Постанова № 76438432, 07.09.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1351/17 Провадження № 22-ц/795/713/2018 Головуючий у I інстанції - Савченко О. А. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Скрипки А.А.,

із секретарями - Зіньковець О.О., Шкарупою Ю.В.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«МЕНА-АВАНГАРД»,

відповідач ОСОБА_3,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Менського районного суду від 14 березня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД» до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

місце ухвалення рішення суду - місто Мена Чернігівської області,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 23 березня 2018 року.

у с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ТОВ «Мена-Авангард» звернулось з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з відповідача 2448653,5 грн матеріальних збитків. Заявлені вимоги вмотивовані тим, що 31 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики за вимогою на суму 1500000 грн. У подальшому, на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 26 червня 2017 року та акту приймання-передачі від 27 червня 2017 року товариство набуло право грошової вимоги до відповідача на суму позики та відсотків на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 948653,5 грн. Надіслану 31 липня 2017 року вимогу про повернення позики ОСОБА_3 отримувати відмовився, у добровільному порядку борг не повернув.

Рішенням від 14 березня 2018 року Менський районний суд позовні вимоги ТОВ «Мена-Авангард» задовольнив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь позивача грошові кошти в сумі 2448653,5 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповноту дослідження доказів та з'ясування фактичних обставин справи та уточнивши в подальшому своє клопотання, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам сторони відповідача щодо фактичних обставин справи, також не були допитані всі свідки та не проведені всі експертизи у відповідності до заявлених клопотань.

Відповідач вказує, що судом проігноровано і той факт, що за договором про відступлення права вимоги від 06 червня 2017 року ОСОБА_5 повинна була сплатити первісному кредитору ОСОБА_4 вартість майна у розмірі 1500000 грн, проте, не провівши розрахунок за договором, ОСОБА_5 передала за актом право грошової вимоги ТОВ «Мена-Авангард». Районний суд не звернув уваги, що акт від 27 червня 2017 року взагалі не вказує, що товариство отримало право вимоги саме до нього.

Стверджує, що розписки він не писав та кошти не отримував, а його клопотання про призначення експертизи судом першої інстанції було задоволено частково лише в частині дослідження його підпису.

Також скаржник зазначає, що всупереч положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України позивачем та третіми особами не надано жодних належних доказів існування саме договору позики, вказані особи не змогли вказати місце складання розписки та отримання коштів.

Апеляційна скарга містить посилання, що треті особи у справі є подружжям, проте суд не з'ясував, чи гроші, які начебто були передані відповідачу, є власністю подружжя чи особистою власністю ОСОБА_4 У матеріалах справи відсутні дані, що ОСОБА_5 надавала згоду своєму чоловікові на позику.

У наданому відзиві представник позивача, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить у її задоволенні відмовити, а судове рішення - залишити без змін. Вказує, що судом першої інстанції надана оцінка кожному аргументу відповідача, який був викладений письмово у його заявах по суті спору.

Представник вказує, що жоден із правочинів, дійсність яких ставить під сумнів ОСОБА_3, судом недійсним не визнавався, і під час розгляду даної справи таких вимог не ставилось. Не зважаючи на те, що відповідач намагався оскаржити окремі правочини, внаслідок яких товариство отримало право вимоги до нього, у інших цивільних та господарських справах, рішеннями відповідних судів йому було відмолено у задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на ту обставину, що апеляційна скарга не містить заперечень на ухвалу про призначення експертизи, а отже доводи з приводу незгоди відповідача з поставленими судом питаннями для проведення почеркознавчої експертизи є безпідставними.

Іншими учасниками справи відзиви на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавались.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Мена-Авангард», суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладання сторонами договору позики і факту передачі грошей відповідачеві, що підтверджується наданою розпискою. Суд зазначив, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора є підтвердженням неповернення позичальником суми позики.

Також суд вказав на відсутність підстав для застосування строків позовної давності, оскільки позивачем не заявлено вимог про стягнення неустойки в контексті ст. 549 ЦК України, до якої застосовується спеціальна позовна давність, а лише відсотків, визначених ст. 1048 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 31 серпня 2013 року ОСОБА_3 отримав у борг в якості позики від ОСОБА_4 кошти в сумі 1500000 грн, повернення яких гарантував на вимогу, включаючи всі належні йому активи. На підтвердження отримання грошової позики та визначення умов її повернення була складена відповідна розписка від 31 серпня 2013 року, оригінал якої знаходився у позивача та був вилучений у нього під час розгляду справи судом першої інстанції (а.с. 88).

Згідно з договором про відступлення права вимоги (цесії) від 06 червня 2017 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 право вимоги виконання грошових зобов'язань до ОСОБА_3 на суму 1500000 грн та проценти, а також всі інші права, належні первісному кредиторові на підставі договору позики від 31 серпня 2013 року, що оформлений розпискою від 31 серпня 2013 року (а.с. 5). На підтвердження зазначеного договору 06 червня 2017 року були складені акти приймання-передачі вимог та документів (а.с. 6, 7).

Про укладення договору про відступлення права вимоги ОСОБА_3 був повідомлений, про що свідчить лист ОСОБА_4 від 07 червня 2017 року (а.с. 8).

З копії протоколу № 5 загальних зборів учасників ТОВ «Мена-Авангард» від 26 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_5 передала до статутного капіталу товариства, у тому числі, право грошової вимоги в сумі 1500000 грн, яке належало останній на підставі договору позики на вимогу за розпискою від 31 серпня 2013 року та договору про відступлення права вимоги від 06 червня 2017 року (а.с. 9-12). Відповідно до вказаного рішення загальних зборів 27 червня 2017 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Мена-Авангард» був складений акт приймання-передачі майна та майнових прав до статутного капіталу товариства (а.с. 13).

26 липня 2017 року ТОВ «Мена-Авангард» надіслало відповідачу повідомлення про заміну кредитора, а 31 липня 2017 року - вимогу про повернення коштів у розмірі 1500000 грн позики та 948653,5 грн процентів, з наданням позичальнику у відповідності до ст. 1049 ЦК України строку 30 днів для повернення позики (а.с. 15-16). Отримати вказане відправлення адресат відмовився, про що свідчить повідомлення начальника ЦВПЗ Мена ПАТ «Укрпошта» (а.с. 17).

Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 18 січня 2018 року визначено, що підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 31 серпня 2013 року виконано рукописним способом чорнилом гелевої ручки без попередньої технічної підготовки та без застосування технічних засобів самим ОСОБА_3 Рукописний запис «Прищепа» в нижній частині розписки від 31 серпня 2013 року виконаний самим ОСОБА_3 (а.с. 99-109).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14 серпня 2017 року, що набрало законної сили (а.с. 39-43), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Мена-Авангард» про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників. ОСОБА_3 оскаржувалось рішення загальних зборів учасників товариства від 26 червня 2017 року в частині вирішення питання його виходу зі складу учасників товариства та внесення до статутного капіталу права вимоги за розпискою від 31 серпня 2013 року (а.с. 44). Судом у мотивах рішення зазначено, що ОСОБА_3 не доведено порушення його прав внаслідок прийняття загальними зборами учасників товариства рішення щодо внесення до статутного капіталу одним із учасників товариства права вимоги за розпискою.

Іншим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) недійсним (а.с. 220-225). Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що стороною позивача не було доведено того, що договір позики не укладався, що свідчить про наявність зобов'язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 за вказаним договором.

11 січня 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ТОВ «Мена-Авангард» про визнання договору про заміну кредитора недійсним. У задоволенні заявлених вимог суд відмовив, вказавши на те, що ознак удаваності оспорюваного правочину не встановлено (а.с. 226-230). Наведене рішення також набрало законної сили.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Частинами 1-3 ст. 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір позики був укладений між сторонами з дотриманням вимог ст. 1047 ЦК України, а відповідачем не доведено факту повернення ним суми боргу у повному обсязі відповідно до умов укладеного договору позики. Наявність розписки про отримання ОСОБА_3 грошової суми саме у позивача ТОВ «Мена-Авангард», до якого на підставі договору про відступлення права вимоги від 06 червня 2017 року та рішення загальних зборів учасників товариства від 26 червня 2017 року перейшло право вимоги, свідчить про невиконання боржником умов договору та неповернення ним коштів.

Твердження скаржника про те, що боргову розписку від не писав, а вказані у розписці кошти не отримував, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки, спростовуються висновком судово-почеркознавчої експертизи від 18 січня 2018 року, за яким підпис від імені відповідача у розписці від 31 серпня 2013 року виконано рукописним способом чорнилом гелевої ручки без попередньої технічної підготовки та без застосування технічних засобів самим ОСОБА_3 Рукописний запис «Прищепа» в нижній частині розписки від 31 серпня 2013 року виконаний самим ОСОБА_3

Указуючи на часткове задоволення клопотання про призначення експертизи судом першої інстанції, у зв'язку з чим на вирішення експертизи була поставлена недостатня кількість питань, ОСОБА_3 у апеляційний скарзі не оскаржує ухвалу районного суду від 13 березня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні його клопотання про призначення судової хіміко-технічної експертизи розписки від 31 серпня 2013 року з огляду на те, що стороною відповідача не доведено необхідності проведення такої експертизи.

У суді апеляційної інстанції стороною відповідача було заявлено клопотання аналогічного змісту про призначення судової фізико-хімічної експертизи з метою визначення проміжку часу між написанням тексту розписки і підписами сторін та часу її складення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для призначення експертизи з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин.

Відповідач заперечує лише дійсність розписки, у той час як, у відповідності до ст. 204 ЦК України, сам договір позики, яким визначені умови щодо суми позики та строку її повернення у судовому порядку не оскаржує.

ОСОБА_3 не заявлялись вимоги про визнання правочинів недійсними за безгрошовістю, а отже посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дослідив обставини передачі коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за договором про відступлення права вимоги від 06 червня 2017 року не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що розписка від 31 серпня 2018 року не відображає жодної інформації відносно боржника, крім прізвища, імені та по батькові, а договір про відступлення вимоги від 6 червня 2017 року широко ідентифікує ОСОБА_3 із зазначенням його паспортних даних, ідентифікаційного коду, тощо, а отже має місце невідповідність наданих стороною позивача доказів відносно особи, про яку ідеться. Разом із тим, звертаючись до суду з позовом про визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) від 6 червня 2017 року недійсним, відповідач вказував саме себе, як особу, права якої укладенням наведеного договору було порушено.

Не впливають на правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є подружжям, оскільки чинним сімейним законодавством не заборонено укладення правочинів між чоловіком та дружиною. Крім цього, нотаріально посвідченою заявою (а.с. 87) ОСОБА_4 зазначив, що за розпискою від 31 серпня 2013 року право вимоги ним передано за договором про відступлення права вимоги від 06 червня 2017 року ОСОБА_5, яка провела розрахунок за вказаним договором і претензій до неї щодо проведеного розрахунку немає (а.с. 87).

Твердження відповідача про відсутність доказів на підтвердження існування договору позики з посиланням на те, що розписка позичальника написана не ОСОБА_3, а ОСОБА_4, є хибним тлумаченням правових норм, оскільки апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами була дотримана письмова форма договору позики, що містить підпис відповідача, а наявність у позивача оригіналу боргової розписки свідчить про невиконання ОСОБА_3 грошових зобов'язань.

Відповідач, користуючись своїми процесуальними правами, оскаржував у судах різних юрисдикцій законність правочинів, внаслідок яких позивач отримав право вимоги до нього. На час розгляду цієї справи жоден з оскаржувавних правочинів не визнаний у судовому порядку нечинним або недійсним, а отже доводи апеляційної скарги щодо недослідження судом першої інстанції особливостей їх укладення, суб'єктого складу, джерела походження коштів, тощо, на правильність вирішення даного спору не впливають.

В ході розгляду справи стороною відповідача не спростовано, що позивач у передбачений законом спосіб набув право вимоги до ОСОБА_3 за розпискою від 31 серпня 2013 року, яким скористався, звернувшись до суду з даним позовом, попередньо пред'явивши до відповідача позасудову вимогу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Беручи до уваги наведене, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду щодо наявності законних підстав для задоволення вимоги в частині стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ.

Згідно з наданим позивачем розрахунком загальний розмір процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ у період з 31 серпня 2013 року по 27 липня 2017 року становить 948653,5 грн (а.с. 38). З таким розрахунком погоджується колегія суддів, оскільки він складений відповідно до норм цивільного законодавства та визначених НБУ розмірів облікової ставки у відповідні проміжки часу.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Мена-Авангард». Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду від 14 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2018 року.

Головуючий:Судді: