Рішення № 76427942, 04.09.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 04.09.2018

Справа № 320\8910\15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Колодіної Л.В.,

за участі секретарів - Арифової Л.А., Панченко Н.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

представника третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маттіол», органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та визнання договору укладеним,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом в якому з урахуванням уточнень просять усунути перешкоди в користуванні кімнатою №100-а в гуртожитку №28 по пр-ту 50-річчя Перемоги у місті Мелітополі Запорізької області, шляхом виселення ОСОБА_1 з цієї кімнати; визнати укладеним договір найму житлового приміщення (кімнати №79) у гуртожитку між ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є власниками гуртожитку та ОСОБА_1 по користуванню кімнатою №79 у гуртожитку по пр-т. 50-річчя Перемоги, 28 у місті Мелітополі, який відповідає типовому договору найму житлового приміщення у соціальних гуртожитках, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30 травня 2007 року № 783.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що вони є власниками гуртожитку по пр-ту 50-річчя Перемоги, 28 у місті Мелітополі Запорізької області на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.06.2006 року, зі змінами від 29.01.2008 року на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. ТОВ «Маттіол» отримало вищевказане приміщення в позичку для користування з метою заняття господарською діяльністю (здача в оренду приміщень), здійснює обслуговування гуртожитку, укладає договори з комунальними службами.

В даному гуртожитку у кімнатах №79, №100-а мешкає ОСОБА_1, яка у кімнату №100-а вселилася самовільно, приєднавши її до кімнати №79 без дозволу власників, без надання ордеру, у трудових відносинах із власниками не знаходилася, плату за проживання (орендну плату), комунальні послуги, утримання будинку та прибудинкової території не сплачує, ухиляється від укладення договору найму. Станом на 01.10.2015 рік у відповідачки утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 5906 грн. 21 коп.

Так як відповідно до вимог ст.ст.641,642,643 ЦК України укладення договору найму є обов'язковим для сторін, тому відповідачці була направлена пропозиція про укладення договору найму приміщення та примірники договору найму на кімнату №79 за адресою: пр-т 50-річчя Перемоги, 28 у місті Мелітополі Запорізької області, крім того вони передавалися особисто через коменданта гуртожитку ОСОБА_6 про що остання склала відомість та написала пояснення, а відповідачка навіть відмовилася від отримання договору. Відмова наймача від укладення договору найму в такому разі суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст.ст.627, 630 ЦК України та ст.ст. 158, 159, 162 ЖК УРСР.

Права власників порушуються перешкоджанням у вільному розпорядженні, володіння, користуванні належним їм майном.

Відповідно до п.4. Положення про гуртожитки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 № 84, особи, які проживають у гуртожитку, зобов’язані, зокрема, своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку та за житлово-комунальні послуги; відповідно до п.5. Особам, які проживають у гуртожитку, забороняється, зокрема, самовільно здійснювати переобладнання та перепланування приміщень гуртожитку; самовільно переселятися з одного жилого приміщення в інше; відповідно до п.7. Особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв’язку з проживанням у гуртожитку. Розмір плати за проживання в гуртожитку визначається в договорі найму жилого приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку. У договорі найму жилого приміщення в гуртожитку також визначається порядок здійснення розрахунків між власником гуртожитку та особою, що проживає в гуртожитку.

Позивачі вказують що укладення договору є обов'язком споживача. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст.ст.627, 630 ЦК України та ст.ст.19, 20 Закону №1875 – IV від 24 червня 2004 року. Встановивши, що виконавцем послуги надаються, а споживач їх отримує, однак ухиляється від укладення договору на надання житлового-комунальних послуг, який підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, суд за позовом виконавця ухвалює рішення про визнання зазначеного договору укладеним. Зазначає, що така Правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-110 цс12 від 10 жовтня 2012 року.

Враховуючи, що позивачі є власниками нерухомого майна — будівлі за адресою пр-т. 50-річчя Перемоги, 28, м. Мелітополь, відповідачка не є членом сім'ї позивачів, у будь-яких трудових цивільно-правових відносинах ані з позивачами, ані з ТОВ «Маттіол» не перебуває та не перебувала, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання кімнати в гуртожитку та ордеру на житлову кімнату №100-а не має, вважають єдиним способом захисту власників виселення відповідачки з кімнати №100-а без надання іншого житлового приміщення.

Позивачі у судове засідання не з’явились, надавши суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності. Позовні вимоги підтримують на їх задоволенні наполягають.

Відповідачка ОСОБА_1 в судових засіданнях, які відбулися 21.03.2018, 11.04.2018, 16.05.2018 заперечила проти позову в повному обсязі та пояснила, що у 1989 році під час праці на АТ "Мелітопольспродмаш", їй було надано ордер на вселення у кімнату № 20 вищезазначеного гуртожитку, де вона проживала разом з чоловіком та трьома дітьми, в подальшому син пішов до армії. У 1993 році у зв"язку із поверненням сина їм було надано ще й другу кімнату-№ 97. Одночасно їм поміняли кімнату з № 20 на № 79.Таким чином, у кімнатах № 79 та № 97 вони з родиною мешкали до липня 1997 року, коли в результаті непорозумінь з керівництвом заводу її звільнили у зв’язку зі скороченням штатів і забрали кімнату №97. З 1997 року по 2006 рік вся родина вимушена була проживати в одній кімнаті-№ 79. У 2006 році, скориставшись тим, що з сусідньої кімнати виїхала ОСОБА_7, ОСОБА_1 вселилася до цієї кімнати-№ 78, з’єднавши її з кімнатою № 79, де проживає й досі разом з чоловіком, дочкою, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, в даних кімнатах зареєстрована ще й середня повнолітня дочка - ОСОБА_8, яка проживає в іншому місті, але часто навідується сюди разом із своєю малолітньою дочкою ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідачка вказує, що оригінали ордерів на вселення до вказаних кімнат в неї вкрали, коли зламували та опечатували кімнату №97 у 1997 році. Наразі оригіналів документів немає ані в неї, ані в позивачів. Вважає, що на законних підставах проживає більше 10 років разом з родиною у двох кімнатах, які їй надано як працівниці заводу. Зазначає, що вказівка позивачів на те, що вона проживає в кімнаті № 100-а не відповідає дійсності, оскільки цій кімнаті ніколи не присвоювався номер 100а, а дійсним є номер 78. Вказує, що не згодна з умовами договору найму, який пропонують укласти позивачі. Вважає, що оскільки кімнати їй надані підприємством, то вона не зобов’язана укладати жодних договорів з новими власниками, нерухоме майно (гуртожиток) відчужувалося без врахування прав жильців, які проживають тривалий час і зареєстровані в гуртожитку. Крім того, вказала, що не має заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг, на підтвердження чого надала відповідні довідки.

Представник відповідачки - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала доводи відповідачки, заперечила проти задоволення позову.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області - ОСОБА_3 заперечила проти позову, вказала, що задоволення позовних вимог, зокрема, про виселення, порушить права дітей, які проживають в даних кімнатах.

Від представника третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Маттіол» - ОСОБА_5, надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, повністю погоджується з висновками Вищого спеціалізованого суду України щодо цієї справи, їх підтримує, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги.

Представник третьої особи виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області – ОСОБА_9 у судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову заперечує, просить суд прийняти рішення на підставі наявних у справі документів, враховуючи інтереси дітей.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона працює скарбником, у гуртожитку № 28 по пр-ту. 50-річчя Перемоги у місті Мелітополі Запорізької області вона зареєстрована з 1990 року. Займає кімнати № 97 та 98. Усі ремонтні роботи вона проводила за власний рахунок, ОСОБА_5 кошти на ремонт не виділяє. З КП «Водоканал» та ВАТ «Запоріжжяобленерго» гуртожиток уклав договори про надання комунальних послуг. ОСОБА_1 у гуртожитку проживає у кімнаті № 79. Заборгованість по сплаті комунальних послуг у ОСОБА_1 відсутня.

Вислухавши сторони, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд знаходить позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є власниками будівлі гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2007, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.06.2006, зі змінами від 29.01.2008 /а.с.12/.

Відповідачка ОСОБА_1, 02 січня 1986 року була прийнята на роботу у ВАТ «Мелітопольпродмаш», де працювала до 28 серпня 1996 року.

07 квітня 1989року відповідачці ОСОБА_1, виданий ордер на проживання у гуртожитку по пр. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області.

11 квітня 1989 року на підставі ордера ОСОБА_1, як працівнику ВАТ «Мелітопольпродмаш», на сім'ю із трьох осіб була надана для проживання кімната № 79 та № 97 у гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області /а.с.Т1 а.с 198/.

Під час звільнення ОСОБА_1 з займаною посади в ВАТ «Мелітопольпродмаш» в неї також відібрали кімнату № 97 у гуртожитку просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області, вона залишилась проживати у кімнаті № 79.

Так, відповідачка по справі ОСОБА_1 проживає в гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області з 1989 року, має постійну реєстрацію в гуртожитку, на час надання їй житла перебувала в трудових відносинах з підприємством - АТ "Мелітопольпродмаш", має стаж роботи на підприємстві більш ніж десять років, не має іншого житла. На даний час має малолітню доньку, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею.

Факт реєстрації ОСОБА_1 в гуртожитку підтверджується також відміткою у її паспорті, сторінка № 11 / Т.1 а.с.62/.

З 2006 року відповідачка ОСОБА_1 вселилась до кімнати гуртожитку № 78, після того як її звільнила ОСОБА_7, яка проживала в ній. Вказує, що оригінали ордерів на вселення до вказаних кімнат в неї вкрали, коли зламували та опечатували кімнату № 97 у 1997 році.

Відповідно до п. 6 Положення про гуртожитки, затвердженого наказом від 27.04.2015 № 84 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, власник гуртожитку зобов’язаний: вести облік осіб, які проживають у гуртожитку; забезпечувати збереження ордерів осіб, які проживають у гуртожитку. Спосіб виконання зазначених у цьому пункті зобов’язань визначається власником з урахуванням вимог законодавства.

Так, судом встановлено, що позивачами, як власниками гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області, яке станом на 2006 року вважалось житловим приміщенням, не були дотримані вимоги п. 6 Положення про гуртожитки, а саме не дотримувались вимог збереження ордерів, що спонукало втрату ордерів на кімнати № 78 та 79.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачі у своїх вимогах посилаються на самовільне зайняття відповідачкою кімнати № 100а у вказаному гуртожитку та через її небажання укладати договір оренди житлового приміщення просять виселити її з даної кімнати.

В підтвердження наявності у гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області кімнати з номером 100а позивачами надана копія наказу № 7-05 директора ТОВ «Маттіол» від 12.09.2005 року про встановлення нумерації кімнат жильців 3-5 поверхів згідно з додатком, який додається до наказу, відповідно до якого поряд із кімнатою № 79 розташована кімната № 80 зліва, та з правої сторони кімната № 100а /Т1 а.с.199-200/.

Однак, відповідно до копії технічного паспорту на житлове приміщення за адресою: просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області, а саме: схеми розташування приміщень вбачається, що на 5-му поверсі поряд із кімнатою № 79 розташовані кімнати № 78 та № 80 /Т2 а.с.146-149/.

Кімната № 100 має розташування яке відрізняється від накресленої схеми додатку до наказу ТОВ «Маттіол» № 7-05 від 12.09.2005 року, тобто вказаний факт викликає сумніви у достовірності даних зазначених у вказаному додатку до наказу.

Крім того, факт зайняття ОСОБА_1 саме кімнати № 100а також спростовується договором оренди житлового приміщення № б/н укладеного 01.02.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, відповідно до умов якого ОСОБА_7 прийняла у дострокове платне користування частину жилого приміщення за адресою: просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області, а саме кімнати під номером 100-100а, п’ятий поверх, які були їй на підставі акту прийому-передачі від 01.02.2008 року /Т2 а.с.138-139/.

Так, з наданих документів вбачається, що у період часу з 01 лютого 2008 року по 02 липня 2009 року ОСОБА_1 фактично не мала можливості займати кімнати номером, а ні 100, а ні 100а, оскільки в цей період часу в ній проживала ОСОБА_7, яка заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 липня 2009 року була виселена з гуртожитку /Т2 а.с.143/.

Крім того, як вбачається з копії паспорту ОСОБА_7, з 06.12.2005 року вона була зареєстрована за адресою: просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 кімната № 100 у м. Мелітополі Запорізької області, без зазначення номеру кімнати – 100а, що також ставить під сумнів взагалі наявність існування кімнати з вказаним номером у вказаному гуртожитку /Т2 а.с.109/.

Надана позивачами довідка № 1/07 від 05 липня 2016 року видана заступником директора ТОВ «Маттіол», відповідно до якої в кімнаті № 78 за адресою: просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області мешкають ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не є достатнім доказом в розумінні ст. 80 ЦПК України, оскільки вказані доводи не підтверджені ордером на ім’я ОСОБА_11 на право користування вказаною кімнатою у гуртожитку /Т2 а.с.109/.

Так, факт наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 допитаної в судовому засіданні, яка пояснила, що працює скарбником у гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької області, та зазначила, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за сплату комунальних послуг за проживання в гуртожитку.

Крім того, як вбачається із заяв жильців гуртожитку № 28 поданих на ім’я директора ТОВ «Маттіол» та начальнику Мелітопольського поштового відділення № 13 /Т1 а.с.105-106/, сплату комунальних послуг МОПТМ жильці гуртожитку № 28 будуть проводити в касу МОПТМ, а не на рахунок ТОВ «Маттіол», у зв’язку з недовірою. Усю поштову кореспонденцію просять направляти їм з кімнати № 8 по кімнату № 100 до поштових скринь.

Також відповідно довідки виданої директором КП «Водоканал» № 412 від 17.03.2016 року /Т1 а.с177/, вбачається, що у зв’язку з систематичною заборгованістю ТОВ «Маттіол» перед підприємством було прийнято рішення про переведення абонентів гуртожитку №28 по проспекту 50 років Перемоги на індивідуальні договори про надання послуг з водопостачання холодної води та водопостачання. За весь період дії індивідуальних договорів та по теперішній час заборгованість у споживачів відсутня, претензій до абонентів гуртожитку №28 по проспекту 50 років Перемоги у КП «Водоканал» не має.

Крім того, з мешканцями гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополі Запорізької були укладені договори про користування електричною енергією у відповідності до яких вони самостійно сплачують ВАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Мелітопольського МРЕМ кошти за використану електричну енергію /Т1 а.с.178/.

Інших допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги позивачами суду не надано.

Статтею ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР житловий фонд охоплює сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян незалежно від форми власності. Ст. 50 ЖК УРСР передбачає, що жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року за № 208, жилі будинку реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, й призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У пункті 22 постанові №2 Пленуму «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року Верховний Суд України роз’яснив про підстави виселення з гуртожитків.

Статтею109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Житловий кодекс УРСР передбачає право користування громадянами виключно жилими приміщеннями, вимога про виселення не може бути застосована до нежитлових приміщень.

Виселення мешканців у гуртожитку може мати місце лише за умови, дотримання сторонами норм та наявності умов, передбачених ЖК України.

Так, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 129125290 сформованої 27.06.2018 року на запит Мелітопольського міськрайонного суду вбачається, що місця загального користування загальною площею 50,8 кв.м. розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь проспект. 50 річчя Перемоги, буд. 28, як на першому поверсі так і приміщення та місяця загального користування загальною площею 2003,5 кв.м. не є житловими /Т.2 а.с.181-186/, тобто, гуртожиток № 28 по пр. 50 річчя Перемоги в м. Мелітополі Запорізької області на час вирішення справи по суті не є житловим приміщенням.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази в їх сукупності, виходить, що спірні приміщення, які згідно технічного паспорту значаться як кімнати, коридор, кухня та санвузол за своїм призначення не є житловими, тому правила Житлового кодексу України, якими позивач обґрунтовував вимоги ст.ст. 116, 127,129 ЖК не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

До того ж суд звертає уваги, що відповідно із вказаною Інформаційною довідкою, приміщення за адресою: проспект 50 років Перемоги, буд. 28 в м. Мелітополі Запорізької області з номером 100а відсутнє.

Що стосується вимоги про визнання укладеним договору найму приміщення, слід зазначити наступне.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Стороною позивачів не надано доказів досягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Так, позивачем до позову наданий проект Договору найму житлового приміщення - кімнати у гуртожитку по пр.50-річчя Перемоги, 28 в м. Мелітополі Запорізької області \т.1 а.с.20\.

Однак, судом встановлено, що приміщення пр.50-річчя Перемоги, 28 в м. Мелітополі Запорізької області на час вирішення справи є нежитловим, а тому вказаний договір найму на житлове приміщення неможливо укласти з позивачами, яким належить нежитлове приміщення.

Зазначене вказує на відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання договору найму укладеним.

Таким чином, суд вважає обставини, зазначені в обґрунтування позову не доведеними, а, отже такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 57, 76, 80, 81, 95, 258, 259, 265, 354, 355 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 4, 127-129 ЖК України, ст. ст. 638, 810 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, за участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маттіол», органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та визнання договору укладеним – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Л.В. Колодіна