Ухвала суду № 76427972, 13.09.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 13.09.2018

Справа № 320/5361/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого суді - Редько О.В., за участі секретаря - Колесніковій Л.В.,

за участю прокурора - Нагорного В.А., обвинуваченого - ОСОБА_2,

захисника обвинуваченого - адвоката Лисенко С.Д.

провівши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі судове засідання з розгляду кримінальному провадженню № 12018080140001180 за обвинуваченням ОСОБА_2, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140001180 за обвинуваченням ОСОБА_2, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17.07.2018 року, відносно обвинуваченого ОСОБА_2 було продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07 травня 2018 року включно.

Відповідно до частин 3, 4 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

У судовому засіданні процесуальним прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку тримання під вартою, оскільки на даний час підстави та ризики, які були визначені при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не змінилися.

Захисник обвинуваченого адвокат Лисенко С.Д. у судовому засіданні проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував та просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з покладенням певних обов'язків. На думку захисника, підставою для зміни запобіжного заходу є та обставина, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою. Крім того, як вказує захисник, дії ОСОБА_2 необхідно кваліфікувати за ст. 124 КК України як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вченене у разі перевищення меж необхідної оборони, що являється злочином невеликої тяжкості. Також зазначив, що обвинувачений має постійне місце проживання в м. Мелітополі, має стійки міцні соціальні зв'язки, а прокурором не надано доказів існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тому не має підстави вважати, що ОСОБА_2 буде ухилятись від явки до суду, у зв'язку з чим можливо обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку свого захисника, просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Потерпілий у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Крім того, в матеріалах справи є заява матері обвинуваченого відповідно до якої остання просить суд змінити міру запобіжного заходу обвинуваченому на домашній арешт.

Прокурор у судовому засіданні заперечував щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тих підстав, що, на його думку, такий запобіжний захід як домашній арешт не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду кримінального провадження.

Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року), утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом, але звільнення може здійснюватися в залежності від надання гарантій явки в суд.

При розгляді клопотань учасників процесу, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:

- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;

- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

Відповідно до положень п. 39 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» від 14 жовтня 2010 року, остаточне 14 січня 2011 року, існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (див. рішення у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), N 78146/01, пункт 104, від 12 червня 2008 року, з подальшими посиланнями).

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Вирішуючи питання про доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого суд враховує, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, саме ця обставина може підвищувати ризик переховуватись обвинуваченому від суду настільки, що інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою не зможуть запобігати такому ризику і саме цим раніше керувався суд при вирішенні питання щодо доцільності тримання обвинуваченого під вартою.

Однак, необхідно враховувати, що тривалість проведення досудового розслідування та судового слідства поступово зменшує наявні ризики і таке зменшення може бути настільки суттєвим, що для їх запобіганню може бути застосовані інші більш м'які запобіжні заходи, а кожний факт продовження тримання особи під вартою потребує детального дослідження існуючих ризиків у сукупності із урахуванням тривалості їх застосування в поєднанні з іншими факторами.

Це стосується і ризику можливості з боку підозрюваного впливати на потерпілого та свідків сторони обвинувачення, які до цього часу не допитані у судовому засіданні.

Таким чином, незважаючи на те, що прокурорами в судовому засідання доведено наявність зазначених ризиків суд вважає що існує можливість запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.

Такий висновок суду грунтується на тому, що більше п'яти місяців попереднього ув'язнення обвинуваченого не призвели до суттєвого прискорення судового слідства, потерпілий в судові засідання не з'являється, тому ризик впливати на вказану особу є мінімальним.

Крім того, тривалість строку перебування під вартою, на думку суду, суттєво зменшила ризик переховування обвинуваченого від суду та дає можливість обвинуваченому більш відповідально ставитись до своєї подальшої поведінки, а зміна запобіжного заходу може позитивно вплинути на виправлення обвинуваченого.

Суд також врахував, що зменшення розміру застави не надає дієвої можливості обвинуваченому в подальшому до ухвалення вироку перебувати без ізоляції від суспільства, оскільки його матеріальний стан не дозволяє внести заставу. В такому випадку інститут застави, що є непомірним для особи в силу недостатнього матеріального забезпечення особи, може штучно створювати підстави для тримання обвинуваченого під вартою.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 проживає у місті Мелітополі за адресою АДРЕСА_1, проживає разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_4

Від громадянки ОСОБА_4 надійшла заява про те, що вона надає згоду, що обвинувачений ОСОБА_2 під час дії домашнього арешту буде проживати у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2.

Підсумовуючи наведене, суд вважає необхідним відмовити процесуальному прокурору в задоволені клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки тривалість попереднього ув'язнення в даному випадку до мінімуму зменшила наявні ризики та задовольнити клопотання захисника і обвинуваченого, змінивши запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який цілодобовий домашній арешт.

Цілодобовий домашній арешт відносно ОСОБА_5 необхідно встановити за адресою: АДРЕСА_2, а саме за місцем його проживання та проживанням його матері, яка матиме змогу забезпечувати доставлення для обвинуваченого продуктів харчування та речей першої необхідності в період дії домашнього арешту.

Крім того, керуючись вимогами ст. 194 КПК України, слід покласти на обвинуваченого наступні обов'язки, які передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та прокурора за кожною вимогою, а також виконувати обов'язок утримуватися від спілкування без дозволу суду з потерпілим та свідками по кримінальному провадженню, по якому він обвинувачується.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194-196, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строків дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката Лисенко С.Д. про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_2, цілодобово без застосування електронних засобів контролю.

Зобов'язати ОСОБА_2 прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та прокурора за кожною вимогою,а також виконувати обов'язок утримуватися від спілкування без дозволу суду з потерпілим та свідками по кримінальному провадженню, по якому він обвинувачується.

Обвинуваченого ОСОБА_2 негайно доставити до місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 і звільнити з-під варти.

Визначити строк дії ухвали тривалістю два місяці - до 10 листопада 2018 року включно.

Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області негайно поставити на облік ОСОБА_2 та повідомити про це суд.

Ухвалу про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт передати для виконання Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області та направити начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» для відома.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_2, що відповідно до ч. 5 ст.181 КПК України працівники Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошений 14.09.2018

Суддя О.В. Редько