Рішення № 76444164, 06.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2018Справа № 910/6606/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003"

до 1) ОСОБА_1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача: Сорока М.С.;

від відповідача-1: ОСОБА_1, Яндян О.А.;

від відповідача-2: Яндян О.А.;

від третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" (далі-відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" від 03.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Федоренко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 43 в частині передачі у власність ТОВ "Катрін 2003" частки у Статутному капіталі ТОВ "Продзернопром" у розмірі 180 900, 00 грн., що складає 90 % Статутного капіталу підприємства ТОВ "Продзернопром".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.02.2016 між ОСОБА_1, ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003", укладено договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" від 03.02.2016, відповідно до якого відповідачем-1 було відчужено на користь позивача свою частку у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром". Проте, як зазначає позивач, оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, оскільки на момент його укладення позивачу не було відомо про наявність кримінальних проваджень за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.06.2018.

У судовому засіданні 21.06.2018 представник позивача подав та підтримав клопотання про заміну неналежного відповідача у якому зазначає, що сторонами в оскаржуваному договорі купівлі-продажу є тільки ТОВ "Катрін 2003" та ОСОБА_1 Оскільки позивачем помилково було зазначено в якості співвідповідача ТОВ "Продзернопром", який на думку позивача, є неналежним відповідачем, представник позивача просить суд замінити ТОВ "Продзернопром" на ОСОБА_1

Відповідач-1 у судовому засіданні 21.06.2018 подав заяву про визнання позовних вимог та не заперечив щодо задоволення заяви представника позивача про заміну неналежного відповідача.

У судовому засіданні 21.06.2018 суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача, оскільки чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена така процесуальна дія, як виключення зі суб'єктного складу учасників справи неналежного відповідача, а лише заміна неналежного відповідача чи залучення співвідповідача, та враховуючи, що ОСОБА_1 вже є відповідачем у цій справі, суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2; підготовче засідання відкладено на 19.07.2018.

02.07.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник третьої особи подав заяву у якій зазначає, що вважає позов обґрунтованим та не заперечує проти його задоволення в повному обсязі, крім цього, просив розглядати справу без його участі.

У судовому засіданні 19.07.2018 розглянувши подану відповідачем-1 заяву про визнання позову, суд її відхилив (підставі зазначені в ухвалі суду від 19.07.2018).

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6606/18 призначено на 06.09.2018.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач-1 та представник відповідача-1 і відповідача-2 також підтримали заявлені позовні вимоги, зокрема у судовому засіданні надано заяву відповідача-2 про визнання позову.

Розглянувши подану відповідачем-2 заяву про визнання позову, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

Згідно ч. 4 ст.191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Проте, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд не може дійти до беззаперечного висновку, що визнання відповідачем-2 позову не суперечить закону або не порушує права чи інтереси інших осіб у майбутньому, на підставі чого суд відхиляє заяву відповідача-2 про визнання позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, у поданій 02.07.2018 до суду заяві просив розглядати справу без його участі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.02.2016 між ОСОБА_1 (далі - продавець), ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" (далі - покупці) укладено договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Федоренко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 43, умовами якого передбачено, що продавець передає у власеість покупцям свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" (далі - товариство), а покупці зобов'язуються прийняти та оплатити цю частку у розмірі та у порядку згідно з цим договором.

Частка у статутному капіталі товариства належить продавцю на підставі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром", зареєстрованого в новій редакції 18.07.2012 року виконавчим комітетом Харківської міської ради Харківської області за номером запису 1 480 105 0001 053201 (п. 1.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, відомості про частку продавця:

1.3.1. розмір частки продавця у статутному капіталі - 201 000, 00 грн., що складає 100 % статутного капіталу.

1.3.2. розмір частки у статутному капіталі, що продаються покупцям: 201 000, 00 грн., 100 % (сто відсотків) частки продавця у статутному капіталі, з яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" набуває 180 900, 00 грн., що складає 90 % статутного капіталу, а ОСОБА_2 набуває 20 100, 00 грн., що складає 10 % статутного капіталу.

Згідно п. 1.4. договору, покупці належним чином повідомлені про характер діяльності та про фінансовий стан справ товариства на момент укладення договору.

Продаж частки у статутному капіталі товариства, які передаються за цим договором, за погодженням сторін вчиняється за 201 000, 00 грн. (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.2. договору передбачено, оплата за частки у статутному капіталі товариства, які передаються за цим договором, буде здійснена покупцями протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, сторони підтверджують, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, частка, що відчужується, нікому не продана або іншим чином не відчужена, не заставлена, під забороною, арештом не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав на неї у третіх осіб, відповідно до ст. 659ЦК України, як у межах, так і за межами України, немає, не є часткою в статутному капіталі інших осіб.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 4.8. договору).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" зазначає, що оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, оскільки на момент його укладення позивачу не було відомо про наявність кримінальних проваджень за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" та позивач дізнався про це тільки після укладення спірного договору, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали щодо кримінальних проваджень були оприлюднені тільки в кінці 2016-2017 років, продавцем ж про існування кримінальних проваджень повідомлено не було.

Крім того, як зазначає позивач, якщо б до укладення спірного договору купівлі-продажу останньому було відомо про численні кримінальні провадження за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" позивач не уклав би спірний договір, оскільки участь у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" руйнує ділову репутацію позивача, який є підприємством іншої країни, у зв'язку з чим зазначає, що спірний договір на підставі ст. 229 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Як встановлено судом вище, 03.02.2016 між ОСОБА_1 (продавець), ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" (покупці) укладено договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Федоренко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 43, умовами якого передбачено, що продавець передає у власеість покупцям свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" (далі - товариство), а покупці зобов'язуються прийняти та оплатити цю частку у розмірі та у порядку згідно з цим договором.

Відповідно до п. 1.3. договору, розмір частки продавця у статутному капіталі - 201 000, 00 грн., що складає 100 % статутного капіталу. Розмір частки у статутному капіталі, що продаються покупцям: 201 000, 00 грн., 100 % (сто відсотків) частки продавця у статутному капіталі, з яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" набуває 180 900, 00 грн., що складає 90 % статутного капіталу, а ОСОБА_6 набуває 20 100, 00 грн., що складає 10 % статутного капіталу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд зазначає, що на підставі спірного договору купівлі-продажу частки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" набуло 90 % частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром".

Проте, як стверджує позивач, оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, оскільки на момент його укладення позивачу не було відомо про наявність кримінальних проваджень за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" та дізналося про це, тільки після укладення спірного договору, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали щодо кримінальних проваджень були оприлюднені тільки в кінці 2016-2017 роках, продавцем ж про існування кримінальних проваджень повідомлено не було.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Аналогічні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Таким чином, суд зазначає, що позивач повинен був довести, що при укладанні договору купівлі-продажу він неправильно сприймав предмет зазначеного договору чи інші істотні умови, що вплинуло на його волевиявлення.

Суд також зазначає, що наявність факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, одночасно виключає наявність факту помилки щодо таких обставин.

Проте, позивачем не доведено обставин, які свідчать про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, зокрема позивачем не надано жодних доказів того, що на час укладення спірного договору він неправильно сприймав та трактував предмет правочину та інші істотні умови останнього, що вплинуло на його волевиявлення, враховуючи те, що п. 1.4. договору сторони визначили, що покупці належним чином повідомлені про характер діяльності та про фінансовий стан справ товариства на момент укладення договору.

При цьому, суд відзначає, що пунктом п. 4.1. договору, сторони підтвердили, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, частка, що відчужується, нікому не продана або іншим чином не відчужена, не заставлена, під забороною, арештом не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав на неї у третіх осіб, відповідно до ст. 659 ЦК України, як у межах, так і за межами України, немає, не є часткою в статутному капіталі інших осіб.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що укладення договору купівлі-продажу та участь позивача у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" руйнує ділову репутацію позивача, як підставу для визнання договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" при укладенні договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" від 03.02.2016 року було обізнане про предмет договору та про фінансовий стан справ товариства на момент укладення договору, про що сторонами зазначено у п. 1.4 договору.

За таких підстав, наведені позивачем обставини, не мають своїм наслідком визнання договору недійсним у розумінні положень ст.229 Цивільного кодексу України, оскільки останній не навів, а суд не встановив фактів, які б підтверджували укладення спірного договору під впливом помилки.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катрін 2003" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзернопром" про визнання недійсним договору не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 13.09.2018

Суддя С. О. Щербаков