Вирок № 76436812, 13.09.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/5982/13-к

Провадження №1-кп/639/18/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м.Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Федюшина М.В.,

секретарів судового засідання – Кузнецова М.І., Чубенко О.В.,

прокурорів – Лазарєва А.А., Макарова О.Г., Ачкасової С.І.,

захисника – адвоката – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, пенсіонера, раніше судимого: 25 квітня 2001 року Зміївським районним судом Харківської області за ч.3 ст.148-2, ч.1 ст.165 КК України до 2 років 2 місяців позбавлення волі, з застосуванням ст.31 КК України на 1 рік 6 місяців; 6 липня 2007 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.1 ст.366, ч.3 ст.358 КК України до штрафу в розмірі 850 грн. з позбавленням права займати певні посади на 1 рік; ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17.03.2015 року кримінальне провадження №12012220430000471 від 11.12.2012 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України закрито на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в’їзд ОСОБА_3, 10,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України, суд,

встановив:

28 серпня 2012 року, ОСОБА_2, згідно наказу №74/1 від 28.08.2012 року, прийнятий на роботу у ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря», на посаду менеджера з постачання та збуту. В той же день з ОСОБА_2 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно п.1 якого, робітник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за нестачу, утрату, порчу, ввіреного йому майна та майна, наданого роботодавцем для виконання робітником своїх посадових обов’язків.

30 серпня 2012 року, було складено акт приймання-передачі автомобіля, згідно якого начальник транспортного цеху ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв автомобіль марки «ЗАЗ 110557», державний номер НОМЕР_1.

02 вересня 2012 року, біля 19 год., ОСОБА_2, діючи з корисних мотивів, маючи прямий умисел на привласнення майна, яке належить ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря», а саме ввіреного йому для виконання обов’язків, автомобіля НОМЕР_2, прийшов до ТОВ «ВТО Світло Шахтаря», яке розташоване за адресою: м.Харків, вул. Профсоюзний бульвар, 64, та під виглядом проведення ремонтних робіт забрав вказаний вище автомобіль «ЗАЗ 110557», вартістю згідно судово-товарознавчої експертизи №192 від 24.05.2013 року, 17984 грн. 25 коп., з території ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря», після чого обернув вищевказаний автомобіль на свою користь, та розпорядився ним на власний розсуд.

З 02 вересня 2013 року, ОСОБА_2 на ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» автомобіль не повернув, на підприємстві не з’являвся та був звільнений, згідно наказу №75/1 від 05.09.2012 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Такими чином своїми навмисними протиправними діями ОСОБА_2, заподіяв матеріальні збитки ТОВ «ВТО Світло Шахтаря» на вказану вище суму.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України не визнав та пояснив, що був прийнятий на роботу на посаду менеджера з постачання та збуту в ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» 28 серпня 2012 року. В його посадові обов’язки входило вирішення питань стосовно поставки муки. Того ж дня з ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

За ним, з ініціативи керівництва підприємства був закріплений автомобіль НОМЕР_3, який належав TOB «ВТО «Світло Шахтаря». Автомобіль виявився несправним та він, за вказівкою директора підприємства ОСОБА_5, поставив його на ремонт до СТО в с. Високий, та виконував робочі поїздки на власному автомобілі. Чи був підписаний ним ОСОБА_1 приймання-передачі автомобіля не пам’ятає. Ремонт автомобіля повинен був за усною домовленістю з директором підприємства, проводитися за його кошти, з подальшим відшкодуванням цих коштів підприємством. За ремонт він залишився в боргу перед працівниками СТО в сумі 1900 грн., які не зміг оплатити, з приводу чого надавав відповідні розписки. Автомобіль залишився на СТО в с. Високий Харківського району Харківської області та куди зник, не знає. Після цього він продовжував виконувати свої посадові обов’язки використовуючи власний автомобіль.

Наприкінці червня 2013 року він дізнався, що був звільнений з підприємства, відповідні документи він не підписував. З приводу розшуку автомобіля він звертався до Харківського відділу міліції, але автомобіль не знайшли.

Автомобіль «ЗАЗ» він отримав від завідуючого гаражем підприємства. В той же день автомобіль зламався, про що він доповів директору підприємства ОСОБА_5

Автомобіль він поставив на СТО особисто, техпаспорт та ключі від автомобіля віддав працівникам СТО, після чого надавав завідуючому гаражем та ОСОБА_5 службові записки з приводу оплати ремонту автомобіля, проте оплата не була проведена. Саме ОСОБА_5 порекомендував йому зазначене СТО. Будь-яких документів, які підтверджують факт передання автомобіля працівникам СТО не отримував. При проведенні слідчих дій він, разом зі слідчим виїжджав на СТО, проте автомобіля там не було. До зникнення автомобіля він не причетний. Цивільний позов підприємства про стягнення матеріальних збитків та судові витрати не визнає.

Представник потерпілої сторони ТОВ «ВТО Світло Шахтаря» ОСОБА_6 пояснила в судовому засіданні, що ОСОБА_2 був прийнятий на роботу у ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» наказом від 30.08.2012 р. Цього ж дня він підписав договір про повну матеріальну відповідальність та акт приймання-передачі автомобіля НОМЕР_4. 31 серпня 2012 року ОСОБА_2 не вийшов на роботу, ніяких підтверджуючих документів не надавав, автомобіль підприємству не повернув.

Про те, що ОСОБА_2 не з’являвся на роботі, складалися відповідні акти про його відсутність на робочому місці. Наказом від 5 вересня 2012 року ОСОБА_7 звільнено з займаної посади. У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 не знаходився на робочому місці та за місцем своєї реєстрації, підприємством було подано заяву до правоохоронних органів щодо зникнення автомобіля.

Цивільний позов до обвинуваченого про стягнення матеріальних збитків, вартості автомобіля «ЗАЗ» підтримує в повному обсягу.

Аналогічні пояснення надані в судовому засіданні свідком ОСОБА_8

Представник потерпілої сторони ОСОБА_3 пояснив суду, що на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 22.03.2016 року він призначений ліквідатором ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря». Щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із зникненням майна підприємства, а саме автомобіля «ЗАЗ» йому нічого не відомо. Як ліквідатор підприємства він підтримує позовні вимоги до обвинуваченого про стягнення матеріальних збитків завданих злочином.

Свідок ОСОБА_5 пояснив в судовому засіданні, що він працював директором ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря». ОСОБА_2 був прийнятий на роботу у підприємство менеджером та із ним були підписані договір про повну матеріальну відповідальність та акт приймання-передачі автомобіля НОМЕР_4, автомобіль був у справному стані. В подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_2 разом з автомобілем зник. Після цього працівники підприємства неодноразово намагалися знайти автомобіль та ОСОБА_2, проте за місцем проживання ОСОБА_2 не виявили та більше на підприємстві не бачили, після чого звернулися до міліції із заявою про розшук автомобіля.

Свідок ОСОБА_4 пояснив в судовому засіданні, що у 2012 році, він працював начальником транспортного відділу TOB «ВТО «Світло Шахтаря». Наприкінці серпня 2012 року на підприємство влаштувався ОСОБА_2, з яким були підписані договір про повну матеріальну відповідальність та акт приймання-передачі автомобіля НОМЕР_4, який належав підприємству. Вказаний акт складався ним. Отримавши автомобіль ОСОБА_2 поїхав на СТО для обслуговування автомобіля, більше автомобіля він не бачив. Працівники підприємства намагалися відшукати автомобіль та ОСОБА_2, але не знайшли, про що повідомили директора підприємства.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що працював у ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» на посаді охоронця. На початку вересня 2012 року, йому телефонував ОСОБА_2 і повідомив про те, що автомобіль, наданий йому підприємством необхідно ремонтувати. Автомобіль «ЗАЗ» був придатним до експлуатації, оскільки раніше він сам працював на ньому. ОСОБА_2 приїхав до нього разом з незнайомим чоловіком, він зв’язався з директором підприємства ОСОБА_5 та отримав дозвіл на надання ОСОБА_2 автомобіля для проведення ремонту. ОСОБА_2 разом з автомобілем отримав путьовий лист та поїхав, більше автомобіль він не бачив.

Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що працює приватним підприємцем. У його власності знаходиться нежитлове приміщення за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Південне, вул. Кірова. 79, яке використовувалося під СТО. У другій половині 2012 року в ньому надавалися послуги з вулканізації, ремонт автомобілів не здійснювався. Автомобіль «ЗАЗ 11557», д.н. НОМЕР_1 на зазначеному СТО не ремонтувався, ОСОБА_2 він ніколи не бачив та з ним не знайомий.

Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що на початку вересня 2012 року, познайомився з ОСОБА_2 та спілкувався з ним з приводу укладення договорів з ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря». ОСОБА_2 назвався заступником директора підприємства, пояснив, що займається придбанням зерна. Автомобіль, виділений ОСОБА_2 підприємством, знаходився у поганому стані. Через де-який час ОСОБА_12 він бачив на іншому автомобілі та чув розмову останнього з ОСОБА_5 щодо надання коштів на ремонт автомобіля. Цей автомобіль був на СТО, але в подальшому зник, куди йому не відомо, допускає, що був повернутий на підприємство.

Судом досліджені письмові докази наявні в матеріалах кримінального провадження, якими також підтверджується провина ОСОБА_2 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення.

Згідно із наказом директора ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» №74/1 від 28.08.2012 року, ОСОБА_2 прийнятий на роботу, на посаду менеджера з постачання та збуту з іспитовим строком на 2 місяці.

28.08.2012 року між ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно п.1 якого, робітник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за нестачу, утрату, порчу, ввіреного йому майна та майна, наданого роботодавцем для виконання робітником своїх посадових обов’язків.

В серпні 2012 року, комісією ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» складений акт приймання-передачі автомобіля, згідно якого охоронець ОСОБА_13 передав, а ОСОБА_2 прийняв автомобіль марки «ЗАЗ 110557», державний номер НОМЕР_1.

На підставі наказу №10/1 від 06.09.2012 року на ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» проведено інвентаризацію транспортних засобів, за результатами якої встановлена нестача автомобіль НОМЕР_5.

Під час огляду слідчим місця події, зафіксованого в протоколі від 24.05.2013 року, встановлено місце знаходження СТО за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Південне, вул. Кірова. 79, зафіксована обстановка у приміщенні, місце знаходження автомобіля НОМЕР_5, не встановлено.

Згідно з висновком судово-автотоварознавчої експертизи №192 від 24.05.2013р., ринкова вартість автомобіля «ЗАЗ 110557», 2004 року випуску, станом на 28.08.2012р., складає 17984 грн. 25 коп.

Таким чином, твердження обвинуваченого ОСОБА_2 щодо непричетності до зникнення автомобіля належного підприємству також перевірені судом та згідно наведених вище доказів, останньою особою, яка користувалася автомобілем, був саме ОСОБА_2

Суд визнає не допустимими доказ сторони обвинувачення, отриманий шляхом відібрання показань від ОСОБА_2, під час проведення за його участю слідчого експерименту 22.05.2013 року, оскільки під час надання таких ОСОБА_2 перебував у статусі свідка, що прямо заборонено положеннями ст.87 КПК України.

Суд критично ставиться до пояснень наданих обвинуваченим ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо його непричетності до вчинення кримінального правопорушення та розцінює їх, як спосіб уникнення останнім кримінальної відповідальності. При цьому суд виходить з показань допитаних в судовому засіданні представників потерпілої сторони, свідків та наявних в матеріалах справи письмових доказів, з яких вбачається, що саме обвинувачений був матеріально-відповідальною особою за збереження ввіреного йому автомобіля та останнім користувався вказаною вище автівкою.

Посилання сторони захисту на те, що надані до суду оригінали договору про повну матеріальну відповідальність від 28.08.2012р., акту приймання-передачі автомобіля від 30 серпня 2012р., не є такими, що оформлені належним чином, а тому не можуть бути визнані належними доказами, суд не бере до уваги, оскільки сам ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив факт складання зазначених документів, не оспорював свою участь в їх складанні, але поставив під сумнів належність підпису від його імені у вказаних документах.

Оцінивши вказані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого та кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч.1 ст.191 КК України, як присвоєння чужого майна, ввіреного особі.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_2 встановлено, що він із вищою освітою, одружений, пенсіонер за віком, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого згідно із ст.67 КК України судом не встановлено.

При обрані виду та міри покарання суд приймає до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_2 злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують його покарання та вважає необхідним і достатнім призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ч.1 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на певний строк, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Судом у справі встановлені підстави для звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, останнє зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань стосовно ОСОБА_2 - 15 січня 2013 року, події злочину мали місце 02.09.2012 року.

Злочин, передбачений ч.1 ст.191 КК України, відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, так як санкція передбачає покарання до чотирьох років позбавлення волі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Таким чином, на момент розгляду судом справи, з огляду на наведені вище обставини та вимоги кримінального закону, строки давності притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності минули, у зв'язку з чим, обвинувачений ОСОБА_2 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності та призначеного судом покарання, за закінченням строків давності.

Заявлений в рамках кримінального провадження цивільний позов ТОВ «ВТО «Світло Шахтаря» до обвинуваченого ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, суд, на підставі наданих потерпілою стороною доказів про належність автомобіля, його вартість, з урахуванням висновку автотоварознавчої експертизи, вважає необхідним задовольнити в повному обсязі.

Обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, до набрання вироком законної сили суд залишає без змін.

Відшкодування процесуальних витрат, вартості проведення експертного дослідження по справі, суд відповідно до ст.124 КПК України покладає на обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.369-371, 373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, ст.49 КК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями строком на 2 (два) роки.

ОСОБА_2 від призначеного судом основного та додаткового покарань у вигляді позбавлення волі, позбавлення права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, звільнити на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2 у вигляді особистого зобов’язання до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Цивільний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне об’єднання «Світло Шахтаря» в якості відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином 17859 (сімнадцять тисяч вісімсот п’ятдесят дев’ять) гривень 54 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати за проведену експертизу в сумі 196 (сто дев’яносто шість) гривень 00 копійок, які перерахувати на р/р №31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, код доходів 24060300, УДКС України в Основянському районі м.Харкова.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя М.В. Федюшин