Рішення № 7642226, 19.01.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.10                                                                                 Справа № 8/19пд

За позовом Попаснянського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганської області, м. Луганськ,

до Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод», м. Попасна Луганської області,

за участю:

І-ої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ,

ІІ-ої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної адміністрації залізничного транспорту України Міністерства транспорту та зв’язку України (Укрзалізниця), м. Київ,

ІІІ-ї третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Кабінету Міністрів України, м. Київ, -

про визнання договору оренди державного майна недійсним.

Колегія суддів господарського суду Луганської області у складі: головуючого-судді Середи А.П., членів колегії –суддів Ворожцова А.Г., Косенко Т.В.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

за участю прокурора (заявника) – Гришина Т.А. –заступник начальника відділу, - посвідчення № 295 від 14.06.07 року,

в присутності представників сторін:

від позивача –представник не з’явився,

від відповідача –Сімоненко О.О. –представник, - довіреність №б/н від 23.12.09 року,

від І-ї третьої особи –Коваленко О.О. - - представник, - довіреність №8902/15/14-08 від 24.12.08 року,

від ІІ-ї третьої особи –Онопрієнко О.П. –юрисконсульт, - довіреність №12 від 19.01.09 року,

від ІІІ-ї третьої особи –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, - колегія суддів

в с т а н о в и л а :

суть спору: прокурором в інтересах держави в особі позивача заявлено вимогу про визнання договору оренди державного майна №003016, укладеного 11.12.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (далі –РВ ФДМУ) та Товариством з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»(далі –ТДВ «ПВРЗ»), та повернення на користь держави цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Попаснянський вагоноремонтний завод».

          Ухвалою суду від 12.02.08 року задоволено клопотання Міністерства транспорту та зв’язку України від 11.02.08 року за вих. №942/15/14-08 року про залучення його до участі у справі в якості Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (І третя особа).

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено: з 12 лютого до 26 лютого 2008 року –у зв’язку з залученням до участі у ній в якості третьої особи Міністерства транспорту та зв’язку України, а також надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

У судовому засіданні, яке відбулося 26.02.08 року, через представника третьої особи (Міністерства транспорту та зв’язку України), до суду надійшло клопотання про залучення Державної адміністрації залізничного транспорту України Міністерства транспорту та зв’язку України (Укрзалізниця) до участі у справі в якості 2-го відповідача (вих. №б/н та без дати; до суду надано 26.02.08 року).

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено з 26 лютого до 11 березня 2008 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

          Ухвалою суду від 11.03.08 року Укрзалізниці відмовлено у залученні до справи в якості 2-го відповідача, але залучено в якості ІІ-ї третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

За клопотанням прокурора, з яким погодилися представники сторін та третьої особи (Мінтрансзв’язку України), відповідно до вимог ст.ст. 22 та ч. 4 ст. 69 ГПК України, ухвалою суду від 11.03.08 року термін розгляду справи продовжено на 1 місяць –до 25 квітня 2008 року.

          На підставі ст. 77 ГПК України її розгляд відкладено з 11.03.08 року до 25.03.08 року –у зв’язку з залученням до участі у ній вищеназваної ІІ-ї третьої особи, а також надання сторонам та третім особам можливості подати до суду додаткові докази.

          24.03.08 року до суду від Промислово-будівельної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ал-Мар»(місто Донецьк) (далі –ПБК ТОВ «Ал-Мар») надійшло клопотання про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без визначення, на чиїй саме стороні (позивача чи відповідача).

          Ухвалою суду від 24.03.08 року це клопотання відхилено, а розгляд справи відкладено до 15.04.08 року.

          ПБК ТОВ «Ал-Мар»цю ухвалу оскаржило в апеляційному порядку.

          Ухвалою господарського суду від 07.04.08 року провадження по справі зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.

          Луганський          апеляційний господарський суд ухвалою від 11.04.08 року відмовив у прийнятті апеляційної скарги ПБК ТОВ «Ал-Мар».

          Справу повернуто до господарського суду 22.04.08 року; того ж дня провадження по ній поновлено.

          Ухвалою голови господарського суду Луганської області Зубовою Л.В. від 22.04.08 року термін судового розгляду справи продовжено на 1 місяць –до 25.05.08 року.

          У зв’язку з закінченням терміну повноважень судді господарського суду Луганської області Середи А.П. розпорядженням голови господарського суду Зубової Л.В. від 15.05.08 року розгляд справи доручено судді цього суду Мінській Т.М.

          15.05.08 року прокуратурою Луганської області подано Доповнення до позовної заяви (вих. №05-483вих від 15.05.08 року), згідно якому доповнено підстави для визнання спірного договору оренди недійсним, а саме: у зв’язку з тим, що його укладено у простій письмовій формі, замість нотаріальної, оскільки його предметом є об’єкт нерухомості; цей договір підписано генеральним директором ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод»Криворучко С.Г., який на момент підписання також обіймав посаду генерального директора Державного підприємства «Попаснянський вагоноремонтний завод», - що суперечить чинному законодавству (том 3, а.с.37-38).

У зв’язку з відпусткою судді Мінської Т.М. розпорядженням голови господарського суду Зубової Л.В. від 05.06.08 року подальший розгляд справи доручено судді Москаленко М.О.           Ухвалою суду від 05.06.08 року у зв’язку з надходженням касаційної скарги ПБК ТОВ «Ал-Мар»на ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 11.04.08 року на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України провадження по справі зупинено.

Вищий господарський суд України 03.07.08 року порушив касаційне провадження по цій справі (ухвала від 03.07.08 року), а 08.07.08 року зупинив його - до закінчення розгляду Верховним Судом України касаційної скарги ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод»на вищеназвану ухвалу Вищого господарського суду України від 03.07.08 року.

          Верховний Суд України ухвалою від 31.07.08 року відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 03.07.08 року у даній справі.

          Вищий господарський суд України 14.08.08 року поновив провадження по справі.

          Постановою названого суду від 07.10.08 року ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 11.04.08 року залишено без змін.

Господарським судом Луганської області 30.10.08 року поновлено провадження по цій справі, а ухвалою від 04.11.08 року зупинено його на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України –у зв’язку з поданням ПБК ТОВ «Ал-Мар»касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 07.10.08 року.

          Ухвалою Верховного Суду України від 27.11.08 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 07.10.08 року.

Справа надійшла до господарського суду Луганської області 14.01.09 року.

          Розпорядженням голови цього суду Зубової Л.В. від 14.01.09 року її розгляд доручено судді Середі А.П.

          Того ж дня провадження по справі поновлено.          

          На підставі ст. 77 ГПК України її розгляд відкладено: з 30 січня до 13 лютого 2009 року –у зв’язку з клопотанням відповідача (телеграма №503 від 28.01.09 року) та у зв’язку з залученням до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Кабінету Міністрів України; з 13 лютого до 27 лютого 2009 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

          23.02.09 року провадження по справі зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України у зв’язку з находження апеляційної скарги відповідача на ухвалу суду від 13.02.09 року.

          10.03.09 року провадження по справі поновлено.

          19.03.09 року провадження по справі зупинено на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України у зв’язку з находження касаційної скарги відповідача на ухвалу суду від 13.02.09 року.

          19.05.09 року провадження по справі поновлено.

          22.05.09 року провадження по справі зупинено у зв’язку з надходженням касаційної скарги на ухвали Луганського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, винесених за результатами розгляду ухвали господарського суду від 13.02.09 року.

          Розпорядженням заступника голови –в.о. голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 05.08.09 року розгляд справи доручено колегії суддів у складі: головуючого - судді Середи А.П., членів колегії –суддів Ворожцова А.Г. та Лісовицького Є.А.                     05.08.09 року провадження по справі поновлено.

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 21 серпня на 08 вересня 2009 року –у зв’язку з неявкою представників позивача, відповідача та 3-ї третьої особи (Кабінету Міністрів України).

          Розпорядженням голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 08.09.09 року «Про заміну судді»у зв’язку з закінченням повноважень членів колегії-суддів Ворожцова А.Г. та Лісовицького Є.А. подальший розгляд справи доручено колегії суддів у складі: головуючого –судді Середи А.П., члени колегії –судді Косенко Т.В. та Фонової О.С.

          31.08.09 року, поштою, від 1-ї третьої особи (Мінтрансзв’язку України) надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову (вих. №4849/15/14-09 від 27.08.09 року), в якій викладено клопотання про заборону ТДВ «Попаснянський ВРЗ»та усім іншим особам «вчиняти будь-які дії по відношенню до майна товариства».

          З ініціативи господарського суду судовий процес з 08.09.09 року у повному обсязі фіксується технічними засобами.

          Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 08.09.09 року до 06.10.09 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

Розпорядженням голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 23.09.09 року до складу колегії суддів внесено зміни, а саме: виключено з її складу головуючого-суддю Середу А.П., а натомість введено головуючого-суддю Москаленко М.О.

          Ухвалою суду від 23.09.09 року провадження по справі зупинено на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України - у зв’язку з надходженням від відповідача апеляційної скарги на ухвалу суду від 08.09.09 року.

          Луганський апеляційний господарський суд ухвалою від 01.10.09 року відмовив у прийняття вищезгаданої апеляційної скарги.

          Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 20.10.09 року внесено зміни до складу колегії суддів, а саме: виключено зі складу колегії головуючого-суддю Москаленко М.О., а натомість введено суддю Середу А.П., з призначенням його головуючим колегії.

          Того ж дня провадження по справі поновлено.

          Розпорядженням заступника голови –в.о. голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 06.11.09 року до складу колегії суддів внесено зміни: зі складу колегії виключено членів колегії - суддів Косенко Т.В. (у зв’язку з відпусткою) та Фонову О.С. (у зв’язку з хворобою), а натомість введено членів колегії - суддів Ворожцова А.Г. та Лісовицького Є.А.

          Ухвалою суду від 06.11.09 року провадження по справі зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України –у зв’язку з надходженням касаційної скарги відповідача н а ухвалу суду від 08.09.09 року по цій справі.

          Вищий господарський суд України ухвалами від 09.11.09 року та від 27.11.09 року відмовив у прийнятті вищезгаданої касаційної скарги, а також касаційної скарги на ухвалу господарського суду від 01.10.09 року.

          09.12.09 року господарським судом поновлено провадження по справі.

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 23 грудня 2009 року до 19 січня 2010 року –у зв1язку з неявкою відповідача та третіх осіб.

          Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 19.01.10 року до складу колегії суддів внесено зміни: у зв’язку з хворобою члена колегії –судді Лісовицького Є.А. його виведено зі складу останньої, а натомість до їх складу введено члена колегії –суддю Косенко Т.В.

          У судовому засіданні, яке відбулося 08.09.09 року, прокурор позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його тим, що спірний договір укладено всупереч чинному законодавству; його укладено у простій письмовій формі в той час, як чинне законодавство вимагає його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

          Позивач до судового засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання.

Судом взято до уваги, що впродовж усього судового слухання справи він позов прокурора не підтримав, вважаючи його незаконним та необґрунтованим (том 1, а.с. 35-39; том 2, а.с. 105-106; том 3, а.с. 148-149; та ін.).

Представник відповідача позов не визнав, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, а дії позивача та відповідача з укладення спірного договору –такими, що відповідають чинному законодавству (том 1, а.с.107-163 –том 2, а.с.1-44; том 2, а.с.62-96; том 2, а.с.107-135; том 3, а.с.57-61; том 4, а.с. 1-6, 112-132; та ін.).

          Представник 1-ї третьої особи (Мінтрансзв’язку України) у судовому засіданні заявив про свою згоду з позовом прокурора та просить його задовольнити; аналогічна позиція викладена у поясненні третьої особи (вих. №б/н від 26.02.08 року) (том 1, а.с. 87-103).

          Представник 2-ї третьої особи (Укрзалізниця) у судовому засіданні також заявив про свою згоду з позовом прокурора та просить його задовольнити (письмове пояснення на позов за вих. №б/н від 25.03.08року). Він, крім того, у судовому засіданні заявив клопотання про вжиття запобіжних заходів (вих. №б/н від 08.09.09 року), в якому просить накласти арешт на майно та грошові кошти Державного підприємства «Попаснянський вагоноремонтний завод», мотивуючи його тим, що у провадженні господарського суду Луганської області мається справа №22/35б за заявою ТДВ «Попаснянський ВРЗ»- про банкрутство, що, на думку 2-ї третьої особи може призвести «до втрати Укрзалізницею виробничої та ремонтної бази та може підірвати економічний потенціал залізничної галузі країни»(том 2, а.с.136-143).

          Представник 3-ї третьої особи (Кабінету Міністрів України) вважає позов законним та обґрунтованим (том 5, а.с.1-3).

І.Заслухавши прокурора, представників сторін та третіх осіб, дослідивши наявні докази, колегія суддів встановила наступні фактичні обставини справи.

1.Державне підприємство «Попаснянський вагоноремонтний завод»(далі –ДП «Попаснянський ВРЗ»), ідентифікаційний код 09585574, в якості юридичної особи зареєстроване Попаснянською районною державною адміністрацією Луганської області 18.06.01 року, реєстраційний запис №Р21823467Ю0060062.           

Згідно преамбулі Статуту підприємства, затвердженого наказом Укрзалізниці №303-Ц від 28.05.01 року, воно засноване на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства транспорту України (далі –Мінтранс України) (орган управління майном) та входить до складу Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця).

Ці положення статуту кореспондуються з відповідними нормативними актами чинного законодавства (постанова Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 року №262 «Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України»; постанова КМУ від 06.06.06 року №789 «Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України»).

Підприємство створене з метою задоволення потреб залізничного транспорту України в капітальному ремонті і модернізації рухомого складу та випуску запасних частин для залізничного транспорту і народного господарства.

Метою діяльності підприємства є виконання «Програми капітального, капітально-відновлювального ремонту рухомого складу, виробництва запасних частин, електротехнічної та машинобудівної продукції залізничного транспорту України в 1996-2005 роках», затвердженої наказом Мінтранспорту України від 19.12.1996 року №405, а надалі –виконання завдань Укрзалізниці по ремонту вантажних вагонів і колісних пар. Зазначена програма є обов’язковою для виконання підприємством»(п.2.1 статуту).

Згідно п.2.2 статуту, основним предметом діяльності підприємства є:

ремонт вантажних вагонів; ремонт колісних пар; виготовлення запасних частин для залізничного транспорту; зовнішньоекономічна діяльність по реалізації товарів особистого виготовлення; здійснення всіх необхідних дій з метою виконання та реалізації «Програми капітального, капітально-відновлювального ремонту рухомого складу, виробництва запасних частин, електротехнічної та машинобудівної продукції залізничного транспорту України в 1996-2005 роках».

Підприємство є юридичною особою (п.3.1).

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання (п.4.2).

Трудовий колектив приймає рішення про оренду підприємства, створення на своїй основі органу для переходу на оренду і викуп підприємства (п.6.5).

Статутом передбачено, що ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюються за рішенням органу управління майном та за участю трудового колективу або арбітражного суду згідно з чинним законодавством (п.8.1).

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється органом управління майном. До складу ліквідаційної комісії входять представники органі управління майном підприємства в особі його органу управління (п.8.2).

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню підприємством (п.8.3).

Підприємство зобов’язується повідомити РСО Укрзалізниці, Службу безпеки України про створення ліквідаційної комісії у випадках реорганізації, змін у діяльності підприємства, пов’язаною з державною таємницею (п.8.4) (том 1, а.с. 8-12).

Наказом Укрзалізниці від 02.02.05 року №036-ЦЗ до статуту внесено зміни та доповнення, зареєстровані у встановленому законом порядку, а саме:

пункт 2.1 статуту доповнено після слів «транспорту України в»словом «виробництві», - у зв’язку з чим це речення має наступний вигляд: «Підприємство створене з метою задоволення потреб залізничного транспорту України в виробництві, капітальному ремонті і модернізації рухомого складу та випуску запасних частин для залізничного транспорту і народного господарства»;

пункт 2.2 доповнено двома абзацами наступного змісту:

виробництво залізничних і трамвайних локомотивів та рухомого складу;

          перевезення, придбання, зберігання прекурсорів (том 1, а.с. 12).

Тобто вищевикладене свідчить про те, що ДП «Попаснянський ВРЗ» з 02.02.05 року в якості одного з видів своєї основної діяльності мав право виготовляти залізничні та трамвайні локомотиви, а також рухомий склад (вагони).

          19.12.06 року Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики ДП «Попаснянський ВРЗ»видано Сертифікат відповідності, зареєстрований в Реєстрі за № UА 1.098.0201597-06, з терміном дії до 18.12.08 року, згідно якому заводу надано право на серійне виготовлення напіввагону моделі 12-9745, який відповідає усім обов’язковим умовам ТУ У 35.2-01124454-032-2004 «Напіввагон чотиривісний моделі 12-97-45. Технічні умови»(том 2, а.с.51).

          ДП «Попаснянський ВРЗ»станом на 11.12.07 року отримав і інші сертифікати, які надають право на виготовлення вантажних вагонів, комплектуючих для вантажних та пасажирських вагонів, термін дії яких станом на 11.12.07 року не скінчився (том 2, а.с.50,52).

          Згідно наданим до справи документальним доказам ДП «Попаснянський вагоноремонтний завод», здійснюючи свою статутну діяльність, у 2005-2007 роках (тобто у т.ч. і станом на 11.12.07 року) (том 1, а.с.92-93; том 2, а.с. 109; том 4, а.с.90):

                                         2005 рік 2006 рік 2007 рік

здійснило капітальний

ремонт вагонів 4008 4050 1719

виготовило вантажних

вагонів, 4 50 1011

з них –держзамовлення 4 50 551

виготовило запасних

частин 28 48 28

Статтею 1 Закону України від 07.07.1999 року №847-ХІУ «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»(був чинним станом на 11.12.07 року та є чинним на час розгляду цього спору по суті) затверджено Перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, до якого включено Попаснянський вагоноремонтний завод (розділ «Майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою по території України») (том 1, а.с.70-71).

          Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.04 року за №1734 «Про затвердження Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», Державне підприємство «Попаснянський вагоноремонтний завод»включено до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (том 3, а.с.143).

          2. 26.06.07 року відбулася конференція членів трудового колективу ДП «Попаснянський ВРЗ», до порядку денного якої було внесено одне питання: «Про оренду цілісного майнового комплексу ДП «Попаснянський вагоноремонтний завод».

Конференція постановила (протокол №1):

взяти в оренду вищезгаданий цілісний майновий комплекс (далі –ЦМК); порушити клопотання перед Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області, Міністерством транспорту та зв’язку України та Укрзалізницею про передачу в оренду ЦМК ДП «Попаснянський вагоноремонтний завод» його трудовим колективом (п.1).

          У разі згоди Міністерства транспорту та зв’язку України та Укрзалізниці на передачу в оренду ДП «Попаснянський ВРЗ», «створити господарське товариство членами трудового колективу підприємства»(п.2).

          Доручити адміністрації ДП «Попаснянський ВРЗ»здійснити заходи, пов’язані зі створенням господарського товариства та своєчасним поданням документів до ФДМУ з метою отримання в оренду ЦМК ДП «Попаснянський ВРЗ» (п.3) (том 1, а.с.110-119).

14.08.07 року відбулися «загальні збори учасників Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»»(протокол №1, - том 1, а.с. 120-126), до порядку денного яких було внесено 13 питань, у т.ч. –про створення Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»(п.2 порядку денного), затвердження його статуту (п.6), створення виконавчого органу товариства та обрання його голови (п.8), а також низка пов’язаних з ними інших організаційних питань (пункти 3-5, 7,9-12 порядку денного).

          Загальні збори (серед іншого) постановили:

створити Товариство з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»та здійснити його державну реєстрацію;

генеральним директором ТДВ обрати Криворучка Сергія Григоровича (чинного на той час генерального директора Державного підприємства «Попаснянський ВРЗ», між яким та Укрзалізницею 17.05.05 року був укладений трудовий контракт №718 на термін до 18.05.10 року).

          Протоколом №2 загальних зборів учасників ТДВ «Попаснянський ВРЗ», які відбулися 20.08.07 року, затверджено склад учасників Товариства та розмір їх часток у статутному капіталі (том 1, а.с. 127-163).

          На виконання цього рішення державний реєстратор Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області 03.09.07 року здійснив державну реєстрацію ТДВ «Попаснянський ВРЗ», реєстраційний запис №13721020000001174 (том 1, а.с. 15; 60).

2.1.Як вбачається з наданих до справи доказів, ТДВ «Попаснянський ВРЗ»звернулося до РВ ФДМУ (позивача) з питання укладення договору оренди ЦМК.

          З метою вирішення цього питання РВ ФДМУ 26.10.07 року за вих. №1-5/1116 спрямувало до Міністерства транспорту та зв’язку України (далі –Мінтрансзв’язку) відповідні матеріали з метою отримання дозволу на передачу в оренду трудовому колективу ТДВ «Попаснянський ВРЗ»вищезгаданого ЦМК.

          Мінтрансзв’язку своїм листом від 04.12.07 року за вих. №8313/16/10-07 НЕ заперечило проти передачі ЦМК в оренду, але висловило застереження про: збереження профілю підприємства; зобов’язання орендаря виконувати замовлення Укрзалізниці на ремонт рухомого складу загального користування; заборону приватизації, суборенди, переходу права власності на орендоване майно третім особам; крім того, запропонувало низку редакційних уточнень кількох пунктів договору (том 1, а.с.50-51; крім того, том 1, а.с.103).

Укрзалізниця НЕ заперечила проти передачі ЦМК в оренду трудовому колективу ТВД «Попаснянський ВРЗ»(том 1, а.с. 99-102), хоча у своєму розпорядженні мала документальні докази про те, що ДП «Попаснянський ВРЗ»у 2006-2007 роках здійснювало виготовлення основної залізничної техніки (вагонів), що вбачається з вищенаведеної інформації з цього приводу, наданою Укрзалізницею на адресу Мінтрансзв’язку та Управління державної власності 17.01.08 року за вих. №ЦЗТ-12/25 (том 1, а.с. 92-93).

          Дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що Фонд державного майна України (далі –ФДМУ) НЕ НАДАВ безумовної згоди на передачу ЦМК в оренду (лист від 05.10.07 року за вих. №10-16-15803), вказавши в останньому абзаці цього листа таке: «Отже, якщо підприємство не здійснює виробництво основної залізничної техніки та не веде діяльність, передбачену частиною 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво», то воно може бути об’єктом оренди в порядку, визначеному чинним законодавством (том 1, а.с. 17).

          Більше того, ФДМУ, дізнавшись від Попаснянського транспортного прокурора Луганської області про те, що ДП «Попаснянський ВРЗ» розпочало будівництво основної залізничної техніки –вантажних вагонів, - 06.12.07 року за вих. №10-16/19479 звернулося до Мінтрансзв’язку з пропозицією - «врахувати вказану інформацію при підготовці відповіді на лист РВ ФДМУ по Луганській області, а на адресу ФДМУ направити підтвердження або спростування інформації щодо виробництва Державним підприємством «Попаснянський вагоноремонтний завод»основної залізничної техніки –вагонів»(том 1, а.с. 96).

          Однак, як вбачається з вищезгаданого листа Мінтрансзв’язку (том 1, а.с. 50-51), вищецитоване застереження ФДМУ не було ним враховане при вирішенні питання про надання дозволу на передачу в оренду ЦМК «ДП «Попаснянський вагоноремонтний завод».

          Антимонопольний комітет України надав дозвіл на передачу спірного ЦМК в оренду ТДВ «Попаснянський вагоноремонтний завод»(вих. №719-р від 11.12.07 року (том 2, а.с.41-42).

          2.2.Отримавши вищезгадані дозволи, РВ ФДМУ по Луганській області (орендодавець) та ТДВ «Попаснянський ВРЗ»«в особі генерального директора товариства Криворучко Сергія Григоровича, що діє на підставі Статуту»(орендар) 11.12.07 року у простій письмовій формі уклали договір оренди державного майна №003016/09, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування ЦМК Державного підприємства «Попаснянський вагоноремонтний завод», що розташований за адресою: м. Попасна, вул. Залізнична, 1.

          Склад і вартість майна визначені згідно акту оцінки, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Луганській області №487 від 25.10.07 року, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 30.09.07 року, - з урахуванням чого вартість майна, що передається в оренду, становить 41.835 тис. грн., у т.ч.: основні засоби, за вирахуванням зносу, - вартістю 38.754 тис. грн.; нематеріальні активи, за вирахуванням зносу, - вартістю 2.542 тис. грн.; незавершені капітальні вкладення вартістю 539,0 тис. грн. (п.1.1).

          Орендар виступає правонаступником усіх прав та обов’язків ДП «Попаснянський ВРЗ»(п.1.5).

          Вказане у п.1.1 майно орендодавець передає орендареві для здійснення ремонту вантажних вагонів, виробництва запчастин та ремонту рухомого складу (крім виробництва вагонів) (п.2.1). Вступ орендаря у користування майном настає водночас з підписанням сторонами цього договору і акту прийому-передачі означеного майна (п.2.2). Передача майна орендареві не тягне за собою перехід до нього права власності на це майно (п.2.3).

          Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ №786 від 04.10.1995 року, і складає за базовий місяць розрахунку –вересень 2007 року - 209175,00 грн. (без ПДВ). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за жовтень –грудень 2007 року (п.3.1).

          Сторони також визначили порядок сплати орендної плати; обов’язки і права орендодавця та орендаря; питання відповідальності сторін у разі невиконання або неналежного виконання умов договору; та ін. (пункти 3-10 договору).

          Договір укладено строком на 10 років, - тобто з 11.12.2007 року по 10.12.2017 року (п.11.1).

          В умовах договору відсутні зобов’язання сторін про його нотаріальне посвідчення в подальшому (том 1, а.с. 13-14).

          Об’єкт оренди орендар отримав на підставі акту прийому-передачі ЦМК ДП «Попаснянський ВРЗ»від 11.12.07 року (том 1, а. с.16).

14.12.07 року відбулися загальні збори учасників ТДВ «Попаснянський ВРЗ», на яких були вирішені питання про затвердження договору оренди ЦМК ДП «Попаснянський ВРЗ»(п.2) та внесено зміни до статуту товариства (п.3) (том 2, а.с.1-40).

Згідно новій редакції статуту ТДВ «Попаснянський ВРЗ»: створене на невизначений термін (п. 1.4); набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації (пункти 1.5 та 3.1; 3.8); є правонаступником прав та обов’язків ДП «Попаснянський ВРЗ»(п.1.7; 3.11); предметом діяльності його є виробництво залізничного рухомого складу (п.2.1.1) (що суперечить умовам пункту 2.1 спірного договору оренди державного майна №003016/09 від 11.12.07 року); ремонт і технічне обслуговування залізничного рухомого складу (2.1.2) та ін. (том 1, а.с.53-59).

Порушення чинного законодавства, які мали місце при укладенні спірного договору, стали підставою для звернення прокурора до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі РВ ФДМУ.

ІІ.Заслухавши прокурора, представників сторін та третіх осіб, оцінивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

1.Суд виходить з того, що спірний договір не відповідає вимогам закону.

Так, по справі незаперечно доведено, що Державне підприємство «Попаснянський ВРЗ»відповідно до ст. 1 Закону України від 07.07.1999 року №847-ХІУ «Про Перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» включене до Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а постановою КМУ від 23.12.04 року за №1734 «Про затвердження Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» - також включене і до цього Переліку.

          Долученими до справи доказами підтверджено, що це державне підприємство у 2006-2007 роках випускало залізничний рухомий склад - вантажні вагони.

          Випуск такої продукції належить до основного предмету його статутної діяльності (п.2.2 статуту ДП «Попаснянський ВРЗ»у редакції наказу Укрзалізниці від 02.02.05 року №036-ЦЗ).

          Згідно тому ж пункту статуту до основного предмету діяльності ДП також належить діяльність з перевезення, придбання та зберігання прекурсорів.

          У статті 1 Закону України від 15.02.1995 року №60/95-ВР «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори»надано поняття прекурсорів, а саме: прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин —речовини, які використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

          Згідно абзацу 2 ч.1 ст. 4 Закону України від 10.04.1992 року №2269-ХІІ «Про оренду державного майна»(відповідно до Закону України від 23.12.1997 року №768/97-ВР Закон має назву «Про оренду державного та комунального майна») не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною 1 статті 4 Закону України «Про підприємництво».

Як сказано у ч.1 ст. 4 Закону України від 07.02.1991 року №698-ХІІ «Про підприємництво»(була чинною на час укладення спірного договору та є чинною на час вирішення цього спору), встановлено обмеження на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».

          Отже, з цих підстав ЦМК ДП «Попаснянський ВРЗ»не міг бути переданий в оренду.

Абзацом 5 ч.2 ст.4 Закону «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що не можуть бути об’єктами оренди об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»(крім пам’яток культурної спадщини), а також об’єкти, включені до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»».

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 року №2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна»приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об’єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають: г) об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема, - майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

          Наявними у справі доказами та вищецитованим Законом доведено, що об’єкт державної власності - цілісний майновий комплекс ДП «Попаснянський ВРЗ», який відноситься до сфери управління Мінтрансу (на даний час - Мінтрансзв’язку України) та входить до складу Укрзалізниці, - належить до об’єктів, які мають загальнодержавне значення, оскільки він в якості одного з основних предметів своєї діяльності у 2006-2007 роках (тобто і станом на 11.12.07 року) здійснював виробництво залізничного рухомого складу – вантажних вагонів.

          Таким чином, з огляду на цю обставину ЦМК ДП «Попаснянський ВРЗ»також не міг бути об’єктом оренди.

          Предметом спірного договору оренди є цілісний майновий комплекс.

          Частинами 1-3 ст. 191 Цивільного кодексу України встановлено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Аналогічні норми містяться у частинах 1-3 ст. 66 Господарського кодексу України (далі –ГКУ).

          З огляду на викладене при укладенні спірного договору сторони повинні були керуватися наступним.

Статтею11 ЦКУ встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.                     Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Колегія суддів вважає, що при укладенні спірного договору не дотримано вимог, викладених у частинах 1 та 2 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки його:

укладено з порушенням чинного законодавства, перелік якого наведено вище у цьому рішенні;

з боку орендаря договір підписано посадовою особою, яка не мала на те законних повноважень.

Так, генеральний директор Державного підприємства «Попаснянський ВРЗ» Криворучко С.Г. з 17.05.05 року по 21.01.08 року перебував у трудових правовідносинах з названим підприємством, що підтверджується контрактом №718, укладеним між ним та Укрзалізницею 17.05.05 року на термін до 18.05.10 року (том 4, а.с. 82-87); наказом про призначення на посаду №231/0с від 18.05.05 року (том 4, а.с.98) та наказом про звільнення з неї за №107/ос від 21.01.08 року (том 4, а.с.89).

Як сказано у п.4 постанови КМУ від 03.04.1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій», не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

          Статтею 92 ЦКУ встанровлоено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

          Генеральний директор ДП «Попаснянський ВРЗ»Криворучко С.Г., який 11.12.07 року одночасно діяв також як генеральний директор ТВД «Попанянський ВРЗ», не мав законних повноважень та підстав на підписання спірного договору.

          2.Колегія суддів вважає, що форма спірного договору не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, згідно ст.207 ЦКУ, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Пунктом 1 статті 208 цього Кодексу визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Статтею 209 Цивільного кодексу встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, або домовленістю сторін, а статтею 210 цього Кодексу передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

          Згідно ст. 220 ЦКУ у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

          Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 627 ЦКУ закріплено принцип свободи договору, який полягає у тому, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦКУ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦКУ).

          Виходячи з того, що спірний ЦМК є об’єктом нерухомості, - при укладенні спірного договору сторони повинні були дотримуватися вимог частини 1 ст. 639 ЦКУ, згідно якій договір може бути укладено у будь-якій формі, якщо вимоги до форми договору не встановлені законом.

          Якщо ж такі вимоги законом встановлені, то відповідно до частини 3 ст. 640 Цивільного кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації –з моменту державної реєстрації.

          Позивач та відповідач стверджують, що чинним законодавством України не встановлено вимог щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору оренди ЦМК як об’єкту нерухомості.

          Колегія суддів не погоджується з такою думкою з огляду на наступне.

          Закон - ст. 793 ЦКУ - містить імперативну норму: договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

          Стаття 794 того ж Кодексу містить інший імператив: договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

          При укладенні спірного договору ці вимоги закону сторонами спірного договору не виконані.

          Позиція, схожа з думкою колегії суддів по цій справі щодо форми договору оренди ЦМК, викладена у мотивувальній частині постанови Вищого господарського суду України від 10.04.07 року по справі №14/170-пд-06, в якій, зокрема, сказано: згідно положенням частини 3 ст. 191 Цивільного кодексу України єдиний майновий комплекс є нерухомістю… Згідно з частиною 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню… Слід зазначити, що параграф 5 ГКУ та Закону України «Про оренду державного та комунального майна»не містять окремих положень, які стосуються форми договору оренди, і, зокрема, договору оренди цілісного майнового комплексу. З огляду на сказане, слід керуватися положеннями частини 7 ст. 179 ГКУ про те, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом. Зазначене застереження міститься і в частині 6 ст. 283 ГКУ –щодо відносин оренди. На підставі наведених нормативних посилань можна зробити висновок, що договір оренди цілісного майнового комплексу підлягає нотаріальному посвідченню - на підставі вимог ЦК України.

За таких обставин колегія суддів при вирішенні спору виходить з того, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою—третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наслідки укладення такого правочину (договору) встановлені ст. 216 Цивільного кодексу, а саме: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,—відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

          З огляду на те, що спірний договір належить до категорії господарських, суд керується частинами 1 та 3 ст. 207 Господарського кодексу України, якими встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

          Відповідно до ч. 2 ст. 208 ГКУ у разі визнання недійсним зобов’язання з інших підстав кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за зобов’язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі—відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов’язання не передбачені законом.

          При вирішенні цього спору колегія керується постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних спорів про визнання праочинів недійсними», у п.5 якого сказано, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору, - а саме така ситуація має місце за даним спором.

          Згідно п.13 цієї постанови з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

          З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, довів законність та обгрунтованість заявлених позовних вимог, а тому вони підлягають задоволенню у повному обсязі, з застосуванням наслідків, передбачених ч.2 ст. 208 ГКУ.

          Керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, колегія суддів судові витрати покладає на відповідача, при цьому з нього на користь Державного бюджету України підлягають стягненню:

          1)державне мито:

          відповідно до п. «а»ч.2 ст. 3 Декрету КМУ від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»- у сумі 25500,00 грн., оскільки прокурором заявлено майнову частині позову про повернення державі вищезгаданого ЦМК, який станом на 11.12.07 року мав оцінку в 41.835.000,00 грн. (п.1.2 спірного договору);

          відповідно до п. «б» ч.2 ст. 3 того ж Декрету – у сумі 85,00 грн. –за розгляд немайнової частини спору, - а всього –25585,00 грн. (25500,00 грн. + 85,00 грн.).

          Крім того, на користь Державного бюджету України з відповідача підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

          На підставі викладеного, ст. 1 Закону України від 07.07.1999 року №847-ХІУ «Про Перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»; ст. 4 Закону України від 07.02.1991 року №698-ХІІ «Про підприємництво»; ст. 4 Закону України від 10.04.1992 року №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна»; ст. 5 Закону України від 04.03.1992 року №2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна»; ст.ст.16,191,202-203,207-210,215,216,639,640,793,794 Цивільного кодексу України, ст.66,179,181,191,207,208,283 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34.36,43, 44,47-1,49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

                                                   в и р і ш и л а :

          1.Позов задовольнити у повному обсязі.

          2.Визнати недійсним договір оренди державного майна №003016/09, укладений 11 грудня 2007 року, у місті Луганську, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (орендодавець) та Товариством з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»(орендар), ідентифікаційний код 34502350, місцезнаходження: місто Попасна, вул. Залізнична, 1 Луганської області.

          3.Зобов’язати Товариство з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»(орендар), ідентифікаційний код 34502350, місцезнаходження: місто Попасна, вул. Залізнична, 1 Луганської області, - невідкладно після набрання цим рішенням законної сили повернути у власність держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України (орган управління майном) цілісний майновий комплекс «Попаснянський вагоноремонтний завод», переданий в оренду Товариству з додатквою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»на підставі договору оренди державного майна №003016/09, укладеного між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області 11.12.07 року.

          4.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод»(орендар), ідентифікаційний код 34502350, місцезнаходження: місто Попасна, вул. Залізнична, 1 Луганської області, - на користь Державного бюджету України на рахунок:

          31118095700006, банк: ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач –УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО - 24046582; КБК - 22090200; символ звітності банку –095, - державне мито у сумі 25585 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот вісімдесят п’ять) грн. 00 коп.;

          31211259700006, банк: ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач –УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО - 24046582; КБК - 22050000; символ звітності банку –259, - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Наказ видати Державній податковій інспекції у Попаснянському районі Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 19.01.10 року за згодою прокурора, представників сторін та третіх осіб оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у той же термін.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –25 січня 2010 року.

          Колегія суддів:

Головуючий - суддя                                                   А.П.Середа

          Члени колегії - судді                                                            А.Г.Ворожцов

                                                                                                    Т.В.Косенко