітації Стрижавської виправної колонії (№81), порядком та умовами відбування покарання, попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 391-393 КК України.

Однак, 05 серпня 2017 року, близько 10 год. 00 хв. ОСОБА_5 знаходячись на пасовищі, яке розташоване поруч із кордоном дільниці соціальної реабілітації Стрижавської виправної колонії (№81), де згідно рознарядки на вивід на роботу засуджених від 05.08.2017 року, здійснював випас великої рогатої худоби. В цей час у ОСОБА_5 виник умисел на вчинення втечі. Так, ОСОБА_5, знаючи та розуміючи наслідки своїх дій, а також, бажаючи їх настання, скориставшись відсутністю належного контролю за ним з боку працівників Стрижавської виправної колонії (№ 81) самовільно, без відповідного на те дозволу представників адміністрації установи, залишив пасовище, яке знаходиться на дільниці соціальної реабілітації. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 попрямував до населеного пункту смт. Стрижавка, Вінницького району та області, зупинив попутній автотранспорт, яким добрався до Центрального автовокзалу у м. Вінниця та звідти 05.08.2017 року о 14 год. 00 хв. поїхав до м. Києва. 06.08.2017 року дістався до с. Требухів, Броварського району Київської області, в якому 06.08.2017 р. близько 23 год. 00 хв. проник через паркан на територію домоволодіння №3, вул. Броварської, с. Требухів, Броварського району Київської області та через відчинені двері будинка, вчинив грабіж. Ухвалою Броворського міськрайонного суду від 09.08.2017 року було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту та останній перебував в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 393 КК України і йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2016 року та остаточну міру покарання призначено у виді 3 років 9 місяців позбавлення волі.

Не погодившись із вироком суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження вироку Вінницького районного суду Вінницької області від 16.04.2018 року щодо ОСОБА_5 за ч.1 ст. 393, ст. 71 КК України, в зв’язку з поважною причиною пропуску, оскільки на проголошені Вінницьким районним судом вироку 16.04.2018 року прокурор не був присутній, так як приймав участь в іншому судовому засіданні Про незаконність вироку Вінницького районного суду від 16.04.2018 року йому стало відомо під час проведення 27.06.2018 року комплексної перевірки в ДУ «Вінницька виправна колонія №86».

Також не оспорюючи юридичної кваліфікації вчиненого ОСОБА_5 злочину, ставить питання про скасування вироку Вінницького районного суду Вінницької області від 16.04.2018 року відносно ОСОБА_5 за ч.1 ст. 393 КК України, в зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст. 393 КК України у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України , остаточну міру покарання ОСОБА_5 призначити шляхом часткового складання призначених покарань у виді 6 років позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_5 порушив вимоги роз’яснень постанови пленуму Верховного суду України №7 від 24.10. 2003 року « Про практику призначення судами кримінального покарання» та положень ч.4 ст. 70 КК України.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, ставить питання про скасування вироку Вінницького районного суду Вінницької області від 16.04.2018 року, в зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги обвинувачений мотивував тим, що суд при призначенні покарання застосував незаконно ст. 71 КК України.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_5 та в його інтересах захисника – адвоката ОСОБА_6 , які підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, міркування прокурора про незаконність вироку щодо ОСОБА_5, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційна скарга прокурора та апеляційна скарга обвинуваченого підлягають до часткового задоволення.

Доводи прокурора, щодо поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження вироку суду є доречними, та в цій частині підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчинені кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у втечі з місць позбавлення волі, а саме особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі – є обґрунтованими.

Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.1 ст.393 КК України - є правильною та в апеляційних скаргах прокурора та обвинуваченого не оспорюється.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 розглядалось відповідно до ст. 349 ч.3 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового розгляду, тому суд, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи , які ніким не оспорювались.

Частиною третьою ст.349 КПК України передбачено право суду, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини у апеляційному порядку.

Судом першої інстанції з’ясовувалось чи правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз’яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

В ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому злочині визнав в повному обсязі та щиро розкаявся у скоєному.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, в тому числі і в частині призначення покарання.

Відповідно до ст. 70 та роз’яснень п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання за сукупністю злочинів суди повинні застосовувати принципи поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань , призначених за окремі злочини.

Згідно до ч.4 ст. 70 КК України за правилами передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановления попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України.

Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання зазначених вимог закону не дотримався, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, дані докази були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанціях, вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.10.2017 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України, який він скоїв 06.08.2017 року та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано 1 місяць невідбутого покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2016 року за ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 186 КК України та остаточну міру покарання ОСОБА_5 призначено у виді 5 років 1 місяців позбавлення волі.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 393 КК України, за який ОСОБА_5 засуджений за даним вироком вчинено останнім 05.08.2017 року, тобто до ухвалення попереднього вироку, і також на підставі ст. 71 КК України приєднано частково невідбуте покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.02.2016 року.

Разом з тим, згідно вимог 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 50 КК України, - рішення суду про призначення покарання, з – поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, та роз'яснень, що містяться в п. 1.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо дотримуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 рок, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України) , а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчиненя, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди при призначенні покарання зобов'язані враховувати як ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого правопорушення, особу винного та обставини справи, обставини, що пом’якшують покарання, та вірно дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 иожливе лише в ізоляції від суспільства.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Поновити прокурору у кримінальному провадженні строк на апеляційне оскарження вироку Вінницького районного суду Вінницької області від 16.04.2018 року.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 -задовольнити частково.

Вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року щодо ОСОБА_5 скасувати, у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальності, постановити свій вирок.

Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 393 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.10.2017 року, ОСОБА_5 призначити остаточне покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набуття вироком законної сили, зарахувавши строк тримання під вартою з 07.08.2017 року.

В решті вирок суду залишити без змін.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим ОСОБА_5 в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Згідно з оригіналом: