Постанова № 76445843, 05.09.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/14676/17 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/920/18 Категорія: 2 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів Федонюк С.Ю., Матвійчук Л.В.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання права власності,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 17 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 вересня 2004 року рішенням Господарського суду Волинської області за ним визнано право власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні по АДРЕСА_1, готовністю на 77 %, площею 266,1 кв. м.

Позивач зазначав, що будучи власником незавершеного будівництва ним було проведено будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин за зазначеною адресою.

14 вересня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2004 року йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 загальною площею 0,0985 га для обслуговування міні-пекарні та магазину. Після завершення будівництва 23 березня 2016 року ним був виготовлений технічний паспорт, відповідно до якого загальна вартість будинку становить 350 617 грн. Пізніше з'ясувалось, що проведені ним роботи з завершення будівництва міні-пекарні та магазину є самовільним будівництвом.

Позивач вказував, що з метою прийняття в експлуатацію та подальшого оформлення права власності на вказане нерухоме майно, він подав до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі - Управління ДАБІ у Волинській області) декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об'єкта.

Проте, повідомленням Управління ДАБІ у Волинській області від 26 грудня 2016 року № 1003-3.7/3252-16 йому було відмовлено в реєстрації зазначеної декларації з тих підстав, що ним подана неповна інформація, найменування закінченого будівництвом об'єкта не відповідає рішенню суду від 14 вересня 2004 року про визнання права власності на незакінчене будівництво приміщення виробничої майстерні, тому необхідно надати рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт міні-пекарні та магазину по АДРЕСА_1.

З огляду на дані обставини, позивач вважає, що він позбавлений можливості в установленому законом порядку подати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації та оформити право власності на нього.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на збудований об'єкт «Міні-пекарня та магазин по АДРЕСА_1», загальною площею 281,4 кв. м.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 07 грудня 2017 року замінено первісного відповідача Управління ДАБІ у Волинській області на належного відповідача - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (далі - ДАБІ України).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ДАБІ України просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - без задоволення

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких мотивів.

Місцевим судом встановлено, що 14 вересня 2004 року рішенням Господарського суду Волинської області за позивачем ОСОБА_2 визнано право власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні по АДРЕСА_1, готовністю на 77 %, площею 266,1 кв. м (а.с.32).

14 вересня 2006 року Торчинською селищною радою позивачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2004 року видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0985 га для обслуговування міні-пекарні та магазину в смт. Торчин Луцького району (а.с.4, 82).

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач ОСОБА_2 як власник незавершеного будівництва провів будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1.

Актом позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства від 24 лютого 2017 року було встановлено, що вищевказане будівництво проводилось без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено абз. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про основи містобудування» (а.с.96).

Відсутність дозволу на виконання будівельних робіт також підтверджується постановою по справі про адміністративне правопорушення № 98 від 01 березня 2017 року (а.с.9-10), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 850 грн (а.с.9-10), який ним був сплачений згідно квитанції ПАТ «Приватбанк» від 01 березня 2017 року №0.0.717275004.1 (а.с.114 зворот).

Як вбачається з повідомлення Управління ДАБІ у Волинській області від 26 грудня 2016 року № 1003-3.7/3252-16, позивачу ОСОБА_2 було відмовлено в реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації міні-пекарні та магазину по АДРЕСА_1 (а.с.11). Дане повідомлення мотивоване тим, що позивачем подана неповна інформація, найменування закінченого будівництвом об'єкта не відповідає рішенню суду від 14 вересня 2004 року про визнання права власності на незакінчене будівництво приміщення виробничої майстерні, тому необхідно надати рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт міні-пекарні та магазину.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що ним як власником незавершеного будівництва було проведено будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин на земельній ділянці, яка згодом йому була надана у власність для обслуговування вказаного об'єкта нерухомості. Оскільки будівництво даного об'єкту нерухомості проведено ним з додержанням будівельних норм та правил, тому у відповідності до ст. 376 ЦК України за ним слід визнати право власності на нього як на самочинне будівництво.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, суд на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК України).

Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм державних стандартів і правил.

Державний архітектурно - будівельний контроль здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

Виконання будівельних робіт дозволяється після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) (ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Під належним дозволом слід розуміти передбачене ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначений статтями 29, 31 вищевказаного Закону, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 24, 30 цього Закону.

Згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Частиною 8 ст. 39 цього Закону визначено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації та прийняття в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти є Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю.

Як правильно встановлено місцевим судом, на час розгляду справи у позивача відсутні дозвільні документи та проектна документація на самочинне будівництво, споруда в експлуатацію не введена, а тому з огляду на ці обставини, визнання права власності на такий об'єкт нерухомого майна за позивачем буде суперечити вимогам чинного законодавства.

Проведення на замовлення позивача технічної інвентаризації та обстеження, на що вказував останній звертаючись до суду з даним позовом, не є підставою для визнання за ним права власності на самочинне будівництво судом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд першої інстанції з'ясувавши обставини у даній справі, прийшов до правильного висновку, що передбачені законом підстави для визнання за позивачем права власності на міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1 відсутні, оскільки ним не надано доказів на підтвердження отримання у встановленому законом порядку на вказаний об'єкт самочинного будівництва дозвільних документів та проектної документації, а також документів щодо введення його в експлуатацію.

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 відповідає вимогам закону.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що позивач звернувся до суду із даним позовом до неналежного відповідача - ДАБІ України, що є окремою підставою для відмови в позові, оскільки позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким у розглядуваному випадку є Торчинська селищна рада. З приводу заміни неналежного відповідача ДАБІ України на належного - Торчинську селищну раду, то в суді першої інстанції представником ДАБІ України була подана відповідна заява, однак з огляду на те, що процесуальним законодавством відповідна заміна може бути здійснена судом лише за клопотанням позивача та заперечення останнього щодо такої заміни, місцевий суд обґрунтовано своєю ухвалою від 06 березня 2018 року відмовив у задоволенні згаданої заяви ДАБІ України.

Окрім того, відповідно до наведених вище вимог ст. 4 ЦПК України судовому захисту підлягає порушений законний інтерес особи, яка звернулась за таким захистом. Оскільки в розглядуваному випадку позивач здійснював будівництво вказаного об'єкта нерухомості з порушенням встановленого законом порядку, за що притягувався до адміністративної відповідальності (а.с.112-115), звернення з вказаним позовом направлене на захист незаконного інтересу, а тому ще й у зв'язку з цим такі вимоги не можуть бути задоволені.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 17 травня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді