Рішення № 76434985, 11.09.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.09.2018 Справа №607/10144/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Сливки Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Зарічної О.П.,

учасників справи:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката

ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – прокуратура Тернопільської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позиція позивачки обґрунтована наступним.

27 грудня 2013 року ОСОБА_1 було оголошено про підозру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013210010003539 від 12 вересня 2013 року про обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України. Перше засідання в справі позивачки відбулося 06 березня 2014 року, останнє – 22 червня 2017 року. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 розглядалося у такій хронології: 27 грудня 2014 року – повідомлення про підозру; 23 квітня 2015 року – Тернопільським міськрайонним судом постановлено виправдувальний вирок; 02 вересня 2015 року – Апеляційний суд Тернопільської області скасовує виправдувальний вирок; 31 травня 2016 року Тернопільський міськрайонний суд вдруге постановляє виправдувальний вирок; 21 вересня 2016 року – апеляційний суд Тернопільської області залишає в силі виправдувальний вирок від 31 травня 2016 року; 22 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхиляє касаційну скаргу прокурора.

З наведеного вище позивачка робить висновок про те, що має право на відшкодування моральної шкоди, що їй гарантовано ст.56 Конституції України, ст.1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», та проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

ОСОБА_1 переконана, що кримінальне провадження відносно неї було ініційоване як відповідь на її прагнення захистити свої трудові права. Так, 01 серпня 2013 року позивачка направила скарги до прокуратури Тернопільської області та Тернопільському міському голові щодо порушення її трудових прав. Як відповідь на них, 12 вересня 2013 року ОСОБА_4 подав заяву про підробку ОСОБА_1 довідки про доходи, що потягнуло внесення відомостей до ЄРДР №12013210010003539.

Також, у клопотанні від 10 листопада 2014 року позивачка наголошувала суду про обставини приниження її гідності різноманітними діями слідства, а також повідомляла про замовний характер кримінального переслідування.

Взаємозв'язок цих фактів був переконливим настільки, що позивачка зазнала стресу і страждань, усвідомлюючи те, наскільки беззахисною вона є, наскільки ілюзорними є конституційні гарантії і наскільки легкою - можливість використання карального апарату держави проти невинних.

Крім того, в ході кримінального переслідування, ще до оголошення підозри, ОСОБА_1 зазнала втручання у своє особисте і сімейне життя. Орган досудового розслідування почав збір інформації, що характеризувала позивачку та визначала стан її психічного здоров'я. Тобто, до оголошення підозри ОСОБА_1 відчула себе обвинуваченою і навіть засудженою, адже запити були сформульовані таким чином, що вказували на її особу в контексті кримінального провадження. Таким чином, відбулося не передбачене законом втручання у приватне життя позивачки, що спричинило їй моральні страждання.

Під час судового провадження ОСОБА_1 також зазнала втручання у сімейне життя, яке виразилося в тому, що згідно ухвал Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 та 28 січня 2015 року, суддя Берегуляк Ф.Г., який розглядав обвинувачення щодо позивачки, заявляв самовідвід на тій підставі, що у 2003 році він приймав ряд процесуальних рішень щодо ОСОБА_5, який є батьком її сина. Суддя Холява О.І. вирішуючи заяву судді Берегуляка Ф.Г. зазначив, що доказів такої спорідненості не було надано. Водночас, ОСОБА_5 дійсно є батьком сина, позивачки про що ОСОБА_1 не повідомляла ні суду, ні слідству, і взагалі не хотіла афішувати відносини з ним. Тобто, суд втручався у сімейні питання позивачки, підняв болючі проблеми минуло, що завдало їй сильних страждань.

Враховуючи невелику кількість населення м. Тернополя та повсюдні соціальні комунікації, інформація про кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 швидко поширилася у професійній бухгалтерській спільності, що призвело до руйнації її професійної репутації. Позивачка була змушена припинити бухгалтерську діяльність і навіть змінити професію. Як інструмент тиску проти ОСОБА_1 були задіяні і публікації в пресі недостовірної інформації.

Зайнята постійною процесуальною активнісю, позивачка була змушена недостатньо часу приділяти сім'ї та друзям, що викликало у неї соціальний дискомфорт. ОСОБА_1 була обмежена у прагненнях подорожувати, оскільки наявність довідки із зазначенням про розпочате відносно неї переслідування унеможливлювало оформлення віз, що принижувало її гідність. Кожне із засідань (яких було десятки), призводило до безсонних ночей та нервового виснаження позивачки, на двох засіданнях вона втрачала свідомість.

Понесені ОСОБА_1 моральні страждання не можуть бути компенсовані грішми, однак вважає, що справедливе грошове вираження спричиненої їй моральної шкоди становить 300 000 грн.

Позивачка наголошує, що її перебування під слідством і судом розпочалося 12 вересня 2013 року і тривало до 22 червня 2017 року, що становить 45 повних місяців і 11 днів. Розмір мінімального відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 розраховує виходячи з часу її перебування під слідством та судом в сумі 168 917 грн. (45 повних місяців перебування під слідством та судом * 3723 (розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році) + мінімальний розмір відшкодування за 11 днів (3723/30*11).

З наведених вище підстав позивачка просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 300 000 грн. відшкодування моральної шкоди.

30 липня 2018 року ухвалою суду постановленою протокольно було задоволено заяву першого заступника прокурора Тернопільської області М.Голомша від 27 липня 2018 року та залучено прокуратуру Тернопільської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

22 серпня 2018 року представник прокуратури Тернопільської області подала до суду пояснення в порядку статей 174, 181, 192 ЦПК України, в яких покликається на те, що заперечує проти задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки, вона не доведена належними, достовірними та достатніми доказами. Стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» однією із підстав, яка дає право на відшкодування особі моральної шкоди, визначає постановлення судом виправдувального вироку. Однак вказана норма не є імперативним обов'язком держави провести особі виплату моральної шкоди, а лише надає їй право ставити вимогу про відшкодовування шкоди при доведеності у встановленому законодавством порядку факту її спричинення та обґрунтування розміру відшкодування. Тобто, право особи на відшкодування моральної шкоди не є беззаперечним, а потребує доказування.

ОСОБА_1 разом із позовною заявою не надала належних та достовірних доказів, які б підтверджували зміст заподіяної їй моральної шкоди (висновок спеціалістів про те, чи стало перебування позивачки під слідством і судом, а також проведення інших процесуальних дій, психотравмуючою ситуацією для неї, якщо так, чи завдана їй моральна шкода та який її грошовий еквівалент), та причинно-наслідковий зв'язок між діями органів досудового розслідування, прокуратури та заподіяною позивачці моральною шкодою.

Крім того, ОСОБА_1 не наведено фактів того, що процесуальні та слідчі дії, які вчинялися під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013210010003539, проведені з порушенням вимог КПК України. Як і не надано медичних довідок, виписок із історій хвороби, висновків лікарів тощо, які б підтверджували погіршення стану здоров'я позивачки.

З приводу тверджень ОСОБА_1 про заподіяння їй моральної шкоди у формі знищення професійної репутації, приниження гідності, погіршення відносин із друзями та членами сім'ї, то крім словесних тверджень, вказані факти мають бути доведені також належними доказами - показами свідків, документами, які підтверджують відмову у прийнятті її на роботу та ін.

Відтак, з урахуванням поданих доказів, на даний час в суду відсутні підстави для категоричного висновку про заподіяння позивачці моральної шкоди.

Крім того, представник третьої особи вважає, що позивачкою невірно визначено період її перебування під слідством та судом, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 № 9-рп/99 у справі №1-15/99 встановлено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Враховуючи наведене, початок кримінального переслідування ОСОБА_1 слід рахувати з 27 грудня 2013 року (дата оголошення підозри), а датою закінчення кримінального переслідування – 31 травня 2016 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду). Відтак, тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить не 45 місяців та 11 днів, як стверджує позивачка, а 32 місяці та 25 днів, що впливає на розмір відшкодування.

Також представник третьої особи зазначає, що з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, її представник ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх у повному обсязі.

Державна казначейської служби України належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання, однак представник відповідача не з’явився в судове засідання без поважних причин, відзиву на позовну заяву не подав.

Представник третьої особи прокуратури Тернопільської області просила відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у раніше поданих письмових поясненнях на позов .

Суд в порядку ч.4 ст.223 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення.

Заслухавши доводи учасників справи, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Згідно витягу із кримінального провадження №12013210010003539, 12 вересня 2013 року на адресу Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області надійшло звернення ГТзОВ «Мрія» ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді бухгалтера ДП «Комунальник - 3» ГтОВ «Мрія» підробила довідку про свої доходи. Про вказані обставини було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

27 грудня 2013 року слідчий СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області лейтенант міліції ОСОБА_6 вручила ОСОБА_1 повідомлення про підозру, про те, що вона підозрюється в підробленні офіційного документа, який видається та посвідчується підприємством і надає права, з метою його подальшого використання підроблювачем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. Окрім цього ОСОБА_1 підозрюється у використанні завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.

23 квітня 2015 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив вирок у справі №607/2253/14-к, яким обвинувачену ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано через відсутність в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2015 року, яким виправдано ОСОБА_1 за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України – скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в тому ж суді в іншому складі суду.

31 травня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено вирок у справі №607/2253/14-к, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.4 ст.358 КК України та виправдано її за недоведеністю вчинення нею вищевказаних кримінальних правопорушень.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2016 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, яким виправдано ОСОБА_1 за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України – залишено без змін.

22 червня 2017 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишила без змін ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2016 року щодо ОСОБА_1

Покликаючись на порушення параграфу 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Європейського суду з прав людини. Секретаріат отримав звернення позивачки, про що було повідомлено її представника листом ECHR-LUkr1.1R DT/vt від 18 травня 2016 року, заява № 12670/6 Lemega v. Ukraine.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» установлено з 01 січня 2018 року мінімальну заробітну плату у розмірі 3 723 гривні, який підлягає до застосування при розрахунку розміру завданої позивачі моральної шкоди.

Відтак твердження представника прокуратури Тернопільської області про те, що на підставі пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII розмір мінімальної заробітної плати, який слід застосувати для обчислення в цій справі, становить 1600 грн. не заслуговують на увагу, оскільки вказаним законом не вносилися зміни до Закону України «Про Державний бюджет бюджет України на 2017 рік». Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 № 1801-VIII з 1 січня 2017 року затверджено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 600 грн., мінімальну заробітну плату в місячному розмірі – 3 200 грн., у погодинному розмірі – 19,34 грн.

Також , суд відхиляє посилання представника третьої особи на рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 № 9-рп/99 у справі №1-15/99, оскільки законом не визначено період перебування «під слідством і судом». Суд вважає, що такий період ОСОБА_1 слід рахувати з моменту початку фактичного обмеження її прав, тобто з дати внесення відомостей про вчинення позивачкою кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що мало місце 12 вересня 2013 року, до дня постановлення ухвали Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ – 22 червня 2017 року, тобто до ухвалення щодо неї реабілітаційного рішення.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд виходить з того, що ОСОБА_7 з 12 вересня 2013 року до 22 червня 2017 року незаконно перебувала під слідством і судом, про що свідчить виправдувальний вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року у справі №607/2253/14-к, яким позивачку визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.4 ст.358 КК України та виправдано її за недоведеністю вчинення нею вищевказаних кримінальних правопорушень.

Таким чином, існують правові підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, яка визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Суд погоджується з твердженнями ОСОБА_1, що час її перебування під слідством і судом становить 45 повних місяців і 11 днів, однак не погоджується із мінімальним розміром відшкодування, який нею розраховано в сумі 168 917 грн.

Суд вважає, що розмір мінімального відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення в користь ОСОБА_1 становить 168 900,10 грн., виходячи з власного розрахунку: 45 повних місяців перебування під слідством та судом * 3723 грн. (розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році) = 167 535 грн. + 1365,10 грн. (мінімальний розмір відшкодування за 11 днів (3723/30*11).

Проте, встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 168 900,10 грн., не позбавляє суд визначити його у більшому розмірі.

При цьому, суд враховує фактичні обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на особу позивача, тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, глибину її переживань у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вимушені зміни у її житті та житті її рідних. У зв’язку з цим, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд приходить до висновку про те, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивачки слід визначити в сумі 200 000 грн., які підлягають до стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Врахувавши зміст ст.137 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 також слід стягнути 7000 грн. витрат на правничу допомогу.

На підставі наведеного вище, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – прокуратура Тернопільської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 7000 (сім тисяч) грн. витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти заявлених вимог – відмовити.

Відповідачу направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів здати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 13 вересня 2018 року .

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.

Головуючий суддяОСОБА_8