Рішення № 76444715, 13.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2018 р.Справа № 916/1169/18Господарський суд Одеської області у складі:

судді - Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання: Матвієнко А.С.,

за участю представників:

позивача: Жигуліна А.С., згідно ордеру серії ОД №316014 від 07.09.2018р. та договору про надання правової допомоги №48 від 04.09.2018р.

відповідача: не з'явився,

розглянувши справу №916/1169/18 за позовом Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (68720, Одеська область, Болградський район, с.Кубей, вул.Успенська, 16-а) до Фізичної особи - підприємця Бальжик Юлії Валеріївни (АДРЕСА_1) про стягнення 38643,90грн., із яких 35591,04грн. орендної плати, 3052,86грн. індексу інфляції,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, вирішені судом заяви, клопотання сторін, вчинені судом процесуальні дії у справі:

Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що 01.03.2016р. між Червоноармійською сільською радою та ФОП Бальжик Ю.В. укладено договір оренди частини майнового комплексу, який відноситься до власності територіальної громади села Червоноармійське №2, за умовами п.п.1.1., 9.1. якого в оренду строком до 28.02.2018р. передано частину майнового комплексу Червоноармійського Будинку Культури, а саме: приміщення зали на першому поверсі, площею 80кв.м., за адресою: Болградський район, с.Червоноармійське, вул. Іорданова,1 а. Відповідно до п.3.1. договору орендна плата складає 1015грн. Позивач вказує, що за актом прийому-передачі від 01.03.2016р. відповідачу було передано приміщення зали на першому поверсі, площею 80кв.м. Постановою ВРУ №1353-VIII від 12.05.2016р. с. Червоноармійське було перейменовано на с. Кубей. Позивач зазначає, що за результатами проведення аудиторської перевірки Південним офісом Державної аудиторської служби України встановлено фактичне зайняття орендарем Бальжик Ю.В. більшої площі, ніж встановлено договором оренди, про що відображено у акті від 13.07.2017р. Позивач вважає, що самовільне використання відповідачем площі, більшої, ніж обумовлена договором оренди від 01.03.2016р., призвело до недоотримання сільською радою власних надходжень до спеціального фонду сільської ради.

У позові зазначено, що згідно п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» зупинена на 2016 рік дія норми ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати. Тобто, на момент укладення договору оренди з ФОП Бальжик Ю.В. індексація на орендну плату за користування орендованим приміщенням у договорі не зазначалась та відповідно не нараховувалась. Позивач вказує, що направив відповідачу рахунок-фактуру №7 від 17.07.2017р. та запропонував виплатити недоотриману орендну плату з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунків, зроблених Південним офісом Державної аудиторської служби України, однак, відповідач від отримання рахунку відмовилась. За розрахунком позивача станом на 28.02.2018р. розмір недоотриманої орендної плати з урахуванням індексу інфляції складає 38643,90грн., із яких: 35591,04грн. орендної плати, 3052,86грн. індексу інфляції. Позивач також зазначає, що 25.01.2018р. направив відповідачу заяву про припинення договору оренди з 28.02.2018р. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, як збитки, позивач посилається на ст.22 ЦК України,ст.773 ГК України.

Відповідач подав відзив на позов від 15.08.2018р. за вх.№16594/18, де зазначає про факт укладення між сторонами спору договору №2 від 01.03.2016р. оренди нежитлового приміщення площею 80 кв.м., фактичного користування об'єктом оренди, вказує, що протягом дії договору орендну плату сплачував на підставі виставлених рахунків орендодавця у відповідності до розміру орендної плати, визначеному договором. Крім того, відповідач зауважує, що зміна розміру орендної плати, що передбачена договором, має відбуватись шляхом укладання відповідної додаткової угоди, чого сторонами зроблено не було. Відповідач відмічає, що позовна заява Кубейської сільської ради не містить доказів чи посилань на докази порушення відповідачем умов пункту 3.1. договору оренди щодо своєчасної та повної сплати орендної плати у розмірі, визначеному договором, а саме у розмірі 1015грн. на місяць. Крім того, відповідач зауважує, що у акті про результати ревізії від 13.07.2018р. висновки щодо фактичної зайнятої орендарем площі зроблено на підставі візуального обстеження у присутності зацікавлених осіб (службових осіб Кубейської сільської ради, щодо діяльності яких проводилась перевірка органом Держаудитслужби), за відсутності орендаря. Не вбачає відповідач належним зазначення в акті ревізії від 13.07.2018р. про проведення донарахування орендної плати за 2015 рік, оскільки договір оренди із відповідачем укладено 01.03.2016р. Також, відповідач зауважує, що суми, зазначені в рахунку від 06.02.2018р., не відповідають сумам, зазначеним у наданому позивачем розрахунку орендної плати, відповідно до якого у місяці жовтні - грудні 2017р. розмір односторонньо визначеної орендодавцем плати за користування майном за договором оренди становить 2497,96 грн., що, на думку відповідача, засвідчує непослідовність та суперечливість доводів позивача щодо наявності заборгованості у сумі 38643 грн., викладених у позовній заяві.

У відповіді на відзив від 07.09.2018р. за вх.№18268/18 позивач наполягає на власних доводах, та, зокрема, зазначає, що з підстав визначення сторонами у договорі оренди орендної плати у розмірі 1015грн. на місяць, він виставляв відповідачу рахунки на оплату орендної плати саме в сумі 1015грн. Також, у відповіді на відзив позивач відмічає, що у відзиві, відповідач помилково зазначає суму орендної плати, яка підлягає донарахуванню за період 2015-2016 років, та з січня по квітень 2017 року у розмірі 41 522,88 грн., яка була визначена у Акті про результати ревізії від 13.07.2018р., що у свою чергу не відповідає дійсності. Оскільки позивач визначає ціну позову у розмірі 38 643,90грн. за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р., що визначена у рахунку-фактурі № 2 від 27.03.2018р. та розрахунках, доданих до позову. Позивач зазначає, що розрахунки, що базувались на акті ревізії, ним було відкореговано та визначено суму заборгованості із врахуванням розміру самовільно (фактично) зайнятої площі за договором оренди, який діяв на момент проведення ревізії, а саме: за період з 01.03.2016 р. по 28.02.2018 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2018р. відкрито провадження у справі №916/1169/18, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи по суті на 15.08.2018 р. о 10год.30хв.

У судовому засіданні 15.08.2018р. оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 10.09.2018р. о 12год.00хв.

У судовому засіданні 10.09.2018р. судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні на 13.09.2018р. о 12год.00хв.

Клопотання відповідача від 15.08.2018р. за вх.№16593/18 про відкладення судового засідання було судом задоволено.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

01.03.2016р. між Червоноармійською сільською радою (орендодавець) та ФОП Бальжик Ю.В. (орендар) було укладено договір оренди №2 частини майнового комплексу, що відноситься до спільної власності територіальної громади села Червоноармійське, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину майнового комплексу Червоноармійського Будинку Культури, приміщення зали на першому поверсі, загальною площею 80кв.м., розташованого за адресою: с. Червоноармійське, вул. Іорданова, 1а, яке знаходиться на балансі Червоноармійської сільської ради, вартість якого, згідно остаточної вартості від 01.03.2016р. складає 2637444 грн., з метою розміщення бару (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору №2 від 01.03.2016р. майно вважається переданим орендарю з моменту підписання сторонами даного договору.

Згідно п.3.1. договору №2 від 01.03.2016р. орендна плата перераховується орендодавцю в сумі 1015грн. в місяць не пізніше 10 числа наступного за звітним періодом місяця.

За умовами п.9.1. договору №2 від 01.03.2016р. він укладається на строк 2 роки з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. з правом пролонгації на такий же строк. У випадку відсутності заяв однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору протягом одного місяця до сплину строку його дії, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, які були передбачені цим договором.

Фактично позивач передав відповідачу об'єкт оренди у користування за актом приймання-передачі від 01.03.2016р.

Відповідно до Акту Південного офісу Держаудитслужби №08-11/51 від 13.07.2017р. «Про результати ревізії сільського бюджету, фінансово-господарської діяльності Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області за період з 01.01.2015р. по 30.04.2017р.» ревізією правильності визначення вартості орендної плати встановлено, що відповідно до договорів оренди від 01.08.2013р. №3 та від 01.03.2016р. №2, укладеного між ФОП Бальжик Ю.В. та Кубейською сільською радою, зроблено розрахунок плати за перший місяць оренди загальної площі 80 кв.м., що розташоване за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Кубей, вул. Йорданова, 1-А. Також, у акті зазначено, що візуальним обстеженням встановлено, що фактично орендар займає загальну площу 197 кв.м. Як вбачається із акту ревізії №08-11/51 від 13.07.2017р., в ході ревізії проведений перерахунок за фактично зайняту площу, відповідно до якого донараховано орендної плати за період 2015-2016р.р. та січень-квітень 2017 року у загальній сумі 41522,88грн., що призвело до недоотримання власних надходжень спеціального фонду сільської ради на відповідну суму.

Крім того, у акті ревізії зазначено, що сільською радою не дотримано вимоги п.2 Постанови КМУ «Про затвердження Методики оцінки об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів» від 10.08.1995р. №629, а саме, вартість оренди майна визначалась з балансової вартості будівлі без проведення незалежної оцінки об'єкта оренди. Разом з тим, в акті вказано, що в порушення п.13 Постанови КМУ «Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу» №786 від 04.10.1995р., ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не проводилось коригування щомісячного розміру орендної плати на індекс інфляції за наступний місяць за договорами оренди протягом ревізійного періоду, що призвело до недоотримання власних надходжень спеціального фонду Кубейської сільської ради, втрати доходів за період з 01.01.2015р. по 30.04.2017р. у загальній сумі склали 29908,64грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) установі на відповідну суму.

Листом від 27.07.2017р. №15-08-23-14/6735 Південний офіс Держаудитслужби висунув вимогу Кубейській сільській раді щодо усунення порушень, виявлених в ході ревізії.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №7 від 17.07.2017р. на загальну суму 79342,31грн. за оренду приміщення та індексацію орендної плати за 2015 - 2016р.р., за період з 01.01.2017р. по червень 2017р. включно.

Кубейською сільською радою надіслано відповідачу лист №201 від 29.03.2018р. з вимогою оплатити перераховану орендну плату за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. в сумі 35591,04грн., та суму індексації за період з 01.01.2017р. по 28.02.2018р. в розмірі 3052,86грн., виставлено рахунок №2 від 27.03.2018р. на суму 38643,90грн. Відповідач від отримання вказаного листа відмовився, про що свідчить відмітка відділення поштового зв'язку на конверті.

25.01.2018р. відповідач отримав заяву позивача №34 від 25.01.2018р. про припинення дії договору від 01.03.2016р., у зв'язку із закінченням строку його дії, з врахуванням самовільного зайняття орендарем площі, що перевищує площу орендованого майна, несвоєчасною та неповною сплатою орендної плати.

05.05.2018р. відповідачем отримано вимогу позивача №282 від 03.05.2018р., а 12.05.2018р. вимогу №295 від 11.05.2018р., 15.05.2018р. отримано вимогу №297 від 15.05.2018р. про сплату заборгованості з орендної плати та індексації загалом на суму 38643,90грн.

Відповідачем до справи подано заяву позивача від 06.02.2018р. №76 про припинення дії договору від 01.03.2016р. із орендарем та визначено, що сума боргу за період з 01.10.2017р. по 31.12.2017р. складає 12223,20грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позовах, суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини сторін у дійсному спорі регулюються наступними положеннями чинного законодавства.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України від 16.01.2003 р.).

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За положеннями ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).

Згідно ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч.ч.1, 2 ст.224, ч.1 ст.225 ЦК України).

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст.627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як передбачено ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення ч.1 ст.283 ГК України передбачають, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (ч.ч.1, 3 ст.762 ЦК України).

У ст.526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Так, в основу позовних вимог позивача покладено акт ревізії Південного офісу Держаудитслужби від 13.07.2018р., яким виявлено порушення у взаємовідносинах сторін договору оренди від 01.03.2016р. та відповідно до чого проведено донарахування орендної плати за площу 107кв.м. та проіндексовано орендну плату.

З підстав чого суд зазначає про наступне. Вищезгаданий акт ревізії містить вказання про визначення фактично зайнятої орендарем площі об'єкту, що належить територіальній громаді, лише шляхом візуального обстеження, що є суб'єктивним сприйняттям та є неприпустимим без визначення площі шляхом її заміру.

Жодних інших доказів на підтвердження самовільного зайняття відповідачем площі, не обумовленої договором оренди від 01.03.2016р., позивач суду не надав та про існування таких до відома суду не довів. Отже, твердження позивача про такий факт є передчасним та необґрунтованим, з огляду на що відсутні підстави для нарахування збитків у вигляді недоотриманої орендної плати, оскільки акт ревізії від 13.07.2018р. таку обставину не доводить. За таких умов, позивачем не доведено суду наявність вини відповідача у заподіянні збитку шляхом самовільного безпідставного користування майном, як і не доведено збитку у заявленому розмірі.

Крім того, копія акту обстеження приміщень, що знаходяться на балансі Кубейськї сільської ради від 02.06.2017 року, на який позивач посилається як на доказ самовільного зайняття орендарем додаткової площі, є нечитаємою та не засвідчена позивачем, у зв'язку з чим судом в якості доказу не може бути прийнята.

Стосовно проведених позивачем донарахувань шляхом індексації передбаченої договором орендної плати суд встановив наступне. Умови договору від 01.03.2016р. не містять положень стосовно індексації орендної плати за визначений у договорі об'єкт. Між тим, так як договір укладався у 2016 році, з врахуванням того, що згідно п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» зупинена на 2016 рік дія норми ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати, при укладенні договору оренди сторони про такі умови не домовилися. Однак, сторони спору не повідомили суду, що стало на заваді укладення ними додаткових угод стосовно визначення у договорі від 01.03.2016р. умов щодо індексації орендної плати, після поновлення дії норми ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в цій частині. За викладених обставин, позивач не набув права вимагати від орендаря суми різниці між орендною платою, що визначена у договорі, та розміром її індексації. З врахуванням ще й того, що, як свідчать матеріали справи, за місяць до сплину строку дії договору оренди позивач відмовився від його пролонгації, про що довів до відома відповідача.

Враховуючи викладені обставини, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 38643,90грн., із яких 35591,04грн. орендної плати, 3052,86грн. індексу інфляції.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у повній мірі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 1762грн. відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (68720, Одеська область, Болградський район, с.Кубей, вул. Успенська, 16-а, код ЄДРПОУ 04378209) повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1762грн. покласти на Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (68720, Одеська область, Болградський район, с.Кубей, вул. Успенська, 16-а, код ЄДРПОУ 04378209).

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14 вересня 2018 р.

Суддя І.А. Малярчук