Ухвала суду № 76420668, 13.09.2018, Вишгородський районний суд Київської області

"13" вересня 2018 р. Справа № 363/2996/18

УХВАЛА

13 вересня 2018 року суддя Вишгородський районний суд Київської області ОСОБА_1, розглянувши заяву позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України,

встановив:

позов обґрунтовано тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини Луганської області України порушені їх права, передбачені розділом ІІ Конституції України, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема, такі як: право на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії тощо. Ці порушення призвели до неможливості подальшого проживання на окупованій території Луганської області, України та обумовили їх переселення до міста Вишгород Київської області.

В позові порушуються питання про стягнення з Російської Федерації на користь кожного з позивачів на відшкодування завданої майнової шкоди 24 799 грн. 92 коп. та моральної шкоди 1 069 017 грн. 04 коп.

В заяві позивачі просять накласти арешт на права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24.12.2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation р.l.с.» у розмірі 2 187 633,92 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 71 623,92 євро та заборонити будь-яким суб’єктам права вчиняти будь-які дії, що спрямовані на будь-яку передачу повністю або частково цих прав вимоги будь-яким суб’єктам права (зокрема, але не виключно, державам та іншим суб’єктам публічного права, фізичним особам, юридичними особам).

Зупинити здійснення платежів в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24.12.2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation р.l.с» у розмірі 2 187 633,92 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 71 623,92 євро.

Заборонити Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державному казначейству України, іншим органам державної влади, їх посадовим та/або службовим особам здійснювати будь-які дії, пов’язані із здійсненням платежів в межах державного зовнішнього запозичення України перед Російською Федерацією у розмірі 2 187 633,92 грн., що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 71 623,92 євро.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно роз’яснень даних в п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до

незворотних наслідків.

Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

Згідно ст. 1 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Як передбачено ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вишгородський районний суд Київської області, як суд загальної юрисдикції розглядає цивільно-правовий спір, що виник в цій справі між фізичними особами та державою РФ.

У той же час запропоновані в заяві види забезпечення позову виходять за межі цивільних прав і цивільного спору, юрисдикційних повноважень суду загальної юрисдикції, пов’язані з вирішенням прав та обов’язків держав, державних владних органів, суб’єктів міжнародних відносин у правовідносинах, які до сфери цивільного права в розумінні вказаних вимог Закону не належать і нормами ЦПК України не регламентуються.

При цьому суд не вправі втручатися у правовідносини, які не є спірними в цій цивільній справі й виходять за межі позову й цивільного спору.

За змістом вимог Закону України «Про особливості здійснення правочинів з державним, гарантованим державою боргом та місцевим боргом» та ст. 116 Конституції України право зупинення здійснення платежів за державними зобов’язаннями належать виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, як вищого органу виконавчої влади, який забезпечує проведення фінансової політики, здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, внутрішньої й зовнішньої політики держави, забезпечує суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення цивільних прав і свобод людини і громадянина.

Запропоновані в заяві обмеження є безпідставним втручанням в діяльність суб’єктів господарювання і виниклі між ними правовідносини, які можуть потягнути непередбачувані негативні наслідки для їх суб’єктів, у тому числі держави Україна, оскільки стосуються регламентованих договірних відносин міжнародних суб’єктів, які в цій справі не розглядаються й не вирішуються.

За твердженнями заяви згаданий спір за державними договірними зобов’язаннями України розглядається в міжнародній судовій установі й деталі пов’язані з цими правовідносинами, а також можливі наслідки перешкоджання виконанню рішення міжнародної судової установи знаходиться далеко за межами юрисдикції та повноважень Вишгородського районного суду Київської області.

Запропоновані види забезпечення позову явно виходять за межі позовних вимог, стосуються інших спірних міжнародних правовідносин, що виникли за зовнішніми державними запозиченнями, які виникли між іншими особами й суті цивільного спору в цій справі не стосуються, до предмету й підстав вказаного спору не відносяться.

На думку суду застосування запропонованих заходів забезпечення позову може призвести до невиправданого втручання у господарську, економічну, фінансову міжнародну діяльність держави та суб’єктів міжнародних відносин у виконанні державними органами влади України своїх конституційних функцій, чого суд здійснити не вправі.

Саме тому, згідно ч. 7 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.

Крім того, в заяві пропонується заборонити й обмежити права, обов’язки та втрутитися в інтереси (вирішити права та обов’язки) необмеженого кола осіб, в тому числі органів державної влади у необмежений спосіб, що на вимогах Закону не ґрунтується і явно виходить за межі позовних вимог і цивільного спору.

З наведених вище підстав, суд вважає, що вказані в заяві заходи забезпечення позову стосуються інших, не цивільно-правових відносин, які не є спірними в цій цивільній справі, предмету і підстав позову не стосуються, пов'язані із втручанням в міжнародну діяльність інших суб’єктів, державних органів влади, міжнародної судової установи та може призвести до негативних, невідворотних наслідків для держави Україна, які не можливо передбачити в цій цивільній справі по розгляду цивільно-правового спору та які явно виходять за межі цивільної справи.

Відтак, втручатися у відносини, які виникли між суб’єктами міжнародних відносин і вказувати, як мають виконуватися органами державної влади зобов’язання на міжнародному рівні суд не вправі.

Отже беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що вказані заходи забезпечення позову не можуть слугувати меті виконання можливого рішення суду, а тому зазначена заява з наведених підстав задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 149-154, 260 ЦПК України,

ухвалив:

у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя