Рішення № 76444640, 07.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/509/18

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,

розглянувши справу №916/509/18

За позовом: Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Новий" (68004, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Парусна, 17)

До відповідача: Акціонерного товариства „Одесаобленерго" (65031, м. Одеса, вул. М. Боровського 28 Б)

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) ТОВ "Стройтехснаб",

2) ТОВ "Білдінг Груп",

3) ТОВ "Компанія Еліткомсервіс",

4) Об'єднання співвласників багатоквартирного "Наш дім",

5) ОСОБА_1,

6) ОСББ "Аккаржа"

та за участю третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аккаржа" (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, буд. 2А);

про визнання недійсною додаткової угоди №7 від 26.07.2018р. до договору №И153308 від 29.04.2010р.

Представники:

Від позивача: не з`явився.

Від відповідача: не з`явився.

Від ОСББ "НАШ ДІМ": не з`явився.

Від ОСББ "Аккаржа": не з`явився.

Від ТОВ "Стройтехснаб": не з`явився.

Від ТОВ "Білдінг Груп": не з`явився.

Від ТОВ "Компанія Еліткомсервіс": не з`явився.

Від ОСОБА_1: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Новий", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго" (в подальшому назву відповідача було змінено на Акціонерне товариство „Одесаобленерго" без зміни організаційно-правової форми), про визнання недійсною додаткової угоди №7 від 26.07.2018 до договору № И153308 від 29.04.2010.

В якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача до участі у справі 1) ТОВ "Стройтехснаб", 2) ТОВ "Білдінг Груп", 3) ТОВ "Компанія Еліткомсервіс", 4) Об'єднання співвласників багатоквартирного "Наш дім", 5) ОСОБА_1, 6) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аккаржа".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання з відповідачем договору № И153308 від 29.04.2010, відповідно до якого відповідач здійснює постачання електричної енергії мешканцям житлового будинку, який знаходиться на балансі позивача, а позивач здійснює оплату електричної енергії згідно приладів обліку. Позивач є субабонентом і постачання здійснюється через мережі основного абонента, якому належала трансформаторна підстанція - ТОВ „Стройтехснаб". Також між позивачем та ТОВ „Стройтехснаб" 26.04.2010 було укладено договір № 10/4/10 про спільне використання технологічних мереж, яким було передбачено сплату останньому позивачем частини витрат на утримання електричних мереж та вартості перетікання реактивної енергії. Через мережі ТОВ „Стройтехснаб" також здійснювалось електропостачання інших субабонентів.

26.07.2012 між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду № 7 до договору № И153308 від 29.04.2010, якою сторони передбачили наступний механізм розрахунку, - до обсягу фактично спожитої енергії додається визначений розрахунково обсяг енергії, який є несплаченою ТОВ «Стройтехснаб» різницею між показниками лічильників субабонентів та кількістю електроенергії, яка надійшла в мережі ТОВ «Стройтехснаб». Таким чином, позивач зазначає, що крім сплати за отриману ним електроенергію він сплачував ще за електроенергію, яка спожита основним споживачем. Вказує, що додаткова угода була укладена вимушено та тимчасово на період зупинки ТОВ „Стройтехснаб". Також посилається на укладання угоди внаслідок тяжкої обставин, та омани.

В якості підстав для визнання додаткової угоди недійсною вказує на наступне:

- Оскаржувана Додаткова угода була укладена під загрозою повного відключення житлових будинків від електропостачання внаслідок зупинки роботи ТОВ «Стройтехснаб». Внаслідок укладення цієї угоди вартість електроенергії фактично зросла на 25%, що підтверджується розрахунками «витрат». У відповідності до ст.233 ЦК України, Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

- Оскаржувана Додаткова угода суперечить п.7.2 Договору, яким передбачено здійснення розрахунку втрат електричної енергії в мережі споживача на підставі галузевих нормативно-технічних документів, а не шляхом покладання на ОК «ЖБК «Новий» обов'язку сплачувати спожиту третіми особами електроенергію;

- Оскаржувана Додаткова угода, встановлюючи обов'язок сплачувати «втрати електроенергії» в порушення п.5.6 ПКЕЕ не містить порядку розрахунку технічних втрат електроенергії;

- Оскаржувана Додаткова угода не відповідає п. 6.27 ПКЕЕ, та встановлює інший порядок розрахунку витрат, ніж передбачений цим пунктом; Оскаржувана Додаткова угода не відповідає п.6.28 ПКЕЕ. Цією Додатковою угодою здійснюється розподіл витрат пропорційно звітам субспоживачів без врахування споживання споживача. Відтак, ці витрати покриваються виключно за рахунок субспоживачів без врахування в розрахунку показників споживача та фактично звільняє споживача від сплати цих втрат.

- Оскаржувана Додаткова угода не відповідає п.6.6 ПКЕЕ. Цим пунктом передбачено, що розрахунки за електроенергію, яка постачається населеним пунктам, здійснюється виключно за фактичним її споживанням за даними лічильника. Сплата жодних додаткових витрат ПКЕЕ для населених пунктів не передбачено;

- Оскаржувана Додаткова угода не відповідає п. 12.1, п.6.23.2.1 ПКЕЕ, якими передбачено встановлення обсягу спожитої електроенергії виключно за даними прибору обліку субспоживача (ОК «ЖБК «Новий») без стягнення інших витрат.

- Оскаржувана Додаткова угода встановлює особливий механізм розрахунку втрат, не передбачений законом та ПКЕ, чим порушує ст.5 Закону України «Про електронергетику», якою передбачено додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії;

- Оскаржувана Додаткова угода порушує ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». З урахуванням того, що ПАТ «Одесобленерго» є монополістом, Відповідач фактично нав'язав ОК «ЖБК «Новий»» умови, за якими він буде здійснювати постачання електроенергії лише у разі сплати Позивачем витрат інших осіб.

- Оскаржувана угода порушує ст.8,10 Закону України «Про природні монополії», якою передбачено державне регулювання діяльності таких суб'єктів та їх обов'язок дотримуватись встановлених умов та правил здійснення діяльності на монопольних та суміжних ринках з тих підстав, що встановлює інший, ніж передбачено ПКЕЕ порядок розрахунку на ринку постачання електроенергії.

Посилається на ст.215 ЦК України, невідповідність правочину внутрішньому волевиявленню особи, невідповідає вимогам цивільного законодавства. Також зазначає про фактичне звільнення ТОВ «Стройтехснаб» від сплати за електричну енергію, наявність розрахунків з ТОВ «Стройтехснаб» мешканців будинку за спожиту електроенергію, наявність споживання електричної енергії ТОВ «Стройтехснаб».

Відповідач надав відзив в якому проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, доводи позивача вважає безпідставними. Факт укладання договору про постачання електричної енергії № И153308 від 29.04.2010 та Додаткової угоди № 7 до нього від 26.07.2012 підтверджує.

Вказує, що відповідно до п. 1.2 ПКЕЕ позивач є субспоживачем електричної енергії, оскільки через відсутність можливості прямого приєднання до електромереж відповідача отримує електричну енергію через електричні мережі ТОВ «Стройтехснаб» за рахунок вільної потужності останнього та не є населеним пунктом у розумінні Правил,

Також вказує, що мешканці багатоповерхового будинку позивача знаходяться на прямих розрахунках з відповідачем на підставі окремих договорів про користування електричною енергією, при цьому відповідно до договору відповідач продає позивачу електричну енергію для забезпечення потреб його електроустановок, а сам позивач сплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Згідно п. 1.6 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії за регульований тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яки розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Також зазначає, що у зв'язку з припиненням будівельної діяльності та споживання електричної енергії ТОВ «Стройтехснаб», для забезпечення можливості подальшого електропостачання субспоживачів, ПАТ «Одесаобленерго» було досягнуто домовленості з усіма споживачами щодо оплати втрат пропорційно їхньому споживанню. вважає, що позивачем не вірно трактується поняття витрат, обов'язок сплати яких виникає з оскаржуваної додаткової угоди. Вказані витрати виникають в результаті втрат в електричних мережах та при роботі трансформаторних підстанцій і жодного відношення не мають до споживання електричної енергії основним споживачем. при цьому з 2012. ТОВ «Стройтехснаб» не споживає електричну енергію у зв'язку з припиненням будівельної діяльності.

Також зазначає, що підписання оскаржуваної додаткової угоди було необхідне для продовження електропостачання субспоживачам через мережі ТОВ «Стройтехснаб».

Посилається на укладання оскаржуваної додаткової угоди № у відповідності до п. 6.23.1.2. та 6.28 ПКЕЕ.

Посилання позивача на наказ Міненерговугілля від 22.09.2011 N 532 вважає безпідставними через втрату чинності цим наказом з 01.07.2013, на підставі наказу Міненерговугілля від 21.06.2013 № 399 «Про Методичні рекомендації визначеи технологічних витрат електричної енергії в трансформаторах і лініях електропередавання». Посилання позивача на норми Закону України «Про електроенергетику» також вважає безпідставними через втрату чинності значної кількості норм, на які посилається позивач.

Також заперечує проти доводів позивача щодо укладення додаткової угоди під впливом тяжкої обставини або омани, оскільки матеріалами справи не підтверджується та позивачем не доведено наявності передбачених ч. 1 ст. 230 та ст.233 ЦК України обставин для таких тверджень.

Вказує на підписання оспорюваної додаткової угоди позивачем без протоколів розбіжностей, відсутність інших проектів угоди з цих питань, а також на те, що відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому позивач фактично намагається в односторонньому порядку відмовитись від виконання зобов'язань, що передбачені додатковою угодою № 7 від 26.07.2012 яка існує між сторонами більш ніж 5 років та й отримати підстави для повернення грошових коштів, що були сплачені відповідно до вказаної додаткової угоди на протязі більш ніж 5 років.

Також відповідачем надана письмова заява про застосування строків позовної давності, зареєстрована в канцелярії суду 29.05.2018 вх.№ 2-2685/18. Вказує про обізнаність позивача з текстом оскаржуваної угоди з моменту його підписання, а тому передбачений ст.257 ЦК України 3-річний строк сплив 27.07.2015 і з цього часу позивач втратив суб'єктивне право на визнання недійсною Додаткової угоди.

Позивач проти пропуску строку позовної давності заперечує та вважає що вказаний строк слід рахувати лише після 26.10.2015, тобто після того як під час розгляду справи 916/3938/15 позивач зміг ознайомитись з договором № 1533 від 08.01.2008, укладеним між відповідачем та ТОВ «Стройтехснаб», та узнав про порушення свого права.

Ухвалою суду від 02.05.2018 по справі № 916/509/18 було прийнято позовну заяву третьої особи по справі ОСББ „АККАРЖА", яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору.

Наводить доводи аналогічні доводам позивача, при цьому вказує, що судовим рішення може бути змінений порядок розрахунків між субспоживачами, що може вплинути на взаємні права та обов'язки усіх користувачів, в тому числі і ОСББ „АККАРЖА".

Відповідно до заяви третьої особи ОСББ "Аккаржа" розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України розпочато з початку на стадії підготовчого провадження.

Відповідач проти вимог ОСББ „АККАРЖА" заперечує, посилаючись на те, що вказана особа не є стороною по оскаржуваному правочину. Дійсно, між третьою особою та відповідачем укладено додаткову угоду № 3 до договору про постачання електричної енергії від 21.06.2006 № 153301 ідентичного тексту з оскаржуваною Додатковою угодою № 7, проте це інша угода до іншого договору. Вважає що саме оскаржуваною угодою № 7 яка є предметом розгляду у цій справі права третьої особи не порушені.

Відповідачем надана письмова заява про застосування строків позовної давності відносно позовної заяви третьої особи, зареєстрована в канцелярії суду 19.06.2018. Третя особа проти застосування строків позовної давності заперечує.

06.09.2018 до канцелярії суду надійшло клопотання представника ОСББ „АККАРЖА" про відкладення розгляду справи в зв'язку з участю в іншому судовому процесі.

Також 06.09.2018 від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про призначення електротехнічної експертизи. В своєму клопотанні позивач зазначає, що електротехнічна експертиза повинна дати відповідь на питання, чи відповідає оскаржувана додаткова угода вимогам законодавства в частині правильності обрахування витрат, яким чином згідно наявної схеми підключення здійснюється постачання електроенергії ТОВ „Стройтехснаб" та ОК ЖСК „Новий" та чи дійсно різниця між показниками лічильників ТОВ „Стройтехснаб" та ОК ЖСК „Новий" є втратами електроенергії, а не споживанням ТОВ „Стройтехснаб".

З 13.08.2018 суд перейшов до розгляду справи по суті, в судовому засіданні від вказаної дати представникам сторін була надана можливість виступити з вступним словом в порядку ст.208 ГПК України. Після цього розгляд справи було відкладено на 28.08.2018, а потів 28.08.2018 за клопотанням позивача відкладено на 07.09.2018. На вказану дату представники сторін в судове засідання не з'явились. Враховуючи знаходження справи на стадії розгляду по суті, суд відхиляє клопотання позивача про призначення електротехнічної експертизи та клопотання представника ОСББ „АККАРЖА" про відкладення розгляду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем 29.04.2010 був підписаний договір про постачання електричної енергії № И153308.

Відповідно до розділу 1 цього договору, відповідач продає електричну енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача з приєднаною потужністю, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші плат платежі згідно з умовами цього договору.

Точка продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію визначена додатком „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" між відповідачем та позивачем або інша межа обумовлена окремим додатком до договору.

У розумінні термінів , визначених Правилами користування електричною енергією (п.1.2):

- споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору;

- субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача;

- населення - споживачі електричної енергії - фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької та/або незалежної професійної діяльності;

- населений пункт - юридична особа - споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), об'єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що приєднання позивача до електричних мереж відповідача виконано через електричні мережі ТОВ «Стройтехснаб» за рахунок вільної потужності останнього. Мешканців багатоповерхового будинку знаходяться на прямих розрахунках з відповідачем на підставі окремих договорів про користування електричною енергією.

Таким чином, позивач є субспоживачем, який підключений до мереж основного споживача - ТОВ «Стройтехснаб»..

Відповідно до п. 1.6 Правил, договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Умови договору про купівлю-продаж електричної енергії між споживачем (субспоживачем) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом визначаються за згодою сторін. Цей договір укладається відповідно до законодавства України.

Також пунктом 2.1 Правил встановлено, що межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем (субспоживачем) і електропередавальною організацією (основним споживачем) за технічний стан і обслуговування суміжних електроустановок фіксуються в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

Межа експлуатаційної відповідальності може не збігатися з межею балансової належності, яка визначається правом власності споживача і електропередавальної організації (основного споживача) на окремі елементи електричної мережі, про що зазначається в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

В якості додатку № 7 до договору від 29.04.2010 № И153308 суду надано Акт № 10/4/1 Розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін та в якості додатку № 7.1 - Однолінійна схема електропостачання. Акт № 10/4/1 в якості споживача електроенергії підписаний позивачем, в якості постачальника - ТОВ «Стройтехснаб». Вказаним Актом № 10/4/1 зазначена балансова належність електромереж та установок зазначених осіб.

В подальшому, з посиланням на припиненням будівельної діяльності та споживання електричної енергії ТОВ «Стройтехснаб» та для врегулювання питань подальшого постачання електричної енергії його субспоживачам, між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду №7 від 26.07.2018 до договору № И153308 від 29.04.2010. Сторони пояснили, що аналогічного змісту угоди було підписано і з іншими субспоживачами.

Так, згідно вказаної додаткової угоди, сторони дійшли згоди, що у зв'язку з послідовним приєднанням засобів обліку споживача ТОВ «Стройтехснаб» та субспоживачів, на час зупинки роботи основного споживача ТОВ «Стройтехснаб», відповідно до п. 6.23.1.2 чинних Правил користування ел.енергією:

- визначати обсяг електричної енергії, спожитої субспоживачем ОК «ЖБК «Новий», шляхом додавання обсягу втрат електричної енергії, пов'язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача до обсягу електричної енергії, отриманої субспоживачем за розрахунковими засобами обліку;

- проводити оплату належної ОК «ЖБК «Новий» частини втрат в електромережах ТОВ «Стройтехснаб» згідно додаткових рахунків, які будуть сформовані шляхом поділу різниці між кількістю електроенергії, що надійшла в мережі ТОВ «Стройтехснаб» та звітами субспоживачів, пропорційно споживанню субспоживачів.

- Інші умови Договору залишаються без змін і Сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.

Пунктом 6.23.1.2 Правил встановлено наступне:

Якщо точка продажу електричної енергії субспоживачу встановлена на межі балансової належності суміжних електроустановок, які належать за ознакою права власності основному споживачу та електропередавальній організації або іншому споживачу:

- для визначення обсягу електричної енергії, спожитої основним споживачем, обсяг втрат електричної енергії, пов'язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача, віднімається від різниці між обсягом електричної енергії, що надійшла в електричні мережі основного споживача, та обсягом електричної енергії, відданої в електричні мережі субспоживача (субспоживачів);

- для визначення обсягу електричної енергії, спожитої субспоживачем, обсяг втрат електричної енергії, пов'язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача, додається до обсягу електричної енергії, отриманої субспоживачем.

Відповідно до п.6.28 Правил, технологічні втрати електричної енергії в мережах споживача розподіляються між суб'єктами господарювання пропорційно обсягу переданої цими мережами належної електричної енергії відповідним суб'єктам господарювання, включаючи споживача-власника цих мереж.

Суд звертає увагу на те, що виходячи з такого визначення йдеться лише про розподіл технологічних втрат, а не спожитої на власні потреби електроенергії. Крім того, суд вважає, що за відсутності власного споживання електричної енергії ТОВ" Стройтехснаб", втрати електричної енергії в його мережі можуть носити лише технологічний характер.

Крім того, ст. 627 ЦК України встановлює принцип свобода договору, оскільки відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В якості підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 7 позивач посилається в тому числі і на укладання її під впливом тяжкої обставини та внаслідок омани.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначені у ст.230 ЦК України. Так, ч.1 вказаної статті зазначає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, передбачені ст.233 ЦК України, перша частина якої визначає, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином недійсність правочину визначається виходячи з обставин, яки мали місце на момент його вчинення та не може ставитись у залежність від подальшого неналежного або неповного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно з п.2.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

П.3.10 цієї ж Постанови вказує, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Існування інших договірних відносин з іншим контрагентом та неповідомлення про умови цих відносин в контексті обставин справи суд не вважає такими діями, що можуть привести до застосування ст.230 Цивільного Кодексу України.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Всупереч цього, позивач жодним чином не доводить тієї обставини, що впродовж всього часу до підписання оскаржуваної додаткової угоди ним вживались заходи до вчинення правочину на інших умовах, або що він міг бути вчинений на інших умовах. Дійсно, позивач зазначає, що без врегулювання питань визначених у оскаржуваній додатковій угоді він мав би припинити постачання електричної енергії позивачу через мережі ТОВ «Стройтехснаб». Проте намагання сторони врегулювати правові питання шляхом укладання правочину, в тому числі на найбільш вигідних для себе умовах, за умови відсутності порушення при цьому вимог діючого законодавства, навіть за умови інформування іншої сторони про можливі наслідки недосягнення згоди з цього питання, само по собі не може розглядатися як підстав для визнання угоди недійсною з посиланням на вказані статті Цивільного Кодексу України.

Суд звертає увагу, що оскаржуваною додатковою угодою сторони врегулювали певні взаємовідносини саме на час зупинки роботи основного споживача, тобто встановили за яких саме обставин ця угода буде діяти. За таких обставин будь-які посилання на поновлення роботи ТОВ „Стройтехснаб" та споживання ним електричної енергії не можуть бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки, як зазначалось раніше, встановлено певні обставини за яких ця угода може створювати для сторін правові наслідки.

Так саме не можуть бути підставою для визнання додаткової угоди недійсними і можливі дії відповідача щодо невірного застосування вказаної додаткової угоди або здійснення розрахунків с порушенням її умов.

Посилання позивача на ст.13 Закону України „Про захист економічної конкуренції" як на підставу для задоволення позову суд вважає безпідставним. Дійсно, ч.1 вказаної статті визначає що саме є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, ч.2 вказує певні випадки такого зловживання, а ч.3 забороняє таке зловживання та вказує на відповідальність згідно з законом, проте вказана норма безпосередньо не встановлює підстав для визнання правочинів недійсними.

За таких самих обставин суд вважає недоречними пасиння на ст. ст.8,10 Закону України «Про природні монополії» та ст.5 Закону України «Про електроенергетику», який втратив чинність.

Щодо інших посилань позивача на пункти Правил та порушення порядку встановлення оплати за електричну енергію, суд вважає їх недоведеними та такими, що не спростовують вищевикладених висновків суду.

Також у справі самостійні вимоги щодо предмету спору заявлені ОСББ „Аккаржа".

Як вже зазначалось, предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди №7 від 26.07.2018 до договору № И153308 від 29.04.2010. Вказана додаткова угода підписана між позивачем та відповідачем до договору, сторонами за яким є також лише позивач та відповідач. Третя особа не є стороною у вказаному право чині.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Дійсно, відповідно до п.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Разом з цим, так особа повинна довести наявність в неї конкретного майнового інтересу в оспорюваному договорі. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Разом з цим, позовна особа третьої особи по справі та надані нею докази не свідчать про те, що її права і законні інтереси безпосередньо порушені оспорюванню угодою, або що в результаті визнання угоди недійсним майнові інтереси третьої особи будуть відновлені, або що третя особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Посилання на наявність у третьої сторони іншої, хоча і аналогічної за змістом додаткової угоди до іншого договору суд не вважає достатнім доказом порушення прав або інтересів третьої сторони укладанням спірної угоди.

За таких обставин, позовні вимоги з-ї особи по справі ОСББ „АККАРЖА" задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору покладаються на позивача та 3-ю особу з самостійними вимогами щодо предмету спору у розмірі вже фактично понесених ними витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 215, 216, 230 - 233, 525, 526 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 5, 46, 49, 73, 74, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Обслуговуючого кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Новий" до Акціонерного товариства „Одесаобленерго", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ТОВ "Стройтехснаб", 2) ТОВ "Білдінг Груп", 3) ТОВ "Компанія Еліткомсервіс", 4) Об'єднання співвласників багатоквартирного "Наш дім", 5) ОСОБА_1, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аккаржа", про визнання недійсною додаткової угоди №7 від 26.07.2018р. до договору №И153308 від 29.04.2010р.- залишити без задоволення.

2. Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аккаржа" до відповідачів: 1) Акціонерного товариства „Одесаобленерго", 2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Новий" про визнання недійсною додаткової угоди №7 від 26.07.2018р. до договору №И153308 від 29.04.2010р. - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом двадцяти днів з моменту складення повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 13 вересня 2018 р.

Суддя Р.В. Волков