Постанова № 76439841, 12.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Харків

Справа № 623/664/18

Провадження № 22-ц/790/4563/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

секретаря Кучер Ю.Ю.,

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_1,

Відповідач: ОСОБА_2,

Третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивований тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася донька ОСОБА_3 Після розлучення відповідач з донькою не спілкується, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідного медичного огляду та лікування дитини, а також не надає фінансової допомоги та має заборгованість по аліментам, згідно висновку органу опіки та піклування відповідача доцільно позбавити батьківських прав відносно доньки. Також зазначала, що позивач наразі перебуває у другому зареєстрованому шлюбі, донька проживає разом з матір'ю та вітчимом, який бажає її удочерити.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 Покладено на орган опіки та піклування Виконкому Ізюмської міськради Харківської області контроль за виконанням ОСОБА_2, батьківських обов'язків.

Рішення суду мотивоване відсутністю підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки відсутні об'єктивні і безсумнівні докази винної поведінки ОСОБА_2 та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно доньки ОСОБА_3. Разом з тим, до ОСОБА_2 раніше не застосовувалися попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, а тому з метою збереження цілостності сімейних відносин між батьком та дитиною, є відповідні підстави для винесення такого попередження, що, на думку суду, буде дієвим заходом для подальшого налагодження виховного процесу дитини та участі кровного батька у його вихованні.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним дослідженням обставин та матеріалів справи.

В обґрунтування скарги посилається на ті ж обставини, що і у позові, зокрема, також зазначає, що відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції визнав, що не знає до якого навчального закладу та класу ходить донька і не зміг навести зрозумілих пояснень чому саме не спілкується з дитиною. Вказує, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би свідчив про його намагання виконувати свої батьківські обов'язки, але існували якій непереборні сили та вважає, що бажання вітчима вдочерити доньку позивач ата відповідача відповідає інтересам дитини.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.05.2005 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області батьками малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.6), шлюб між якими розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 06.07.2010 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області (а.с.7).

Позивач 01 серпня 2013 року уклала шлюб з ОСОБА_5 та після укладення шлюбу їй присвоєне прізвище ОСОБА_1 (а.с.8).

Із копії довідки про склад сім'ї вбачається, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Станом на теперішній час відповідач має заборгованість зі сплати аліментів.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконкому Ізюмської міськради Харківської області від 3 березня 2018 року № 846 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до вимог ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 Постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини і інших осіб, які незаконно її утримують, та ін..), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, не надано.

Доводи позивача про те, що висновком органу опіки та піклування виконкому Ізюмської міськради Харківської області від 3 березня 2018 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно дитини: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Не може й свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню доньки факт стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, як і сам по собі факт бажання вітчима вдочерити доньку сторін по справі, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав. При цьому, суд вірно надав оцінку тому, що до ОСОБА_2 раніше не застосовувалися попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Частиною першою статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 18 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови

складено 13 вересня 2018 року