Постанова № 76430916, 11.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1992/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1095/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Горейко М.Д.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

секретаря Петріва Д.Б.

з участю апелянта ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Пнівська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про встановлення земельного сервітуту, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене під головуванням судді Грещука Р.П. 20 червня 2018 року у м. Надвірна,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2010 року позивач ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, в якому, після уточнення позовних вимог, просив встановити постійний безоплатний земельний сервітут до належних йому житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1, для проходу та проїзду гужовим і автомобільним транспортом, через частину земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідача та частину земельної ділянки, яка належить останній на праві приватної власності, відповідно до висновку експерта.

В обґрунтування позову посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1167 га та житловий будинок за адресою: по АДРЕСА_1, який побудовано та здано в експлуатацію у 2016 році. Також йому належить земельна ділянка площею 0,0516 га для особистого селянського господарства, яка знаходиться поруч до вищевказаної.

Єдиний заїзд до його домоволодіння проходив через земельну ділянку, яка на сьогоднішній день приватизована відповідачем ОСОБА_3, яка після початку розробки проекту землеустрою встановила огорожу і позбавила його можливості заїзду до власного житлового будинку та земельної ділянки.

У зв'язку з відсутністю заїзду, він неодноразово звертався у Пнівську сільську раду та в Надвірнянську районну державну адміністрацію. Колективне звернення до Пнівської сільської ради про виділення дороги йому та ще шести жителям села залишилось без задоволення, питання заїзду вирішено не було.

Стверджував, що він не має заїзду до свого житлового будинку та земельної ділянки, оскільки земля зі сторони проектної дороги, по якій повинен проходити заїзд, забудована житловими будинками і єдиним способом забезпечення його заїздом є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3, однак вони не досягли згоди щодо встановлення земельного сервітуту, тому просить вирішити спір в судовому порядку.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 20 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Ухвалено встановити постійний безоплатний земельний сервітут до житлового будинку АДРЕСА_1, що належать на праві приватної власності ОСОБА_6 для проходу та проїзду гужовим, і автомобільним транспортом, через частину земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 та розташована за адресою: АДРЕСА_2, S с.г.і. = (1,34+2,33)/2*33,23= 55,47 м кв., в межах лінійних промірів між поворотними точками: від т. 4 до т. 3, довжиною сторони = 31,62 м; від т. 3 до т. 5, довжиною сторони = 1,34 м; від т. 5 до т. 6, довжиною сторони = 30,23 м; від т. 6 до т. 4, довжиною сторони = 2,33 м та через частину земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1, S с.г.і = (2,16+1,17)/2*31,62 = 52,65 м кв., в межах лінійних промірів між поворотними точками: від т. 1 до т. 2, довжиною сторони = 32,60 м; від т. 2 до т. 3, довжиною сторони = 2,16 м; від т. 3 до т. 4., довжиною сторони = 31,62 м; від т. 4 до т.1, довжиною сторони = 1,17 м, відповідно до висновку від 07.09.2017 року за №048/БЗ-17 судової будівельно-технічної експертизи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Вказує, що позивач не довів наявність підстав для звернення до суду із зазначеним позовом, а саме, що він звертався належним чином з пропозицією про укладення договору встановлення земельного сервітуту, але між сторонами не була досягнута домовленість, що відповідно до положень ч. 3 ст. 402 ЦК України є обов'язковою умовою для вирішення зазначеного спору в судовому порядку.

Апелянт стверджує, що висновок експерта не слід брати до уваги, оскільки на вирішення експертизи не ставилось питання про можливість чи неможливість проходу чи проїзду до земельної ділянки позивача іншим шляхом, зокрема, через сусідню земельну ділянку; всі питання до експерта стосувались тільки її земельної ділянки.

На думку апелянта, акт земельної комісії від 12.10.2016 року, поданий в обґрунтування позовних вимог, не є належним доказом, оскільки в даному випадку земельною комісією складається протокол, на підставі якого орган місцевого самоврядування в порядку ст. 159 Земельного кодексу України вирішує земельний спір шляхом прийняття відповідного рішення.

Вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про обґрунтування позивачем його права на встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, а саме, що встановлений сервітут не буде обтяжливим для власника земельної ділянки, який зі свого боку має право отримувати доходи від її використання, несе певні витрати щодо утримання земельної ділянки, платить податки тощо, що повинно бути враховано при встановленні земельного сервітуту.

Крім того, на думку апелянта, суд не зазначив, яким чином та за чий рахунок слід облаштувати земельну ділянку, яку виділено для встановлення земельного сервітуту, зазначивши тільки площу та місце розташування ділянки.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що іншого заїзду до свого домоволодіння в нього немає, оскільки земля зі сторони проектної дороги по якій повинен був проходити під'їзд до його домоволодіння забудована житловими будинками і єдиним способом забезпечення його під'їзною дорогою є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3 Він неодноразово усно звертався до відповідача з проханням викупити частину земельної ділянки, необхідної для проїзду, однак, остання відмовила в проханні у зв'язку з тим, що вона придбала цю земельну ділянку з метою будівництва будинку для своєї доньки. У зв'язку з цим він з 2014 року неодноразово звертався до Надвірнянської РДА та Пнівської сільської ради з проханням вирішити питання щодо місця облаштування під'їзної дороги до його домоволодіння. Крім нього звертались ще п'ятеро мешканців села, котрі мають земельні ділянки по сусідству з його, на що отримали відповідь, що потрібно вирішити з ОСОБА_3 питання земельного сервітуту. Згідно акту комісії Пнівської сільської ради від 12.10.2016 року комісія рекомендувала йому звернутися в суд для вирішення питання встановлення земельного сервітуту у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 відмовилась укласти договір сервітуту. Представник третьої особи Пнівської сільської ради в судовому засіданні підтвердив встановлене комісією та пояснив, що на неодноразові його звернення про вирішення питання місця облаштування під'їзної дороги до його домоволодіння, сільська рада не знайшла можливості вирішення даного питання, хоча розглядалося два варіанти вирішення. Перший варіант - надання заїзду з боку проектної дороги, згідно висновку будівельної інспекції такий не був реалізований, оскільки там збудовані житлові будинки, а частину земельних ділянок сільська рада наділила людям. Другий варіант - заїзд з АДРЕСА_1, тобто через земельну ділянку ОСОБА_3

Щодо доводів апелянта, що суду не слід було брати до уваги висновок земельно-технічної експерти, то відповідач приймала участь в суді першої інстанції і вправі була ставити питання, які вважала за потрібне, в тому числі чи є можливість облаштування під'їзної дороги до його домоволодіння через сусідню земельну ділянку, однак такого питання вона не ставила.

Що стосується встановлення платного чи безоплатного сервітуту, то ОСОБА_3 будь-яких вимог про стягнення плати за встановлення земельного сервітуту не вимагала, оскільки категорично заперечувала щодо встановлення сервітуту взагалі.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3 та її представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, просив в задоволенні скарги відмовити з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_6 проживає по АДРЕСА_1.

У 2013 році позивачу Пнівська сільська рада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1.

Після розробки та затвердження сільською радою проекту землеустрою, 02.12.2014 року позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1167 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, і 03.12.2016 року Реєстраційною службою Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а. с. 8).

Цього ж року на даній земельній ділянці позивач розпочав будівництво житлового будинку, якому в подальшому присвоєно адресу: АДРЕСА_1.

В 2016 році побудований позивачем житловий будинок зданий в експлуатацію, а 15.06.2016 року зареєстровано право власності.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_6 належить на праві приватної власності житловий будинок, загальною площею 176,4 кв. м, житловою площею 91,9 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Будівництво проводилось на земельній ділянці, кадастровий номер: НОМЕР_2, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а. с. 10).

Крім вищенаведеної земельної ділянки та житлового будинку, з 23.05.2014 року, ОСОБА_6, на підставі договору дарування, є власником земельної ділянки площею 0,0516 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована поруч земельної ділянки, яку позивач приватизував та побудував на ній житловий будинок.

Судом встановлено, що межівником присадибної ділянки позивача є відповідач, яка є власником домоволодіння АДРЕСА_2.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, видно, що відповідач ОСОБА_3 21.01.2016 року зареєструвала право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 0,1259 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1 (а. с. 53).

Судом з пояснень позивача, чого не заперечила відповідач, також встановлено, що з часу зведення будівництва будинку АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_6 як під'їздну дорогу використовував частину земельної ділянки, на яку він зараз просить встановити земельний сервітут, зі згоди попереднього власника цієї земельної ділянки, який в 2014 році відчужив частину земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 Відповідач в 2014 році почавши розробку проекту встановила огорожу, і позбавила ОСОБА_6 можливості заїзду до його домоволодіння.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Інститут земельного сервітуту передбачений також Цивільним кодексом України.

Так, згідно ст. 401 ЦК право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 403 ЦК України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Відповідно до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

З аналізу наведених норм слідує, що сервітут також може встановлюватись на підставі судового рішення. Однією з основних ознак сервітуту за рішенням суду є неможливість задоволення інтересів у будь-який інший спосіб. Такий спосіб встановлення характерний для ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди, щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Єдиною умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів від використання свого майна неможливе без встановлення сервітуту.

Судом встановлено, що у зв'язку з чиненням відповідачем перешкод позивачу в заїзді до його домоволодіння позивач неодноразово звертався в Пнівську сільську раду, а також Надвірнянську РДА, що підтверджується долученими до матеріалів справи його заявами (звернення) та відповідями на звернення (а. с. 13, 14, 15, 17, 56).

Листом-відповіддю від 19.06.2015 року за №02-25/522 Пнівська сільська рада повідомила ОСОБА_6 про необхідність звернутися до архітектурно-планувального бюро Надвірнянської районної ради з питання облаштування заїзду до його домоволодіння (а. с. 15).

08.10.2015 року Надвірнянська РДА в листі за №П-23/363 дала вказівку Пнівській сільській раді звернутися до сертифікованої проектної організації та встановити заїзд до житлового будинку ОСОБА_6 - позивача в справі (а. с. 17).

12.10.2016 року на місце вийшла комісія з питань земельних відносин сільського та лісового господарства, благоустрою, екології та раціонального природокористування Пнівської сільської ради в складі: голови комісії Юрчила Т.М., депутата сільської ради ОСОБА_9, юрисконсульта ОСОБА_10, спеціаліста-землевпорядника ОСОБА_11 та в присутності позивача ОСОБА_6 і відповідача ОСОБА_3 встановила, що заїзд до земельної ділянки гр. ОСОБА_6, яка надана йому для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відповідно до генерального плану забудови с. Пнів, вказаний зі сторони проектної дороги. ОСОБА_3 відмовилась укласти договір сервітуту з ОСОБА_6 та надати проїзд до житлового будинку. Акт підписано членами комісії, та засвідчено сільським головою Гладишем В.М. Громадянка ОСОБА_3 від підпису акту відмовилась (а. с. 21).

Як ствердив в судовому засіданні представник третьої особи Пнівської сільської ради та не заперечили в судовому засіданні сторони, запроектована дорога згідно генплану села (2000 р.), з якої мав бути заїзд до домоволодіння позивача, не облаштована. На тій землі збудовані житлові будинки і є частина земельних ділянок, які наділені сільською радою мешканцям села Пнів. А тому під'їзд до домоволодіння по АДРЕСА_1 можливий шляхом встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка належить відповідачу.

04.07.2017 року суд за клопотанням позивача призначив судову земельно-технічну експертизу для вирішення питання про можливість чи неможливість встановлення сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3 та визначення можливих варіантів встановлення.

За даними висновку №048/БЗ-17 від 07.09.2017 року судової будівельно-технічної експертизи (а. с. 72-84), проведеної експертом ОСОБА_13 (а. с. 72-84) на виконання ухвали суду, встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту через земельну ділянку відповідача ОСОБА_3, яка знаходиться в АДРЕСА_2, для проїзду гужовим та автомобільним транспортом, а також прогону худоби, до домоволодіння позивача ОСОБА_6, що за адресою: АДРЕСА_1 - є можливим.

Інших варіантів встановлення постійного, безоплатного земельного сервітуту через земельну ділянку відповідача гр. ОСОБА_3, яка знаходиться в АДРЕСА_2 для проїзду автомобільним транспортом, заїзду до будинковолодіння гр. ОСОБА_6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Надвірнянського району Івано-Франківської області - немає. Для облаштування окремого заїзду до будинковолодіння ОСОБА_6, АДРЕСА_1 необхідно провести встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту через земельну ділянку власність ОСОБА_3, яка знаходиться по АДРЕСА_2 та частину землекористування гр. ОСОБА_3

Площа земельної ділянки, на яку пропонується встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, що зараз є у власності - землекористуванні гр. ОСОБА_3 (тут же), що по АДРЕСА_2 становить: Sс.г.і. користув.- власн. = 180,12 м кв. (підлягає накладенню сервітуту).

Площа земельної ділянки, яка надана у власність відповідачці гр. ОСОБА_3, якою вона зараз фактично користується, становить: Sзаг кор = 0,1259га + 0,0053га = 0,1312га (із спірною, що підлягає встановленню сервітуту) Згідно проведеного експертного переобміру, при виїзді на місце знаходження об'єкта, виявлено такі площі: - необхідна площа для облаштування під'їзної дороги: 5під. дор. = 3,50 * 35,0 - 122,50м; площа користування-власності ОСОБА_3, на яку слід накласти сервітут для облаштування дороги: Sс.г.і. користув. = (1,34 + 2,33)/2 * 30,23 = 55,47м2 ; Sс.г.і. власн-сервіт. = (2,16 + 1,17) 2 * 31,62 = 52,65м2 ; Sс.г.і. користув,- власн. = 55,47 + 52,65 = 108,12 м кв.

Як ствердив в судовому засіданні представник позивача, а відповідач не заперечила та не спростувала, що у випадку облаштування заїзду до господарства позивача з боку проектованої дороги в 2000 році згідно генплану села, то потрібно буде встановлювати сервітут через земельні ділянки чотирьох власників.

За наведених обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачем доведено, що єдиний заїзд до його домоволодіння можливий через частину земельної ділянки, яка на сьогоднішній день приватизована відповідачем ОСОБА_3 і встановлення сервітуту на цю земельну ділянку буде найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений та правильно дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_6 про встановлення земельного сервітуту відповідно до висновку експертизи.

Доводи апелянта про те, що позивач не довів наявність підстав для звернення до суду із зазначеним позовом, а саме, що він звертався належним чином з пропозицією про укладення договору встановлення земельного сервітуту, але між сторонами не була досягнута домовленість, є безпідставними, оскільки комісією було встановлено у акті від 12.10.2016 року (а. с. 21), що ОСОБА_3 відмовилась укласти договір сервітуту з ОСОБА_6 та надати проїзд до житлового будинку, і взагалі категорично заперечувала проти встановлення земельного сервітуту, а якогось детально врегульованого порядку звернення із пропозицією укласти договір земельного сервітуту законодавством не передбачено, тому суд вірно вважав, що є підстави для встановлення земельного сервітуту в судовому порядку.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що висновок експерта не слід брати до уваги, оскільки на вирішення експертизи не ставилось питання про можливість чи неможливість проходу чи проїзду до земельної ділянки позивача іншим шляхом, зокрема, через сусідню земельну ділянку; всі питання до експерта стосувались тільки її земельної ділянки, оскільки судом вірно встановлено, що до житлового будинку та земельної ділянки позивача відсутній заїзд, оскільки земля зі сторони проектної дороги, по якій йому мав би проходити заїзд, забудована житловими будинками, і єдиний можливий заїзд може проходити через земельну ділянку відповідача. Крім того, відповідач не скористалась правом поставити свої запитання на вирішення експертизи, оскільки заперечувала щодо встановлення будь-якого земельного сервітуту через її земельну ділянку.

Відповідно до ч. 3 ст. 101 ЗК України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. ОСОБА_3 жодних вимог щодо встановлення плати за користування земельним сервітутом не заявляла, заперечувала проти його встановлення, тому викладені в апеляційній скарзі доводи про безпідставність встановлення безоплатного земельного сервітуту не заслуговують на увагу.

Безпідставними є доводи апелянта, що суд не зазначив, яким чином та за чий рахунок слід облаштувати земельну ділянку, яку виділено для встановлення земельного сервітуту, зазначивши тільки площу та місце розташування ділянки, оскільки чинним законодавством, що врегульовує спірні правовідносини не встановлено таких вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Суддя-доповідач М.Д. Горейко

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 13.09.2018 року