Постанова № 76430542, 13.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 216/3256/17

Провадження № 22-ц/774/1518/К/18

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Комунальне підприємство «Криворізька муніципальна гвардія»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 17 травня 2018 року, ухваленого суддею Бикановим І.Р. у місті Кривому Розі,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Комунального Підприємства "Криворізька муніципальна гвардія" ( надалі - КП «Криворізька муніципальна гвардія») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до наказу № 94-К від 30.04.2015 року прийнятий з 01.05.2015 року до КП «Криворізька муніципальна гвардія» сторожем, а 14.05.2015 року відповідно до наказу № 107-К переведений на посаду охоронника.

Відповідно до наказу № 253 від 23.11.2015 року був призваний на строкову військову службу Центрально-Міським РВК Дніпропетровської області та звільнений з військової служби в запас Наказом військової частини 3011 №108 від 11.05.2017 року.

Наказом від 31.12.2015 року його звільнено з КП «Криворізька муніципальна гвардія» за п.2 ст.36 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним, його не ознайомлено з наказом про звільнення, не проведено розрахунку в порушення вимог ст.ст.39-1, 49-2, 116, 119 КЗпП України. Після уточнення позовних вимог просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді охоронника, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.01.2016 року по теперішній час (28.08.2017 року) у розмірі 35 337,78 грн.; та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2018 року, позов задоволено частково. Змінено наказ КП «Криворізька муніципальна гвардія» №316-к від 31.12.2015 року в частині п. 68.1 стосовно дати звільнення ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору з 12.05.2017 року. Стягнуто з КП «Криворізька муніципальна гвардія» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року у розмірі 21 580,98 грн. та компенсацію моральну шкоду в розмірі 1000 грн.,

Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача КП «Криворізька муніципальна гвардія» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі. Судом не взято до уваги, що трудова книжка надіслана позивачу поштою та отримана ним 11 березня 2016 року. Вважають, що судом не прийнято до уваги що звільнення позивача по закінченню дії строкового договору відбулось із дотриманням трудового законодавства. Позивачем не доведений факт заподіяння моральної шкоди, не підтверджений доказами.

Позивач не скористався правом надати відзив на апеляційну скаргу.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Клопотання представника відповідача про розгляд справи із викликом сторін не вмотивований, тому не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно що наказом від 30.04.2015 року ОСОБА_2 прийнятий сторожем КП «Криворізька муніципальна гвардія» по строковому трудовому договору з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року з тарифною ставкою 8,75 грн. ( а.с.6).

Наказом КП «Криворізька муніципальна гвардія» від 14.05.2015 року позивача переведено охоронником по строковому трудовому договору з 14.05.2015 року по 31.12.2015 року з тарифною ставкою 9,62 грн. сторожа ( а.с.7).

Наказом від 31.12.2015 року № 316-к ОСОБА_2 звільнено з роботи 31.12.2015 року в зв'язку із закінченням строку трудового договору, із виплатою компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 01.05.2015 року по 31.12.2015 року (три календарні дні), доплату за надурочну роботу згідно ст.106 КЗпП України за період роботи з 01.10.2015 року по 31.12.2015 року (123 годин) ( а.с.8-9).

Згідно відомостей, що містяться у військовому квитку виданому на ім'я ОСОБА_2 він з 23.11.2015 року призваний на строкову військову службу, з якої звільнений в запас 11.05.2017 року ( а.с.11-13).

Довідкою командира військової частини 3011 від 31 березня 2017 року за вих.№283 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, зазначено, що позивач ОСОБА_2 у період з 08 грудня 2016 року по 09 люте 2017 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції в м.Маріуполь Донецької області ( а.с.14).

Звертаючись до суду із позовом, представник позивача, посилалась на те, що ОСОБА_2 звільнено неправомірно із порушенням ст.119КЗпП України у період його мобілізації.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 36,119,233 КЗпП України та ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» дійшов висновку, що позивача звільнено у період його мобілізації незаконно, змінив дату звільнення та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання. Або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2. ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч. 11 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів (військовозобов'язані Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України) для взяття на військовий облік.

Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема звільнення позивача 31 грудня 2015 року під час проходження військової служби ( мобілізації), за наявності встановлених законом гарантій, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача звільнено незаконно.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду, що з урахування дати перебування позивача ОСОБА_2 на військовій службі у зв'язку із мобілізацією до 11 травня 2017 р., першій робочий день його у КП «Криворізька муніципальна гвардія» повинен бути 12 травня 2017р., який має бути днем звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням дії строкового договору.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної карги представника відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав, такими, що заслуговують на увагу, проте не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів отримання позивачем трудову книжку, через що висновок про дотримання строку звернення до суду також не відповідає матеріалам справи.

Представником позивача при зверненні до суду із позовом подано копію трудової книжки в якій міститься запис про звільнення позивача, що свідчить про отримання її ОСОБА_2 Крім того, згідно зворотного поштового повідомлення та письмового звернення позивача про надіслання йому трудової книжки засобами поштового зв'язку, видно, що відповідачем скеровано надіслання трудової книжки за адресою позивача, яка отримана 11 березня 2016 року ( а.с.23,24,25). Колегія суддів не може стверджувати, що трудова книжка отримана безпосередньо позивачем, а не будь-ким з його близьких, які проживають за адресом його реєстрації, оскільки згідно відомостей, що містяться у військовому квитку позивач ОСОБА_2 з 23 листопада 2015 року призваний на строкову військову службу та проходив її у військовій частині №3036 ( а.с.10,11,12).

Пунктом 4 ч.1 ст.263 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Позивач проходив службу у збройних силах України у період з 23 листопада 2015 року по 11 травня 2017 року. Згідно доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги 23 травня 2017 року за №004/06/00510 звернувся до Другого криворізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної допомоги ОСОБА_2 ( а.с.15).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені ст. ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Колегія суддів зважаючи на дотримання позивачем строку для захисту порушених прав звернувся до відділу надання безоплатної правової допомоги 23 травня 2017 року, здійснив дії від нього, що залежали. Йому призначено адвоката Шафранову О.В., проте остання не кваліфіковано виконуючи покладені на неї обов'язки з надання безоплатної вторинної допомоги ОСОБА_2 допустила зволікання та подала позовну заяву в інтересах позивача до суду лише 13 липня 2017 року, тобто із пропуском строку, передбаченого ст.233 КЗпП України.

Колегія суддів зважаючи, що позивачем у передбачений місячний строк вчинено дії направлені на захист його порушених трудових прав вважає за можливе та необхідне, поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду за захистом порушених прав, визнати пропущеним строк з поважних причин, через некваліфіковану правничу допомогу, що не залежало від його волі.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні та доповненню його резолютивної частини, абзацом наступного змісту : Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду за захистом порушених прав, визнати пропущеним його з поважних причин».

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги, стосовно визначеного судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди та відсутністю доказів такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин(незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної(немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Колегія суддів вважає, що права позивача порушено стосовно визначення дати звільнення, та відповідно отримання ним середнього заробітку, що призвело до необхідності витрачати додаткові зусилля для організації свого життя та звертатись до компетентних органів для судового захисту.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром компенсації моральної шкоди позивача у розмірі 1000 грн. Даний розмір є справедливим, співмірним, відповідає обсягу порушених прав позивача та перенесеним у зв'язку із цим, моральних страждань та вимушених змін у його житті.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки відсутні доводи апеляційної скарги в частині незгоди із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періодом його компенсації, колегія суддів в іншій не оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

У справі постановлено окрему ухвалу.

Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Криворізька муніципальна гвардія» задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 17 травня 2018 року змінити, доповнивши резолютивну частину абзацом наступного змісту.

Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду за захистом порушених прав, визнати пропущеним його з поважних причин.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 13 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді: