Постанова № 76437948, 10.09.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 677/1535/15-ц

Провадження № 22-ц/792/211/18

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П’єнта І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

за участю представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Москалюк С.А., ОСОБА_5., її представника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №677/1535/15-ц за апеляційними скаргами АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5 на рішення Красилівського районного суду від 09 жовтня 2017 року (суддя Боголюбова Л.М.) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за позовом ОСОБА_5 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання умов договору недійсними.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

встановив :

В липні 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (з 14.06.2018 року АТ КБ «ПРИВАБАНК», надалі Банк) звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_5. та вказувало, що між сторонами 05.05.2008 року був укладений кредитний договір №HMKWGA0000000006, згідно якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 91828,75 грн. на термін до 06.05.2018 року. Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_5. не своєчасно виконувала свої зобов'язання по договору, тому станом на 30.06.2015 року утворилася заборгованість у розмірі 74960,58 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 54057,86 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 13115,62 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом - 1363,15 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2616,30 грн.; штрафу (фіксована частини) - 250,00 грн. та штрафу (процентна складова) - 3557,65грн. У зв'язку із викладеним банк просив суд стягнути з ОСОБА_5. заборгованість за кредитом у розмірі 74960,58 грн.

В березні 2017 року до суду із позовом про визнання умов договору недійсними звернулася ОСОБА_5. та вказувала, що між нею та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 05.05.2008 року був укладений кредитний договір №HMKWGA0000000006. ОСОБА_5. зазначає, що нею з 09.06.2008 року по 12.03.2015 рік були сплачені платежі на рахунок НОМЕР_3, а в подальшому Банк самостійно проводив відрахування із загальної суми на рахунки НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6. На думку позивачки, нею безпідставно сплачено суму у 24556,60 грн., як комісія, оскільки в графіку погашення кредиту вид платежу зазначено винагорода за резервування. Також, ОСОБА_5. вказує, що оскільки надання кредиту є виконання зобов'язання Банку за кредитним правочином, то така дія не є самостійною послугою. На думку ОСОБА_5., умова договору, зазначена в п. 8.1 кредитного договору суперечить Закону України «Про захист прав споживачів». Тому, позивачка просила суд визнати умову договору споживчого кредиту №HMKWGA0000000006 від 05.05.2008 року щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів недійсною з моменту укладення договору.

Ухвалою Красилівського районного суду від 08 серпня 2017 року позов ОСОБА_5. до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» об'єднано в одне провадження із цивільним позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_5. та присвоєно №677/1535/15-ц.

В серпні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало заяву про уточнення позовних вимог, в якій просило стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01.08.2017 р. становить 120915,37 грн.: 54294,00 грн. - заборгованість за кредитом; 23317,25 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4423,07 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 38880,48 грн. - пеня.

Рішенням Красилівського районного суду від 06 жовтня 2017 року позов ОСОБА_5. задоволено. Визнано умову договору споживчого кредиту №HMKWGA0000000006, укладеного між ОСОБА_5. та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів, недійсною з моменту укладення договору. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5. на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором споживчого кредиту № НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року в сумі 39471,33 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Красилівського районного суду від 20 листопада 2017 року внесено виправлення в дату винесення рішення Красилівського районного суду від 06 жовтня 2017 та зазначено вірно дату винесення рішення Красилівського районного суду 09 жовтня 2017 року.

Додатковим рішенням Красилівського районного суду від 04 січня 2018 року вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із рішенням Красилівського районного суду від 09 жовтня 2017 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5. оскаржили його в апеляційному порядку.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначає, що оскаржуване рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, а тому підлягає до скасування. В апеляційній скарзі представник зазначає, що ОСОБА_5. був пропущений строк позовної давності для звернення до суду із позовом. Крім того, на думку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» положення кредитного договору не суперечили Закону України «Про захист прав споживачів», а комісія за резервування ресурсів не є дією, яку банк здійснює на власну користь, а є дією, яку банк здійснює на користь споживача. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказує, що судом першої інстанції не було враховано те, що кошти у розмірі 231558,08 грн. позичальник повинен був сплатити, якби належним чином виконував зобов'язання за кредитом. Посилання ОСОБА_5. на експертизу від 02.12.2014 року не заслуговує на увагу,оскільки така була проведена по іншій справі та у зв'язку із іншими обставинами.

ОСОБА_5. в своїй апеляційній скарзі зазначає, що вона регулярно сплачувала грошові кошти, тоді як банк несвоєчасно зараховував кошти на відкритий рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам. ОСОБА_5. посилається на висновок експерта №1-02/12 Українського центру судових експертиз, яким встановлено, що станом на 30.05.2014 року заборгованість складала 17471,45 грн. і за період з 01.06.2014 року по 12.03.2015 рік нею сплачена сума у розмірі 17482 грн. ОСОБА_5. зазначає, що судом при винесені оскаржуваного рішення було взято до уваги загальну суму, яку вона мала б сплатити до закінчення договору та враховано суму, яка нею була вже сплачена по квитанціям, що є незаконним та не коректним. Крім того, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по уточненій позовній заяві просив стягнути заборгованість у розмірі 120915,37 грн., проте наданий банком розрахунок не може бути належним та допустимим доказом, оскільки він не підписаний посадовими особами АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а суми, що зазначені у розрахунку не відповідають оригіналам квитанцій про сплату коштів. ОСОБА_5. вказує, що сплачена нею сума у розмірі 24556,60 грн. підлягає до стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки судом було визнано недійсною умову договору щодо резервування коштів. Тому, ОСОБА_5. просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з неї заборгованості в сумі 39471,33 грн. і постановити нове судове рішення, яким стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на її користь 24556,60 грн.

Від ОСОБА_5. надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якому зазначається, що в суді першої інстанції позивачем при уточнені позовних вимог не було здійснено доплату судового збору. Крім того, ОСОБА_5. вказує, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» безпідставно посилається на пропущений строк позовної давності.

Відповідно до пункту 8 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Представник Банку підтримала апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з підстав у ній наведених і просить її задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу ОСОБА_5. не визнала і просить її відхилити.

ОСОБА_5. та її представник апеляційну скаргу ОСОБА_5. підтримали і просять її задовольнити, а апеляційну скаргу Банку не визнали і просять її відхилити.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши сторони, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_5. слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» -задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5. виходив із того, що умова договору споживчого кредиту від 05.05.2008 року про резервування ресурсів є незаконною, оскільки суперечить нормам діючого законодавства та є несправедливою умовою договору щодо споживача, тому наявні підстави для визнання цієї умови договору недійсною з моменту укладення договору.

Також, частково задовольняючи вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суд виходив із того, що зобов'язання позичальника по договору споживчого кредиту ОСОБА_5. виконувала неналежним чином, а тому виникла заборгованість, яка враховуючи сплачену останньою суму за резервування ресурсів, становить 39471,33 грн. (231558,08грн. (сума, що мав отримати банк на виконання кредитного договору) - 167530,15грн. (сума, що сплачена ОСОБА_5.) - 24556,60грн. (сума винагороди за резервування ресурсів)= 39471,33грн.), що і була стягнута судом.

Однак, із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки ці висновки є передчасними, без вирішення питання обґрунтованості чи необґрунтованості заявлених сторонами позовних вимог, виходячи із наступного.

Так, згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь іншої сторони, певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.05.2008 року між ОСОБА_5. та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (нині АТ КБ «ПРИВАТБАНК») був укладений кредитний договір №НМКWGА 0000000006, відповідно до умов якого банк надав кредит позичальнику в розмірі 91828,75 грн. на наступні цілі: 80000 грн. - на споживчі цілі, 2400 грн. - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 457,16 грн. - на страхування майна, 400,00 грн. - на особисте страхування, а також у розмірі 8571,60 грн. на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Винагорода за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, на термін до 06.05.2018 року. (т. 1 а.с. 7-9).

За п.п. 4.1, 4.2 кредитного договору для виконання зобов'язань за даним Договором Банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення Кредиту (Додаток №2) до даного Договору і надає Позичальнику право на їх використання. За надане право зазначене у статті 4.1. Договору Позичальник сплачує Банку винагороду за резервування ресурсів в розмірі, зазначеному у статті 8.1 Договору.

У додатку № 2 до кредитного договору №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року визначений графік погашення кредиту. (т.1 а.с. 10).

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положень, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 розтлумачено положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які поширюються на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього закону, є нікчемною.

Відповідно до п. 3.2. та п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, кредитний договір має містити графік платежів у розмірі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з врахуванням даних, передбачених у додатку до цих правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо).

Як вбачається із кредитного договору №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року, що укладений між сторонами, у ньому не вказано, в чому саме полягає послуга банка «винагорода за резервування ресурсів» та не зазначено, в чому полягає її результат та яким чином споживач може його отримати. Судова колегія вважає, що ця умова включена Банком до змісту кредитного договору всупереч принципу добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача та є несправедливою умовою, в розумінні ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

А тому, умова кредитного договору №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року, а саме п.8.1 кредитного договору про те, що позичальник зобов'язаний сплатити Банку винагороду «… за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів…» є несправедливою, оскільки встановлює платіж, який споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. При цьому слід зауважити, що позичальник фактично не здійснює користування зарезервованими коштами, вони знаходяться у безпосередньому віданні кредитної установи і встановлення плати у відсотках від зарезервованої суми є безпідставним. Тому наявні підстави для визнання такого положення недійсними.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи (т. 2 а.с. 36), представником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подано до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_5.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судова колегія вважає, що якщо порушення сторонами вимог Закону України «Про захист прав споживачів» було допущено, зокрема в момент укладення кредитного договору, то при розгляді позову в частині визнання пунктів вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності вимогам цього закону слід виходити з того, що саме в момент укладення договору сторони повинні знати про такі порушення, а тому перебіг позовної давності має обчислюватись саме з дати укладення кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5. було підписаний кредитний договір 05.05.2008 року, вона була ознайомлена із загальною вартістю кредиту (т. 1 а.с. 9 зворот).

Крім того, в травні 2012 року в судовому порядку відповідачка - позивачка оскаржувала дії Банку щодо підняття відсоткової ставки по кредитному договору №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року (т. 2 а.с. 78-81 справа №22ц/2290/2478/12), в 2013 році зверталася до суду із позовом до Банку про розірвання зазначеного вище кредитного договору та визнання договору іпотеки недійсним (справа №677/1834/13ц т. 2 а.с. 39-59), однак звернулася до суду із позовом про визнання умови договору споживчого кредиту щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну винагороду за резервування ресурсів недійсною лише 01.03.2017 року (т. 2 а.с. 3 - 7), тобто поза межами строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_5. слід відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

Разом з тим, судова колегія вважає, що уточнені позовні вимоги Банку підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Так, відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні бути виконані належним чином у встановлений законом строк відповідно до умов договору.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Встановлено, що свої зобов'язання за кредитним договором №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року, що укладений між сторонами Банк виконав належним чином, надавши ОСОБА_5. кредитні кошти, однак остання взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконувала, вчасно не вносила обов'язкові платежі, що підтверджується розрахунком заборгованості, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 01.08.2017 року становить 120915,37 грн., та складається із: 54294,00 грн. - заборгованість за кредитом; 23317,25 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4423,07 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 38880,48 грн. - пеня. (т. 2 а.с.74-77).

Колегія суддів вважає, що підлягає до стягнення із ОСОБА_5. кредитна заборгованість в сумі 120915,37 грн., оскільки цей розмір боргу підтверджується матеріалами справи, а саме: розрахунком заборгованості за договором №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року, що укладений між сторонами, станом на 01.08.2017 року (т. 2 а.с. 74 - 77), виписками по рахунках (т. 3 а.с. 11 - 146).

Оцінюючи доводи ОСОБА_5. про те, що розрахунок Банку не відповідає здійсненим нею платежам, колегія суддів вважає їх недоведеними.

Так, пунктом 3 кредитного договору №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року визначено порядок розрахунків.

Зокрема, в пункті 3.2. договору передбачено, що кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п.п.2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі пені згідно розділу 5 цього договору, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася (у т. ч. сума, надана позичальником понад суми щомісячного платежу) направляється на погашення заборгованості за кредитом (якщо інше не передбачено п. 7.8), далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту.

Як вбачається із розрахунку заборгованості від 08.08.2017 року (т. 2 а.с. 74 - 77) Банком була відображена та врахована сплата ОСОБА_5. 19.06.2008 року 3000 грн. і зазначену суму у відповідності до п. 3.2. кредитного договору було зараховано на погашення кредиту, а тому помилковим є посилання позичальника на те, що саме 3000 грн. має бути направлено на погашення тіла кредиту. Щодо сплати ОСОБА_5. 09.06.2008 року 2000 грн. та 09.07.2008 року 2000грн. - ці суми відображені, враховані у розрахунку кредитної заборгованості станом на 01.08.2017 року та зараховані на погашення кредитної заборгованості у відповідності до п. 3.2 кредитного договору.

Також, згідно положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів вважає, що наявний у справі висновок експерта № 1-02/12 за результатами проведення судового - економічної експертизи від 02.12.2014 року (т. 1 а.с. 97 - 118) не є належним, достатнім та достовірним доказом твердження ОСОБА_5. та її представника про те, що Банком у розрахунку заборгованості не відображені проплати останньої 19.06.2008 року та 09.07.2008 року, оскільки така експертиза проводилася в рамках іншої цивільної справи справа №677/1834/13ц позовом ОСОБА_5. до Банку про розірвання кредитного договору №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року та визнання договору іпотеки недійсним і експерту направлявся розрахунок заборгованості за договором №НМКWGА 0000000006 від 05.05.2008 року станом на 13.01.2014 року (т. 1 а. с. 97 - 118, т. 2 а. с. 39-59).

А висновок експерта за результатами проведення додаткової судово - економічної експертизи № 2-09/08 від 09.08.2018 року (т. 3 а.с.156 - 192) про неможливість надання відповіді на два поставлені судом запитання саме економічного характеру не є доказам виконання в повному обсязі ОСОБА_5. своїх зобов'язань по кредитному договору від 05.05.2008 року, що укладений між нею та Банком. Разом з тим, слід звернути увагу, що цей висновок є недопустимим доказом, оскільки експерт вийшов за межі своїх повноважень, визначивши, що ця експертиза є додатковою, хоча ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23.04.2018 року призначалася саме судова економічна експертиза і на вирішення експертів було поставлено два запитання: чи зараховані Банком усі платежі по кредитному договору, що здійснені ОСОБА_5. і чи впливає це на розмір заборгованості за кредитом та визначити суму кредитної заборгованості з врахуванням умов договору станом на 01.08.2018 року (т. 2 а.с. 324).

Колегія суддів вважає, що розрахунок заборгованості від 08.08.2017 року (т. 2 а.с. 74 -77) відповідає умовам кредитного договору та підтверджується матеріали справи.

Встановлено, що ОСОБА_5. та її представником в порушення вимог ст. ст. 78, 79, 80 ЦПК України не надані суду належні, допустимі та достатні докази про виконання нею умов зазначеного вище кредитного договору, які б відповідно до вимог ст. 599 ЦК України свідчили про припинення зобов'язання його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п. 2.3.7 Договору банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п.8.1, 8.1.1, 8.1.2 даного Договору, у т.ч. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п.2.3.3.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення із ОСОБА_5. 120915,37 грн. кредитної заборгованості підлягають до задоволення. А тому доводи апеляційної скарги Банку є обґрунтованими та доведеними.

У відповідності з ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому, на підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_5. на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають стягненню судові витрати в сумі 3448 грн. 71 коп. (749,61 грн. сплачена сума судового збору при подачі позову до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 1) + 2699,10 грн. сплачена сума судового збору за подання апеляційної скарги (т. 1 а.с. 164)).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Красилівського районного суду від 09 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, ЄРДПОУ 1436570, рахунок 29092829003111, МФО 305299) 120915 (сто двадцять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 37 коп. кредитної заборгованості.

В задоволені позову ОСОБА_5. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, ЄРДПОУ 1436570, рахунок 29092829003111, МФО 305299) 3448 (три тисячі чотириста сорок вісім) грн. 71 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 вересня 2018 року.

Судді: (підпис) А.П. Корніюк

(підпис) І.В. П’єнта

(підпис) О.І.Талалай

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк