Постанова № 764292, 15.06.2007, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

15.06.07 Справа№ 3/245-26/151

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Кроно-Україна”, м. Кам’янка-Бузька Львівської області

до відповідача: Кам’янка-Бузької міської ради, м. Кам’янка-Бузька Львівської області

Про визнання нечинним п.п. 1, 3, 4, 7 Рішення № 1 від 25.02.2007 р. Кам’янка-Бузької міської ради Львівської області „Про стан дотримання норм чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємством ТзОВ „Кроно-Україна”

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі: Боровець Я.

Представники:

від позивача Мельник Ю.М., Дудяк Р.А. –адвокати

від відповідача Владика М.В. –міський голова, Махніцький О.І., Скрильніков Д.В. –представник

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки

передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.07.2007 р.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Кроно-Україна”, м. Кам’янка-Бузька Львівської області звернулося до господарського суду з позовом до Кам’янка-Бузької міської ради, м. Кам’янка-Бузька Львівської області про визнання нечинним п.п. 1, 3, 4, 7 Рішення № 1 від 25.02.2007 р. Кам’янка-Бузької міської ради Львівської області „Про стан дотримання норм чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємством ТзОВ „Кроно-Україна”.

Ухвалою суду від 16.04.2007 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 14.05.2007 р. Ухвалою суду від 14.05.2007 р. закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 28.05.2007 р. У зв’язку з тим, що 28.05.2007 р. визначено вихідним днем, листами від 17.05.2007 р. сторін повідомлялося про перенесення розсяду справи на 29.05.2007 р. В судовому засіданні 29.05.2007 р. оголошувалась перерва до 12.06.2007 р. В судовому засіданні 12.06.2007 р. оголошувалась перерва до 15.06.2007 р.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Представники відповідача в судове засідання з’явилися, подали заперечення № 498 від 11.05.2007 р. на позовну заяву, проти позовних вимог заперечили з підстав наведених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

25.02.2007 р. ІХ позачерговою сесією V скликання Кам’янка-Бузької міської ради Львівської області прийнято рішення № 1 «Про стан дотримання норм чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємством ТОВ «Кроно-Україна». Оскаржуваними пунктами цього рішення, зокрема вирішено:

п. 1. Не надавати дозвіл ТОВ «Кроно-Україна»на реконструкцію будівлі паркетного цеху під лінію з виготовлення постформінгу в м. Кам’янка-Бузька по вул. Ярослава Мудрого, 62;

п. 3. Зобов’язати керівництво ТОВ «Кроно-Україна»(дир. Р. Мединський) щомісячно через засоби масової інформації (газету «Життя і слово», місцеву радіомовну організацію) інформувати громадськість міста Кам’янка-Бузька про екологічну ситуацію на підприємстві ТОВ «Кроно-Україна», про наявність шкідливих викидів, їх концентрацію;

п. 4. Зобов’язати підприємство ТОВ «Кроно-Україна»за участю представників громадськості (Дудар В.П., Шумило М.Л., Боєчко С.Я., Ткачишин Н.А.), голів постійних комісій Кам’янка-Бузької міської ради та депутатів –членів мандатної комісії, з питань депутатської діяльності та етики, забезпечення правопорядку, охорони прав, свобод та інтересів громадян, охорони навколишнього середовища провести інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря на підприємстві ТОВ «Кроно-Україна»в м. Кам’янка-Бузька;

п. 7. Провести місцевий референдум по питанню «Чи підтримуєте Ви закриття підприємства ТОВ «Кроно-Україна»в м. Кам’янка-Бузька?».

Вказані пункти рішення суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають визнанню нечинними виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим –також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною 1 ст. 18 цього Закону встановлено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Загальна компетенція сільських, селищних, міських рад закріплена в ст. 25 Закону в якій зазначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад передбачена в ст. 26 Закону.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема питання, надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію (п. 38 ч. 1 ст. 26 Закону).

Відповідно до законодавства (ст. 7 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки») Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольські міські ради та інші ради надають дозволи на спорудження і/або реконструкцію об’єктів підвищеної небезпеки.

Об'єкт підвищеної небезпеки –об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (ч. 1 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки»).

Під час слухання справи встановлено, що позивач є потенційно небезпечним об’єктом. Потенційно небезпечний об’єкт –об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії (ч. 1 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки»). Щоб визначити об’єкт підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об’єктів необхідно провести його ідентифікацію, як це передбачено ст. 9 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки»та постановою Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки»від 11.07.2002 р. № 956. Потенційно небезпечний об'єкт вважається об'єктом підвищеної небезпеки відповідного класу у разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на об'єкті, перевищує встановлений норматив порогової маси (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки»від 11.07.2002 р. № 956). Такі об’єкти, на підставі ст.ст. 9, 10 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки»та постанови Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки»від 11.07.2002 р. № 956, підлягають ідентифікації та декларуванню безпеки. Об’єкти підвищеної небезпеки включаються в державний реєстр об’єктів підвищеної небезпеки, який веде Держнаглядохоронпраці і видає суб’єкту господарської діяльності свідоцтво про державну реєстрацію об’єкта (об’єктів) підвищеної небезпеки (п. 23 та п. 25 постанови Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки»від 11.07.2002 р. № 956).

Та обставина, що позивач не відноситься до об’єктів підвищеної небезпеки, а є потенційно небезпечним об’єктом, підтверджується висновком Львівської державної інспекції охорони праці в АПК, лісовій і деревообробній промисловості від 14.04.2006 р. та повідомленням про результати ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, затвердженим 21.02.2006 р.

Відповідач не подав жодного доказу, який би підтверджував факт віднесення позивача до об’єктів підвищеної небезпеки, а саме, ні включення цього об’єкту до державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки, ні свідоцтва про державну реєстрацію як об’єкта підвищеної небезпеки, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки»від 11.07.2002 р. № 956.

Враховуючи вказані норми права, законодавець встановив обов’язковість надання дозволу міською радою на реконструкцію лише при умові, що суб’єкт господарської діяльності, який планує будівництво або реконструкцію є об’єктом підвищеної небезпеки, а в інших випадках він зобов’язаний одержати дозвіл на будівництво (реконструкцію) відповідно до законодавства про містобудування, який надається органами виконавчої влади та інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю (ст. 12 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки»та Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затверджене наказом Держбуду від 05.12.2000 р. № 273).

Законодавець також передбачив обов’язковість проведення екологічної експертизи, зокрема у процесі господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Згідно з п. б ч. 1 ст. 27 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»екологічній експертизі підлягають техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі військового призначення.

Один з видів екологічної експертизи є державна (ч. 1 ст.26 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про екологічну експертизу»).

У відповідності до ст. 29 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Частинами 2 та 3 ст. 12 Закону України «Про екологічну експертизу»передбачено, що висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Статтею 25 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»встановлено, для визначення безпеки для здоров'я людини та екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів проводиться державна екологічна і санітарно-гігієнічна експертизи у порядку, визначеному законодавством.

Порядок проведення таких експертиз встановлений Законом України «Про екологічну експертизу».

Отже, вирішуючи питання про надання дозволу на будівництво або реконструкцію підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища проведення державної екологічної експертизи є обов’язковим.

Доказів проведення такої експертизи позивачем суду не подано.

Частиною 2 ст. 43 ГК України передбачено, що особливості здійснення окремих видів підприємства встановлюються законодавчими актами.

Таким законодавчим актом був Закон України «Про підприємництво», який втратив свою чинність після набуття чинності Господарським кодексом України, крім ст. 4 де встановлюється перелік видів забороненої підприємницької діяльності (ч. 2 Прикінцевих положень ГК України). Згідно з цією статтею до такої підприємницької діяльності відноситься, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів"; діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій –також і повними товариствами; діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок – абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; діяльність, пов'язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Тому твердження відповідача про те, що діяльність позивача підпадає під дію ч. 2 ст. 43 ГК України є безпідставною.

Пунктом 38 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію вирішується відповідно до законодавства. Під законодавством слід розуміти комплекс положень, що визначають порядок отримання дозволів суб'єкта господарської діяльності, який планує будівництво і/або реконструкцію об'єкта підвищеної небезпеки або об'єкта, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища. Отже, приймаючи рішення про відмову у наданні дозволу відповідач повинен був керуватися не лише Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а й законодавством, яке встановлює порядок надання дозволів на будівництво чи реконструкцію об'єкта підвищеної небезпеки або об'єкта, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.

Покликання відповідача на те, що законодавством не передбачено будь-яких обмежень в реалізації права щодо надання дозволу на спорудження чи реконструкції об’єкта підвищеної небезпеки не заслуговує на увагу, оскільки законодавством встановлений порядок реалізації такого права і у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Прийняття рішень органами місцевого самоврядування, без доказування наявності негативного впливу на навколишнє природне середовище суб’єктом господарювання, як це зазначено у відзиві відповідача, є також порушенням ч. 1 ст. 43 ГК України, в якій зазначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, оскаржуваний пункт 1 рішення суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України, абз. 3 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», Законам України «Про охорону навколишнього природного середовища»та «Про охорону атмосферного повітря», які встановлюють порядок одержання дозволу суб'єкта господарської діяльності, який планує будівництво і/або реконструкцію об'єкта підвищеної небезпеки чи інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища при умові проведення державної екологічної експертизи. Оскільки висновок такої експертизи відсутній, то вирішення питання щодо не надання дозволу ТОВ «Кроно-Україна»на реконструкцію будівлі паркетного цеху під лінію з виготовлення просформінгу в м. Кам’янка-Бузька по вул. Ярослава Мудрого, 62 є передчасним і суперечить вимогам чинного законодавства.

Пунктом 3 оскаржуваного рішення зобов’язано керівництво ТОВ «Кроно-Україна»(дир. Р. Мединський) щомісячно через засоби масової інформації (газету «Життя і слово», місцеву радіомовну організацію) інформувати громадськість міста Кам’янка-Бузька про екологічну ситуацію на підприємстві ТОВ «Кроно-Україна», про наявність шкідливих викидів, їх концентрацію.

Порядок інформування в галузі навколишнього природного середовища встановлений ст. 25-1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Згідно з п. «в»ч. 2 цієї статті екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, зокрема шляхом систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей.

Забезпечення систематичного та оперативного інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення, на підставі п. «з» ст. 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відноситься до компетенції виконавчих та розпорядчих органів місцевих рад.

Створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації відносить до відання виконавчих органів сільських, селищних та міських рад (п. б пп. 11 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У п. «з» ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»зазначено, що місцеві ради забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем.

Судом не приймається до уваги покликання відповідача на п. 2 ст. 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки цією нормою передбачено, що з питань, віднесених до відання органів місцевого самоврядування, на їх вимогу підприємства, установи та організації, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, надають відповідну інформацію. Право прийняття рішення радою щодо зобов’язання суб’єкта господарювання надання відповідної інформації в засобах масової інформації даною нормою права не передбачено.

Також є безпідставним покликання відповідача, як на обґрунтування прийняття п. 3 оскаржуваного рішення на ст. 15 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», оскільки частина 1 цієї статті передбачає, що суб’єкт господарської діяльності відповідно до закону надає засобам масової інформації інформацію про об’єкти підвищеної небезпеки, які перебувають у його власності або у користуванні, а не інформацію про екологічну ситуацію на підприємстві та про наявність шкідливих викидів, їх концентрацію. Крім того, як встановлено під час слухання справи позивач не є об’єктом підвищеної небезпеки.

Щодо ст. 9 Закону України «Про інформацію», то цією статтею встановлено право на інформацію, а не обов’язок суб’єкта господарювання щомісячно через засоби масової інформації інформувати громадськість про екологічну ситуацію на підприємстві та про наявність шкідливих викидів, їх концентрацію.

Отже, обов’язок систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища лежить на органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а не на суб’єкті господарювання.

Пунктом 4 оскаржуваного рішення зобов’язано підприємство ТОВ «Кроно-Україна»за участю представників громадськості (Дудар В.П., Шумило М.Л., Боєчко С.Я., Ткачишин Н.А.), голів постійних комісій Кам’янка-Бузької міської ради та депутатів –членів мандатної комісії, з питань депутатської діяльності та етики забезпечення правопорядку, охорони прав, свобод та інтересів громадян, охорони навколишнього середовища провести інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря на підприємстві ТОВ «Кроно-Україна»в м. Кам’янка-Бузька.

Розділом V Закону України «Про охорону атмосферного повітря»передбачено здійснення контролю у галузі охорони атмосферного повітря наступних видів: державний контроль здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади (ст. 28 Закону); виробничий контроль здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря (ст. 29 Закону); громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 30 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Ні вказаними нормами права, ні іншим чинним законодавством не передбачено право громадян та голів постійних комісій міських рад проводити інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря суб’єкта господарювання.

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються (ч. 5 ст. 19 ГК України).

У п. 7 оскаржуваного рішення зазначено провести місцевий референдум по питанню «Чи підтримуєте Ви закриття підприємства ТОВ «Кроно-Україна»в м. Кам»янка-Бузька?».

Частинами 2 та 5 ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Питання, що виносяться на місцеві референдуми визначені в ч. 1 ст. 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми», в якій зазначено, що на місцеві референдуми можуть виноситися питання, віднесені законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також питання дострокового припинення повноважень відповідної Ради народних депутатів та її голови.

Законодавством України, одним з питань, яке віднесене до віддання місцевого самоврядування, зокрема міських рад, є припинення господарської діяльності підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності не підпорядкованих Раді підприємств, установ та організацій в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища (п. «й» ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Отже, враховуючи вказану норму права, міські ради вправі лише обмежувати чи зупиняти (тимчасово) діяльність не підпорядкованих їм господарюючих суб’єктів і при умові порушення ними природоохоронного законодавства. Припиняти (закривати) господарську діяльність при порушенні законодавства про охорону навколишнього природного середовища міські ради вправі щодо суб’єктів господарювання, які їм підпорядковані.

Позивач не входить до складу підприємств, установ та організацій місцевого самоврядування, а тому винесення питання на референдум про його закриття не входить до віддання відповідача.

Проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим та органів місцевого і регіонального самоврядування адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили (ст. 6-1 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми).

Також, слід зазначити, що відповідачем не доведено факту порушення позивачем законодавства про охорону навколишнього природного середовища, як на час прийняття оскаржуваного рішення, так і під час слухання справи.

Поданий відповідачем на підтвердження порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства лист Головного державного санітарного лікаря Львівської області від 03.04.2007 р. № 1287/01,06, судом до уваги не приймається, оскільки, як вбачається зі змісту цього листа перевищення граничнодопустимих концентрацій аміаку в атмосферному повітрі на межі санітарно-захисної зони підприємства виявлені СЕС 14.03.2007 р. При проведені повторної перевірки дотримання природоохоронного законодавства позивачем 28.03.2007 р. органами СЕС перевищення граничнодопустимих концентрацій забруднюючих речовин не виявлено, що підтверджується вказаним листом.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми»у рішенні про призначення референдуму визначається дата проведення референдуму, зазначається назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум. Як вбачається з оскаржуваного рішення дата проведення референдуму в ньому відсутня.

Твердження відповідача про те, що питання, яке виноситься на референдум носить лише опитувальний характер і не вирішує питання закриття, обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності є безпідставним, та суперечить ч. 4 ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в якій зазначено, що рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Поряд з цим слід зазначити, що законодавець встановив право на викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин з виданням на це дозволів, як це передбачено Законом України «Про атмосферне повітря». Цим же Законом встановлено нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел (ст. 5). Перевищення таких норм є порушенням природоохоронного законодавства.

Доказів визнання цього Закону неконституційним відповідачем суду не подано.

Згідно вищенаведеного, суд приходить до висновку щодо неправомірності прийняття Кам’янка-Бузькою міською радою п. 1, п. 3, п. 4 та п. 7 рішення № 1 від 25.02.2007 р. «Про стан дотримання чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємством ТОВ «Кроно-Україна», а тому позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Законом України „Про об’єкти підвищеної небезпеки”, Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Законом України „Про екологічну експертизу”, Законом України „Про охорону атмосферного повітря”, Законом України „Про інформацію”, Законом України „про всеукраїнський та місцевий референдуми” та ст.ст. 1-2, 4-12, 41, 42, 49, 51, 71, 72, 73, 76, 76, 79, 82, 86, 122-126, 127, 130, 133-135, 137, 138-139, 140, 143, 151-154, 155, 158, 159-163, 167, 254 та п. 6 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати нечинними п.п. 1, 3, 4, 7 Рішення № 1 від 25.02.2007 р. Кам’янка-Бузької міської ради Львівської області „Про стан дотримання норм чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємством ТОВ „Кроно-Україна”.

3. Відшкодувати з місцевого бюджету м. Кам’янка-Бузька Львівської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кроно-Україна” (м. Кам’янка-Бузька, вул. Я. Мудрого, 62, Львівська область, код ЄДРПОУ 31147999, р/р 260030030414 в ПЛФ „Кредит Банк (Україна)” м. Львова, МФО 325365) 3 грн. 40 коп. –судового збору (державного мита).

4. Виконавчі листи видати після набрання постановою законної сили.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя