Постанова № 76420435, 12.09.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/490/18

ПОСТАНОВА

іменем України

"12" вересня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря Черняк А.А.,

представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "28" березня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області про стягнення середнього заробітку ,

суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т.О.,

місце ухвалення рішення - м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення - 30.03.2018р. ,-

ВСТАНОВИВ:

12.02.2018р. ОСОБА_2 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області середнього заробітку.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 вказав, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 по справі №817/253/17 позивача було поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 01.02.2017 та стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.02.2017 по 23.03.2017 включно в розмірі 11779,20грн. Зазначена постанова набрала законної сили. В подальшому розпорядженням голови Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області від 25.07.2017 №160-к позивача було звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (поза штатом) 25.07.2017 у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 по справі №817/1141/17 вказане розпорядження було визнано протиправним та скасовано, а позивача поновлено на посаді з 26.07.2017 та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.2017 по 21.09.2017 в розмірі 13415,20грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 23.01.2018. Позивач вказує, що за періоди роботи з 24.03.2017 по 25.07.2017 та з 22.09.2017 по 12.02.2018 (день звернення до суду з даним позовом) відповідач заробітну плату йому не виплатив. З огляду на вказане, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за вказані періоди в розмірі 75212,78грн.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2018р. адміністративний позов задоволено повністю.

Зобов'язано Зарічненську районну державну адміністрацію Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату, заробітну плату за час перебування у відпустці, матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за період з 24.03.2017 по 25.07.2017 та з 22.09.2017 по 31.12.2017 з урахуванням середньоденної заробітної плати 327,20грн.

Зобов'язано Зарічненську районну державну адміністрацію Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату, матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за період з 01.01.2018 по 28.03.2018 згідно з Схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року №24).

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Зарічненська районна державна адміністрація Рівненської області звернулась до суду зі скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині задоволення позову за період з 01.01.2018 по 28.03.2018 року та в частині стягнення заробітної плати за один місяць і прийняти в цій частині нову постанову про відмову в позові.

Судом встановлено, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 по справі №817/253/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017, позивача було поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 01.02.2017 та стягнуто на його користь з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.02.2017 по 23.03.2017 включно в розмірі 11779,20грн.

25.07.2017 розпорядженням голови Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області №160-к позивача було звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 по справі №817/1141/17, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018, вказане розпорядження було визнано протиправним та скасовано, а позивача поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 26.07.2017 та стягнуто на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.2017 по 21.09.2017 в розмірі 13415,20грн.

Станом на час розгляду справи, відповідач заробітну плату позивачу за період часу з 24.03.2017 по 25.07.2017 та з 22.09.2017 не нараховував та не виплачував.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В силу норм ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

В даному випадку суд уважає за необхідне зазначити, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Крім того, право на оплату праці, право на оплачуваний відпочинок (відпустку) в даному випадку позивача, який має статус державного службовця, встановлені та гарантовані також розділами VI, VIІ Закону України "Про державну службу".

Так, відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України "Про державну службу", держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно із ч.1 ст. 57, ч.1 ст.58 цього ж Закону, державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

За кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Відповідно до ст.47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу, у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів.

Зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України.

В усіх випадках тривалість щорічної відпустки не повинна бути меншою за передбачену законодавством України для будь-якої категорії працівників. За працівниками, які отримують відпустку більшої тривалості, ніж передбачено цим Законом, її тривалість зберігається.

За приписами ст.18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №77 від 28.12.2014, страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Правилами ст.19 Закону №77 встановлено, що право громадян на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.22 вказаного Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі, зокрема, настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Частиною 2 статті 22 цього ж Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №440, оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.

Згідно із п.2.7 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 27.04.2007 №24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007р. за №715/13982, для здійснення страхувальником виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілого страхувальник разом із заявою-розрахунком до робочого органу виконавчої дирекції Фонду подає: 1) копія листка непрацездатності (завірена страхувальником або працівником робочого органу виконавчої дирекції Фонду на підставі оригіналу); 2) акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок); 3) акт (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5 (якщо такий складався); 4) акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено); 5) довідка про середню заробітну плату (доход), згідно з додатком 2 до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1266; 6) витяг з табеля обліку робочого часу потерпілого, завірений страхувальником.

Судом встановлено, що у період часу з 24.03.2017 по 25.07.2017 та з 22.09.2017 по дату розгляду спору, за який позивач просить стягнути заробітну плату, останньому була надана частина щорічної основної відпустки з 07.11.2017 по 20.11.2017, з 21.11.2017 по 05.12.2017 та з 18.12.2017 по 21.12.2017 року, що підтверджується відповідними розпорядженнями.

Крім того, у зазначеному періоді позивач також знаходився на обліку по тимчасовій непрацездатності з 31.05.2017 по 07.06.2017, з 04.07.2017 по 21.07.2017, з 27.12.2017 по 29.12.2017, з 02.01.2018 по 05.01.2018, що підтверджується копіями листків тимчасової непрацездатності.

При цьому, суд звертає увагу на те, що листки непрацездатності серії АГИ №075080 від 31.05.2017, серії АДЖ №883341 від 12.07.2017, серії АДЖ №882940 від 13.07.2017, серії АГИ №075165 від 27.12.2017, серії АГИ №075166 від 02.01.2018, разом з відповідними документами для виплати позивачу допомоги, відповідачем до Фонду соціального страхування не направлялися.

При цьому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги протокол засідання комісії із соціального страхування №11 від 17.08.2017 року з огляду на те, що підставою для відмови в призначенні допомоги стала причина відсутності нарахованої заробітної плати у позивача.

Натомість, ст.23 Закону №77 встановлений вичерпний перелік підстав, за яких така допомога не надається, а саме: 1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Отже, така підстава, як відсутність нарахованої заробітної плати позивача вказаною вище нормою права не передбачена, тому у відповідача були відсутні правові підстави для невиплати зазначеної допомоги, як працедавцем та відсутні правові підстави не направляти відповідні документи для здійснення страхових виплат до Фонду.

Одночасно суд наголошує, що зазначення у протоколі засідання комісії із соціального страхування факту відсутності заробітної плати позивача не відповідає дійсності, оскільки така заробітна плата систематично стягувалася з відповідача починаючи ще з 24.09.2014 року на підставі рішень суду.

Таким чином, суд уважає, що позивачу допомога по тимчасовій непрацездатності не виплачувалась з вини відповідача, отже її належить стягнути з останнього в повному обсязі.

Крім того, судова колегія зазначає, що позивачу, крім заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності, належить виплата заробітної плати за періоди знаходження у щорічних основних відпустках, наданих відповідно до розпоряджень голови Зарічненської районної державної адміністрації від 02.11.2017 №253-к, від 17.11.2017 №265-к, від 14.12.2017 №280-к.

В судовому засіданні відповідач підтвердив, що заробітну плату, заробітну плату за час перебування у відпустці та матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за періоди з 24.03.2017 по 25.07.2017, з 22.09.2017 по даний час позивачу не нараховував та не виплачував.

Такі дії відповідача свідчать про ігнорування як положень Конституції України так і інших законів, які регулюють права позивача на оплату праці. Не отримання позивачем заробітної плати є грубим порушенням гарантованих Конституцією України його прав. Законна заробітна плата позивача, яка мала б бути йому виплачена, є його власністю, а отже відповідачем порушені також права позивача щодо володіння, користування та розпорядження власністю останнього.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 по справі №817/257/17 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача з 01.02.2017 по 23.03.2017 (тобто, за останні 2 календарних місяці роботи до дня, з якого позивач просить стягнути середній заробіток) встановила 327,20грн. Вказана постанова набрала законної сили 11.09.2017 та на підставі ч.4 ст.78 КАС України встановлені нею обставини не потребують доказування.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 р. № 24) затверджено Схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, згідно з якою розмір посадового окладу керівника самостійного управління, служби, до якого відноситься посада позивача, становить 7000грн.

Згідно з абзацом 8 пункту 2 Порядку № 100, у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно визначив, що заробітна плата позивачу за період з 24.03.2017 по 25.07.2017 та з 22.09.2017 по 31.12.2017 має бути розрахована та виплачена з урахуванням середньоденного заробітку, встановленого постановою Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 817/253/17, а саме 327,20грн., а з 01.01.2018 по 28.03.2018 з урахуванням посадового окладу в 7000грн., встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 р. № 24).

Із змісту позовних вимог позивача вбачається, що останній просить у випадку необхідності вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача. При цьому позивач самостійно визначив розмір заробітної плати у фіксованій сумі, яку просить стягнути з відповідача. Разом з тим, судом встановлено, та зазначено вище по тексту рішення, що у спірному періоді позивач знаходився і в щорічній основній відпустці і на лікарняному. В той же час, розрахунок розміру заробітної плати, заробітної плати за період знаходження у відпустці, допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється по кожному виду таких виплат окремо і по різному на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В зв'язку з тим, що позивач при самостійному проведенню розрахунків не врахував своє перебування у відпустці та на лікарняному, визначена ним сума заробітної плати судом до уваги не приймається.

Водночас, суд позбавлений можливості самостійно провести вірний розрахунок середньої заробітної плати позивача за період з 24.03.2017 по 25.07.2017, з 22.09.2017 по 28.03.2018, оскільки до вказаних періодів входить час перебування позивача у щорічній основні та додатковій відпустках та періоди тимчасової непрацездатності.

За приписами ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю, зокрема, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Оскільки роботодавцем для позивача є Зарічненська районна державна адміністрація, то на неї і слід покласти обов'язок по нарахуванню та виплаті заробітної плати, відпускних та допомоги по тимчасовій непрацездатності за вказаний період.

Таким чином, дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову позивача в повному обсязі.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином судова колегія вважає, що з метою недопущення порушення права позивача на соціальний захист суд першої інстанції правомірно допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць, тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині судова колегія не вбачає.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Згідно ч.1 ст. 316 КАСУ суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "28" березня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повне судове рішення складено "13" вересня 2018 р.