Рішення № 76444073, 03.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2018 м. Київ Справа № 910/9259/17

За позовом: заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

позивача: Київської міської ради;

до: фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - комунальне підприємство "СВЯТОШИНСЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО"

про: повернення земельної ділянки.

Суддя Балац С.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники:

прокурор у справі: Винник О.О.;

позивача: Самелюк К.О.;

відповідача: Домашенко О.О.;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до фізичної особи - підприємця Фоменко Ірини Василівни (далі - відповідач) про повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0,14 га, на якій розміщено самочинно збудований об'єкт нерухомості - заклад громадського харчування, без будь-яких правовстановлюючих документів, чим, за твердженням прокурора, завдається шкода інтересам територіальної громади міста Києва та порушуються інтереси держави, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню позивачу з приведенням її у придатний для використання стан на підставі статті 212 Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.09.2017 у справі № 910/9259/17 позов задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 залучено в якості третьої особи - комунальне підприємство "СВЯТОШИНСЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 рішення господарського суду м. Києва від 07.09.2017 у справі № 910/9259/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01.03.2018 рішення господарського суду м. Києва від 07.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 скасовано, справу № 910/9259/17 передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 03.05.2018 № 05-23/523 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/9259/17, за результатами якого зазначену справу передано на розгляд судді Балац С.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.05.2018 справу № 910/9259/17 прийнято до провадження судді Балац С.В. та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 04.06.2018.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив з урахуванням вчинення дій, направлених на правомірне користування спірною земельною ділянкою, проте бездіяльність позивача призвела до неможливості отримання правовстановлюючих документів, які підтверджують правомірність її використання відповідачем.

Прокурор скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказано про безпідставне користування спірною земельною ділянкою відповідачем, враховуючи відсутність у останнього правовстановлюючих документів.

В підготовчому судовому засіданні 04.06.2018 оголошено перерву до 25.06.2018.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказано про безпідставне користування спірною земельною ділянкою відповідачем, враховуючи відсутність у останнього правовстановлюючих документів.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав про те, що фактичне користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

В підготовчому судовому засіданні 25.06.2018 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 30.07.2018.

Ухвалами-повідомленнями від 20.07.2018 сторони процесу повідомлені про призначення справи до судового розгляду на 13.08.2018.

В судових засіданнях 13.08.2018 та 27.08.2018 оголошено перерви до 27.08.2018 та 03.09.2018 відповідно.

В судовому засіданні 03.09.2018 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників позивача, відповідача, прокурора суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу позивача проведено обстеження земельної ділянки за адресою: просп. Мінський у Подільському районі м. Києва, код ділянки 85:170:0008, про що складено акт обстеження земельної ділянки від 19.04.2017 № 17-0548-07.

Вказаним актом встановлено, що земельна ділянка площею 1418,85 кв.м. на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва обліковується на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування за відповідачем. Згідно з дорученням позивача від 16.03.2001 № 225-КР-1511/2 товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "ТОПОС" розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності - відповідачу для будівництва, обслуговування кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Окружної дороги у Подільському районі м. Києва. Рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) позивачем за поданням департаменту земельних ресурсів не прийнято. У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

Під час обстеження встановлено, що зазначена земельна ділянка огороджена парканом, площа огородженої земельної ділянки становить орієнтовно 0,14 га. На огородженій земельній ділянці розміщені будівлі та споруди закладу громадського харчування "Лісова поляна". Відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20.04.2017 нежитлова будівля загальною площею 26,75 кв.м. (м. Київ, проспект Мінський, 5) перебуває у власності відповідача на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010. У базі даних міського земельного кадастру інформація головного управління державної фіскальної служби у м. Києві стосовно боргу по земельному податку та орендній платі за земельну ділянку на просп. Мінському у Подільському районі м. Києва (код земельної ділянки 85:170:0008) відсутня.

Прокурор вказує, що оскільки будь-яких рішень про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу позивачем не приймалось, зазначена земельна ділянка є самовільно зайнятою відповідачем.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 у справі № 2-3936/10 визнано за відповідачем право власності на нежитлову будівлю загального призначення, загальною площею 26,75 кв.м., яка розташована на перехресті Мінського проспекту та Великої окружної дороги у Подільському районі м. Києва (м. Київ, проспект Мінський, 5, кадастровий номер земельної ділянки 85:170:008).

Комунальним підприємством Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 21.09.2010 за реєстраційним № 31552990 зареєстровано право власності за відповідачем на нежитлову будівлю загальною площею 26,75 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 85:170:008 за адресою: м. Київ, проспект Мінський, 5 на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010.

Прокурор вказує, що спірний об'єкт нерухомості, на який було зареєстровано права власності за відповідачем є самочинним. В свою чергу, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Приймаючи до уваги відсутність у відповідача доказів на підтвердження факту відведення позивачем спірної земельної ділянки для будівництва, то відповідач використовує спірну земельну ділянку 0,14 га без правовстановлюючих документів.

За результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та виходячи з викладених вище фактичних обставин, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин:

"1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього."

В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 у справі № 2-3936/10 визнано за відповідачем право власності на нежитлову будівлю загального призначення, загальною площею 26,75 кв.м., яка розташована на перехресті Мінського проспекту та Великої окружної дороги у Подільському районі м. Києва (м. Київ, проспект Мінський, 5, кадастровий номер земельної ділянки 85:170:008).

Вказане рішення набрало законної сили та не було оскаржене, відтак підлягає обов'язковому виконанню.

Відповідно до ч. 5 ст.124 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття вищевказаного рішення суду:

"Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.".

Згідно з п. 9 ч. 3 ст.129 Конституції України у наведеній редакції:

"Основними засадами судочинства є:

9) обов'язковість рішень суду."

На підставі викладеного, судом відхилені доводи прокурора, що право власності у відповідача на спірний об'єкт нерухомості не виникло.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі вищенаведеного, суд звертає увагу на те, що зобов'язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006), а тому, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку шляхом звільнення від належної йому на праві власності будівлі призведе до недотримання справедливої рівноваги, що в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України в редакції станом на 22.06.2010 та 21.09.2010 (дата судового рішення та реєстрації):

"Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача."

Відповідно до ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 134 вказаного Кодексу у наведеній редакції:

"1. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб."

Зазначене свідчить, що власник зареєстрованого за ним в установленому законом порядку та з установлених законом підстав жилого будинку, будівлі або споруди має право на отримання на позаконкурентних засадах, тобто, без проведення земельних торгів, земельної ділянки під цією нерухомістю.

Відтак суд дійшов висновку, що з моменту набрання рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 у справі №2-3936/10 законної сили у відповідача виникло право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі.

Судом встановлено, що попереднім землекористувачем спірної земельної ділянки є комунальне підприємство "СВЯТОШИНСЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО".

Приймаючи до уваги вказівку Верховного суду з приводу призначення у даній справі судової експертизи з метою визначення меж спірної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування розміщеного на ній відповідачем нерухомого майна суд зазначає наступне.

Підставою позову прокурора є акт обстеження земельної ділянки від 19.04.2017 за №17-0548-07 в якому встановлено, що відповідачем зайнято земельну ділянку площею орієнтовно 1400 кв.м.

Позовні вимоги прокурора стосуються звільнення такої площи.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоцільність призначення у даній справі судової експертизи з метою визначення меж спірної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування розміщеного на ній відповідачем нерухомого майна, оскільки прокурором заявлені позовні вимоги про звільнення всієї земельної ділянки (1400 кв.м.), в межах якої знаходиться нерухоме майно відповідача та частина земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Приписами частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, дає підстави для визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Водночас, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Судом встановлено, що у 2008 році відповідачем подано, а позивачем зареєстровано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу для будівництва, обслуговування та експлуатації кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Кільцевої дороги у Подільському районі м. Києва.

В матеріалах вказаного проекту землеустрою, зокрема, наявний лист комунального підприємства "СВЯТОШИНСЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО" від 26.10.2005 № 489, в якому зокрема, вказано, що останнє дає свою згоду на вилучення та переведення з категорії земель лісового фонду земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації кафе з літнім майданчиком на перехресті Мінського проспекту ьа Великої окружної дороги в Подільському районі кварталу 131 виділу 24 площею 0,15 га Пуща-Водицького лісництва.

Так, в матеріалах даної справи наявна копія листа позивача від 14.10.2010 № 29/281-1218 адресованого відповідачу в якому, зокрема, зазначено наступне:

"На засіданні постійної комісії Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури було розглянуто та підтримано проект рішення Київради "Про передачу суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Фоменко Ірині Василівні земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Окружної дороги у Подільському районі" (кадастрова справа А-12737).

Проте в зв'язку з кадровими змінами відповідно до розпорядження Київського міського голови Черновецького Л.М. від 25.06.2010 № 390 вищезазначений проект рішення Київради разом із матеріалами кадастрової справи А-12737 було передано 30.07.2010 до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на перевізування.

На теперішній час зазначена кадастрова справа на розгляд постійної комісії Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури не надходила.".

В подальшому, відповідачем 22.09.2017 направлено на адресу позивача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Мінському, 5 у Подільському районі м. Києва орієнтовний розмір: 0,1488 га. (за проектом землеустрою 2007, що був у 2008 попередньо погоджений комісією позивача) із додатками.

Також відповідачем здійснено звернення до комунального підприємства "СВЯТОШИНСЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО" щодо надання повторного погодження на вилучення та переведення з категорії земель лісового фонду до земель запасу житлової та громадської забудови земельної ділянки в кварталі 131 виділу 24 площею 0,15 га на перехресті Мінського проспекту та Великої кільцевої дороги.

Відповідно до відповіді комунального підприємства "СВЯТОШИНСЬКЕ ЛІСОПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО" від 05.10.2017, останнє не заперечує проти вилучення земельної ділянки в кварталі 131 виділу 24 площею 0,15 га на перехресті Мінського проспекту та Великої кільцевої дороги зі складу лісового фонду.

Таким чином, з моменту звернення відповідача (2008) до позивача та реєстрації останнім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сторони перебували у процесі відведення спірної земельної ділянки у користування відповідача, який мав бути завершений прийняттям позивачем рішення про відведення спірної земельної ділянки у користування відповідачеві.

Суд зазначає, що отримавши реєстрацію проекту землеустрою відповідач мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення відповідного рішення позивача про відведення відповідачу спірної земельної ділянки у користування, враховуючи дотримання відповідачем процедури та порядку оформлення такого рішення позивача.

Водночас, дії позивача (лист від 14.10.2010 № 29/281-1218) у вигляді передачі вже підтриманого останнім проекту рішення Київради "Про передачу суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Фоменко Ірині Василівні земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком на перехресті просп. Мінського та Великої Окружної дороги у Подільському районі" (кадастрова справа А-12737) до головного управління земельних ресурсів виконавчого органу позивача на перевізування, у зв'язку із кадровими змінами на підставі розпорядження Київського міського голови Черновецького Л.М. від 25.06.2010 № 390, свідчить про порушення права відповідача на майбутнє правомірне користування спірною земельною ділянкою та обмеження останнього у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому).

Правова позиція щодо правомірного очікування також викладена у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі № 369/6516/16-ц (провадження № 61-1796 св 17).

Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки прокурором не доведено здійснення відповідачем самовільного зайняття спірної земельної ділянки, приймаючи до уваги наявність у відповідача права власності на об'єкт нерухомого майна, який на ній знаходиться за рішенням суду. Водночас, бездіяльність позивача у вигляді неприйняття рішення про відведення спірної земельної ділянки у користування відповідачеві, враховуючи дотримання останнім процедури та порядку оформлення такого рішення, свідчить про порушення права відповідача на майбутнє правомірне користування спірною земельною ділянкою та обмеження останнього у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому).

Посилання прокурора, що Верховним судом України у постанові від 18.02.2015 № 6-244цс14 сформовано правову позицію про те, що згідно зі ст. 331 Цивільного кодексу України не передбачено виникнення права власності для новоствореного об'єкта на підставі судових рішень, судом відхилені з огляду на наступне.

В зазначеній справі предметом позову було саме визнання права власності на будівлі і з посиланням на зазначену позицію в цих позовних вимогах судом було відмовлено.

Разом з тим, як зазначено вище, в даному випадку мається чинне, не скасоване та не змінене, а отже таке, що підлягає обов'язковому виконанню, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.06.2010 у справі № 2-3936/10, яким визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13 вересня 2018 року

Cуддя С.В. Балац