Постанова № 76434207, 05.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/34/18

Номер справи місцевого суду: 521/4678/16-ц

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Кононенко Н.А., Сегеди С.М.,

при секретарі: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ДП «Конярство України» в особі філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ДП «Конярство України» в особі філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» про відшкодування шкоди - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали до суду апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до паспорта коня серії АА №003855 власником коня української верхової породи, на кличку «Акбар», р.н. 07.03.2007, ідентифікаційний номер коня UA 120000300 з 04.10.2010 року була ОСОБА_4 та з 27.06.2014 року став ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 220 - 227).

Згідно паспорта коня серії АА №000577 власником кобили чистокровної верхової породи, кличка «Море», р.н. 23.03.2004, ідентифікаційний номер UКR000002587 є ОСОБА_5 (т.1 а.с.210-212, 217).

01.02.2013 року між ОСОБА_2 та ДП «Конярство України» було укладено договір про надання послуг № 61, предметом якого зазначено, що іподром здійснює коневласнику послуги по тимчасовому постою коня у деннику іподрому строком до 31.12.2013 року. Всю роботу про догляд, годування, тренінг та утримання коней забезпечує коневласник (т.1 а.с.14-15).

01.01.2014 року між ОСОБА_5 та ДП «Конярство України» також було укладено договір про надання послуг №10, предметом якого зазначено, що іподром здійснює коневласнику послуги по тимчасовому постою коня у деннику іподрому строком до 31.12.2014 року. Всю роботу про догляд, годування, тренінг та утримання коней забезпечує коневласник (т. 1 а.с.25).

Листами від 11.06.2014 року та 16.06.2014 року керівником філіалу «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_6 було повідомлено ОСОБА_4 про звільнення трьох денників (т.2 а.с.44-45)

Згідно акту огляду від 25.07.2014 року складеного бухгалтером ОСОБА_7, інспектором відділу кадрів ОСОБА_8, ведучим зоотехніком ОСОБА_9 в присутності головного спеціаліста відділу контролю господарчої діяльності Управління внутрішнього аудиту Мінагрополітики Якуш Н.В. при проведенні інвентаризації № 49 від 23.07.2014 року встановлено, що родина ОСОБА_4 самовільно, без договору, займає три денника, в яких знаходяться: в першому деннику розміщений кінь з порушенням правил утримання (ціпок навколо решітки та замок, повішений родиною ОСОБА_4), в другому та третьому денниках знаходяться тирса та майно родини ОСОБА_4 (т.1. а.с.28).

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивачі посилалися на те, що з боку відповідача були допущені протиправні дії, по відношенню до родини ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме знущання над конем (нанесення йому фізичної шкоди), створення перешкод у використанні денників та обслуговуванні потреб коней, заборона охороною іподрому відвідування території іподрому, знущання над їх родинами, розповсюдження листів з погрозами про насильство у їх адресу та наклепами, у зв'язку з чим вони були вимушені укласти договір №44/14 від 12.06.2014 року про надання послуг з охорони.

Намагаючись встановити справедливість позивачі звертались до органів внутрішніх справ та було відкрито три кримінальні провадження, за якими триває слідство. Звертались за допомогою до прокуратури та були на особистому прийомі у Генеральній прокуратурі України. Були на особистому прийомі у центральному апараті СБУ України, Міністерстві аграрної політики, декількох природоохоронних організацій, однак безрезультатно.

15.09.2014 року, після чисельних протиправних дій з боку працівників іподрому, позивачам вдалося забрати коней з іподрому. 16.09.2014 року позивачами були укладені відповідні договори на утримання коней з ТОВ «Стетсон».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачами не доведено, що саме з вини відповідача їм було спричинено матеріальну шкоду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Так, судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини з оренди майна (денника).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Як вбачається з укладених 01.02.2013 року та 01.01.2014 року Договорів про надання послуг № 61 та № 10, їх предметом - є послуги по тимчасовому постою коней у денниках іподрому.

При цьому, всю роботу про догляд, годування, тренінг та утримання коней забезпечує коневласник (т.1 а.с.14-15).

Відповідно до пункту 2 Договору № 61 від 01.02.2013 року іподром приймає на себе наступні обов'язки: виділяє для послуг тимчасового утримання коня денник без опалення; забезпечує безперешкодний доступ по виданому для заїзду на територію пропуску, забезпечує прибирання та вивіз сміття з місць його накопичування; по можливості сприяти утворенню умов для використання денників та підтримання їх в належному стані; по мірі отримання від спеціалізованих підприємств забезпечує водопостачання та електроенергію на освітлення приміщень; проводить інструктаж по дотриманню встановлених на іподромі правил; у разі зміни суми сплати попереджає коне власника за 30 днів; щомісячно контролювати споживання електроенергії коневласником та проводить нарахування коневласнику за витрачену зверх договірної величини електроенергію відповідно розцінкам енергопостачальною організацією для іподрому. У випадку зміни розцінок для іподрому протягом строку дії договору - автоматично змінювати при розрахунку вартості одного кіловата та ін. (т. 1 а.с. 14)

Коневласник згідно п.2 Договору № 61 від 01.02.2013 року приймає на себе наступні обов'язки: погоджувати з іподромом обслуговуючий персонал, який забезпечує догляд та утримання коней; самостійно забезпечити за свій рахунок та своїми силами догляд та утримання коней (годування, ветобслуговування) Виконувати ветеринарні норми та вимоги, нести за їх дотримання відповідальність; проводити оплату іподрому за послуги відповідно умов оплати договору, а також в безспірному порядку оплачувати послуги іподрому, викликані виконанням обов'язкових вимог ветеринарною, епідеміологічною та інших служб; мати та відразу надавати виробничому відділу іподрому право-установчі документи на коней, нести відповідальність за достовірність зазначених в документах даних, а також правильність паспортних та особистих даних зазначених в договорі. Мати документи на використання матеріальних цінностей. Коневласники та особи, які здійснюють догляд за конями зобов'язані дотримуватися правил техніки безпеки, протипожежної охорони, правила внутрішнього розпорядку іподрому, самостійно сплачувати податки в бюджет. Інструктаж по техніці безпеки персоналом коневласника по дотриманню встановлених правил здійснюється самим коневласником; не втручатися у виробничу діяльність іподрому, не випускати коней на доріжки без відповідного рішення, виїзд на доріжки в будні з 14-00 год., в бігові дні після проведення забігів; економно використовувати воду та електроенергію; облаштувати в приміщенні енергозберігаючі лампи освітлення; щомісячно, до кінця місяця в безспірному порядку проводити оплату іподрому за фактично потрачену електроенергію вище місячної договірної величини енергоспоживання на підставі даних прибору обліку за розцінками встановленими іподрому енергопостачальником; щомісячно проводити звірку з виробничим відділом іподрому по кількості та сумі витраченої та сплачуваної вище договору величини енергії та ін.

В зазначеному договорі № 10 в п.2 встановлено аналогічні права та обов'язки сторін договору.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування.

В пункті 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Згідно п. 3 цієї ж статті виконавцем є суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб п. 17).

Відповідно п. 5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування матеріальної та моральної (немайнової шкоди) шкоди, лише у випадках заподіяння такої шкоди небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», позивачі , також зазначали, що внаслідок незаконних дій відповідача їх родини перенесли тяжкий нервовий шок.

Так, ОСОБА_2 був вимушений звернутися до приймально-діагностичного відділення клініки «Інто-Сана», провести МРТ - головного мозку, відвідати невропатолога, сплатити за ці послуги 1250 грн., а пізніше пройти курс лікування.

Більш того, через противоправні дії іподрому та його працівників, ОСОБА_2, був вимушений з метою захисту інтересів своєї родини та майна брати незаплановану відпустку за власний рахунок, внаслідок чого, він втратив заробіток, вимушений був додатково декілька разів прилітати до Одеси, змінювати білети на іншу більше пізню дату, сплачувати паркування у аеропорту, що обумовило додаткові витрати на загальну суму 8 932,04 доларів США.

Через погрози з боку працівників іподрому родина ОСОБА_2 була вимушена найняти охорону, про що був укладений відповідний Договір № 44/14 від 12.06.2014 року про надання послуг з охорони, за яким було сплачено 22644 грн. (що за курсом на 12.06.2014 року склала 1943,69 дол. США).

Свого коня через загрози його життю родина ОСОБА_2 була вимушена перевезти в інше місце, вартість перевезення склала 500 дол. США.

У період з вересня 2014 року по березень 2015 року кінь родини ОСОБА_2 стояв на конюшні ТОВ «Стетсон», вартість знаходження там складає 3200 грн. щомісяця, що за 1200 грн. вище ніж ціна постою на іподромі, яка складає 2000 грн. Що за вказаний період обумовила додаткові витрати родини ОСОБА_2 у розмірі 6000 грн.

З вересня 2014 року по теперішній час, кінь ОСОБА_5, також стоїть на конюшні ТОВ «Стетсон», що склала за цей період 17 місяців додаткові витрати у розмірі 20400 грн.

Згідно зі ст.10, ст.11 ЦПК України ( чинної на час ухвалення рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 12,13 чинного ЦПК України.

Згідно п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Крім того, ч. 3 даної статті встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі

Ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

Тобто, для притягнення особи до відповідальності за завдання шкоди, необхідно встановити такі обставини, зокрема: особу, винну у завданні шкоди; розмір шкоди; протиправність дій особи та причинний зв'язок між протиправними діями та завданою шкодою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, вірним є висновок районного суду, що позивачами не доведено, що саме з вини відповідача їм було спричинено матеріальну шкоду, протиправність дій відповідача та причинний зв'язок між протиправними діями та завданою шкодою.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь - які докази у розумінні ст.ст. 59,60 ЦПК України (діючих на момент винесення оскаржуваного рішення суду) на підтвердження факту заподіяння позивач моральних страждань саме внаслідок неправомірних дій відповідача та не обґрунтовано розрахунок розміру моральної шкоди, що є обов'язковим, тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги в цій частині, також задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на неврахування районним судом наявності рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 18.05.2016 року, яким задоволено позов ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та стягнуто з ДП «Конярство України» на користь позивачів солідарно 1000 грн. є безпідставним, оскільки вказаним рішення стягнуто лише різницю між орендною платою та ненаданою послугою за пів місяця з оренди денника (том 1: а.с. 218).

Твердження апеляційної скарги про те, що судом були змінені свідчення свідків, є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ст.63 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Вказані норми кореспондуються із ст.90 ЦПК України, в (в редакції № 2268-VIII від 18.01.2018 року).

Так, пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 узгоджуються між собою, не містять суперечностей та у сукупності та взаємозв'язку із письмовими доказами не містять інформації з приводу завдання саме з вини відповідача матеріальної шкоди позивачам, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх переоцінки.

Інші доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом першої інстанції оцінки відповіді Секретаріату Кабінету Міністрів України, яким підтверджено факт особистого прийому Міністром Агропромислового комплексу України пана ОСОБА_2, листам посольства США в Україні, є несуттєвими, оскільки жодним чином не впливають на висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не доведено за допомогою належних та допустимих доказів, відповідно ст.ст.76-79 ЦПК України завдання їм матеріальної та моральної шкоди відповідачем, а відтак, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2017 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5- залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ДП «Конярство України» в особі філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.09.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко