Рішення № 76444122, 12.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2018

Справа № 910/7850/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРРОСТЕХНО”, м. Буча, Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАРАНТ ЛЮМАХ”, м. Київ

про стягнення 42 664,48 грн., -

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРРОСТЕХНО” (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАРАНТ ЛЮМАХ” (відповідач) суми заборгованості за Договором про надання послуг та виконання робіт №1/0711-17 від 07.11.2017р. розмірі 42 664,48 грн. з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов’язків за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2018р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У зв’язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви у встановлені судом строк та спосіб, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п’ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 10.07.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.07.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 19, офіс 5.

27.07.2018р. до суду повернулось поштове повідомлення про вручення 26.07.2018р. поштового відправлення відповідачеві (ухвали суду від 09.07.2018р.).

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення є днем вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

07.11.2017р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено Договір про надання послуг та виконання робіт №1/0711-17 (надалі – Договір), за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги та виконати роботи екскаватора-навантажувача, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити такі послуги і роботи.

В п. 3.1. Договору сторони погодили, що вартість послуг/робіт є договірною, зазначається в рахунку-фактурі та Акті виконаних робіт/наданих послуг з розрахунку 600 грн. з ПДВ за 1 мотогодину роботи екскаватора-навантажувача марки CASE 695SR-4PS.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було надано відповідачеві послуги екскаватора на суму 34 800,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту № ОУ-0028 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.01.2018р.

Крім того, як видно з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачу послуги автомобіля ГАЗ 3307 на суму 400,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту № ОУ-0029 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.01.2018р.

Відповідач не заперечував проти якості та вартості наданих позивачем послуг та прийняв їх, про що свідчить наявність підпису його представника та відтиск його печатки у вказаних вище Актах здачі-прийняття робіт (надання послуг).

У відповідності до п. п. 3.2., 3.3. Договору оплата послуг і робіт виконавця проводиться замовником на підставі рахунку-фактури в строк 3-х банківських днів. Оплата послуг та робіт виконавця проводиться замовником за банківськими реквізитами виконавця, вказаними в цьому договорі, впродовж строку вказаному у рахунку-фактурі.

Матеріалами справи підтверджується виставлення та направлення на адресу відповідача рахунків-фактур № СФ-0000001 від 04.01.2018р. на суму 34 800,00 грн. та № СФ-0000005 від 23.01.2018р. на суму 400,00 грн. (копії фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист містяться у матеріалах справи).

В п. 2.3.1. Договору замовник взяв на себе зобов’язання оплачувати виконавцю надані послуги і виконані роботи у розмірах та у строки, передбачені цим договором.

За умовами п. 7.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2017р.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов’язання в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг не виконав та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на суму 35 200,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача з листом (вимогою) вих. № 30 від 27.03.2018р. до відповідача про оплату заборгованості в розмірі 35 200,00 грн., яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

У зв’язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, останній звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 35 200,00 грн. суми основного боргу, 4 821,82 грн. пені, 671,90 грн. інфляційних втрат та 1 970,76 грн. 3 % річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить у своєму складі елементи договору підряду та договору послуг.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до норм статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Нормами частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як передбачено ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, суд визнає безпідставними посилання позивача на положення Договору про надання послуг та виконання робіт №1/0711-17 від 07.11.2017р. в обґрунтування своїх вимог, зокрема, щодо надання послуг за договором, порядку розрахунків, відповідальності сторін за неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, тощо, оскільки як було зазначено вище за умовами п. 7.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2017р., натомість спірні послуги надавались у 2018р. (тобто після закінчення строку дії договору).

Суд відзначає, що положення укладеного між сторонами договору не містять пункту (пунктів) щодо автоматичної пролонгації його дії на наступний строк після закінчення його дії, напроти в п. 7.5. Договору передбачено, що усі зміни та доповнення до Договору повинні бути оформлені письмово і підписані повноважними представниками сторін.

Суд констатує відсутність у матеріалах справи доказів (додаткової угоди, договору про внесення змін та доповнень, тощо) на підтвердження продовження строку дії укладеного між сторонами договору.

Крім того, в договорі сторонами погоджено надання позивачем послуг екскаватора-навантажувача марки CASE 695SR-4PS, натомість з рахунку-фактури № СФ-0000005 від 23.01.2018р. на суму 400,00 грн. та Акту № ОУ-0029 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.01.2018р. на суму 400,00 грн. видно, що позивачем надавались відповідачу послуги автомобіля ГАЗ 3307, при цьому, названий акт не містить жодного посилання на те, що такі послуги надавались саме за Договором про надання послуг та виконання робіт №1/0711-17 від 07.11.2017р., що в будь-якому разі виключає надання таких послуг позивачем за договором.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, суд приходить до висновку про те, що між сторонами укладено договір послуг у спрощений спосіб, за яким позивач надавав послуги, а відповідач зобов’язався оплачувати такі послуги.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як встановлено судом позивачем надано відповідачеві послуги екскаватора на суму 34 800,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту № ОУ-0028 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.01.2018р. та послуги автомобіля ГАЗ 3307 на суму 400,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту № ОУ-0029 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.01.2018р.

Як вказувалось вище, надані позивачем послуги були прийняті відповідачем без зауважень щодо якості та вартості наданих послуг, про що свідчить наявність підписів представника відповідача та відтиску його печатки у названих актах, відтак прийнявши такі роботи у відповідача за умовами договору та норм цивільного законодавства виникло зобов’язання з їх оплати.

Оскільки при розгляді даної справи судом встановлено відсутність укладеного між сторонами письмового договору, суд визнає також безпідставними посилання позивача на визначений у рахунках-фактурах № СФ-0000001 від 04.01.2018р. на суму 34 800,00 грн. та № СФ-0000005 від 23.01.2018р. на суму 400,00 грн. строк виконання відповідачем своїх зобов’язань.

Судом встановлено, що між сторонами не досягнуто домовленостей щодо строку оплати наданих позивачем у 2018р. послуг екскаватора на суму 34 800,00 грн. та послуг автомобіля ГАЗ 3307 на суму 400,00 грн.

У даному випадку правомірним, за висновками суду, є застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем засобами поштового зв’язку було надіслано лист (вимогу) вих. № 30 від 27.03.2018р. до відповідача про оплату заборгованості в розмірі 35 200,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями фіскального чеку від 28.03.2018р. та опису вкладення у цінний лист.

При цьому, судом встановлено, що доказів отримання відповідачем листа (вимоги) вих. № 30 від 27.03.2018р. або відповідного повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, позивачем до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, відповідно до фіскального чеку від 28.03.2018р., який підтверджує факт направлення на адресу відповідача листа (вимоги) вих. № 30 від 27.03.2018р. за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення 0829200662070, судом було здійснено перевірку вручення вказаного листа (вимоги) відповідачу за допомогою сервісу підприємства поштового зв’язку (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku) та встановлено, що відправлення за номером 0829200662070 не було вручене під час доставки та 16.04.2018р. повернуто за зворотною адресою у зв’язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

Відтак, обов’язок відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг настав і на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України мав бути виконаний останнім у строк до 23.04.2018р. включно, а прострочення виконання зобов’язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг у позивача виникло з наступного дня, а саме з 24.04.2018р.

Договір послуг є оплатним, відтак одним із основних обов'язків замовника є оплата їх вартості. Ціна - грошове відображення вартості послуг.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 35 200,00 грн. суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 821,82 грн. пені, 671,90 грн. інфляційних втрат та 1 970,76 грн. 3 % річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку з оплати вартості наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як на підставу позову в частині стягнення з відповідача пені, позивач посилається на п. 4.2. Договору про надання послуг та виконання робіт №1/0711-17 від 07.11.2017р.

Проте, в контексті встановлених судом вище обставин, а саме закінчення строку дії договору та фактичне надання позивачем послуг у 2018р. (після закінчення строку дії договору) та послуг, які не обумовлені договором (послуг автомобіля ГАЗ 3307 на суму 400,00 грн.), застосування до спірних правовідносин положень договору в частині визначення відповідальності відповідача за неналежне виконання своїх зобов’язань є безпідставним.

Згідно із ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. А у відповідності до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за порушення строку наданих позивачем послуг у 2018р.

Застосування положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" можливе за умови наявності між сторонами письмової угоди (договору) щодо відповідальності за порушення строку виконання грошового зобов’язання.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 821,82 грн. пені визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних та встановлено, що він не відповідає нормам цивільного законодавства у частині визначення періоду прострочення виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг, відтак суд проводить власні розрахунки фінансових санкцій.

Як вказувалось вище, прострочення виконання зобов’язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг (на всю суму заборгованості) у позивача виникло з 24.04.2018р.

Судом встановлено, що позивач нараховує інфляційні втрати лише за березень 2018р. – квітень 2018р.

Оскільки прострочення виконання зобов’язань у відповідача виникло з 24.04.2018р., за приписами цивільного законодавства розрахунок інфляційних втрат має здійснюватись з наступного місяця, тобто з травня 2018р., натомість іншого періоду прострочення (нарахування таких фінансових санкцій), аніж той який зазначено вище матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 671,90 грн. за заявлений ним період також належить відмовити.

Щодо розрахунку 3 % річних, суд визнає його обґрунтованим в частині нарахування таких санкцій за період з 24.04.2018р. по 08.06.2018р. (кінцева дата розрахунку вказана позивачем), у зв’язку з чим до стягнення з відповідача за прострочення ним оплати вартості наданих позивачем послуг підлягає 133,08 грн. 3 % річних. В іншій частині розрахунок 3 % річних позивача є необґрунтованим.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення основного боргу, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді пені, інфляційних втрат, а також 3 % річних понад суму, визнану судом обґрунтованою.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/7850/18 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 35 200,00 грн. основного боргу та 133,08 грн. 3 % річних.

Судовій збір в розмірі 1 459,22 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАРАНТ ЛЮМАХ” (ідентифікаційний код 41275385, місцезнаходження: 04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 19, офіс 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРРОСТЕХНО” (ідентифікаційний код 35142774, місцезнаходження: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Заводська, буд. 1) 35 200,00 грн. (тридцять п’ять тисяч двісті гривень 00 коп.) основного боргу, 133,08 грн. (сто тридцять три гривні 08 коп.) 3 % річних та 1 459,22 грн. (одну тисячу чотириста п’ятдесят дев’ять гривень 22 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 12.09.2018р.

Суддя С.М. Морозов