Постанова № 76420414, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року Справа № 825/1738/18

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року у справі

за позовом ОСОБА_2

до Прилуцького об'єднаного управління

Пенсійного фонду України

про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач) про:

- визнання неправомірним рішення Прилуцького ОУПФУ від 10.01.2018 р. про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов'язання відповідача відновити позивачу виплату пенсії, призначеної 25.09.2017 р. відповідно до Закону України «Про державну службу» з 01.01.2018 р.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Прилуцького ОУПФУ від 10.01.2018 р. про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що посади, які позивач займав у період з 1978 р. по 1988 р. не належать до посад державної служби, позивач не приймав присягу державного службовця в цей період, не надав до УПФУ відповідних архівних документів щодо виплати заробітної плати за вказаними посадами за рахунок коштів державного бюджету та не має права на призначення пенсії державного службовця.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та наголошує на тому, що до 1994 року не було нормативно-правових актів, які б передбачали прийняття присяги державного службовця на відповідних посадах, а також на тому, що позбавлення його права на пенсію через те, що архівні документи не збереглися, є неправомірним і що відповідачем не вчинялися належні та необхідні дії для встановлення відомостей, які ним ставляться під сумнів, натомість довідкою РДА підтверджується, що посади, на яких він працював у спірний період час є посадами державної служби.

У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, не з'явилися, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, колегія суддів ухвалила перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з:

- 16.05.1978 р. по 28.11.1978 р. позивач працював на посаді інженера по безпеці руху Срібнянського районного управління сільського господарства;

- з 29.11.1978 р. по 25.08.1980 р. - на посаді інженера інспектора Держсільтехнагляду Срібнянського районного управління сільського господарства;

- з 26.08.1980 р. по 10.01.1986 р. на посаді головного інженера-інспектора Держсільтехнагляду Срібнянського районного управління сільського господарства, з 04.03.1986 р. по 27.04.1988 р. - на посаді інженера-інспектора Держсільтехнагляду Срібнянського районного управління сільського господарства.

25.09.2017 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», до якої ним було додано довідку від 21.09.2017 р. № 07-22/8413 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, довідку від 21.09.2017 р. № 07-22/8415 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, та яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби і копію трудової книжки.

25.09.2017 р. позивачу було призначено пенсію за Законом України «Про державну службу».

У довідці Срібнянської районної державної адміністрації від 18.10.2017 р. № 01-12/2341 зазначено, що посади, які позивач займав у період з 1978 року по 1988 рік, належать до державної служби в райсільгоспуправлінні.

З метою перевірки правильності зарахування до стажу державної служби періоду роботи з 16.05.1978 р. по 27.03.1988 р., на виконання листа ГУ ПФУ в Чернігівській області, Срібнянським відділом з питань призначення перерахунку та виплати пенсії було надіслано запити до відділу агропромислового розвитку Срібнянської районної державної адміністрації та вивчено можливість проведення зустрічної перевірки на факт встановлення джерел фінансування на виплачу заробітної плати.

Проте, за наявними у відділі документами визначення за рахунок яких коштів здійснювалось фінансування за можливе не вбачалось. Враховуючи наведене, Срібнянський відділ з питань призначення перерахунку та виплати пенсії звернувся із запитом до Міжрегіонального Управління Національної Державної Служби у місті Києві Київської, Чернігівської, Черкаської областей від 26.12.2017, за результатами розгляду якого, були надані роз'яснення, згідно яких період роботи позивача з 16.05.1978 по 27.04.1988 до стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, не зараховується.

Рішенням Прилуцького ОУПФУ від 10.01.2018 р. позивачу відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та припинено виплату пенсії з 01.01.2018 р.

Зазначене рішення відповідача мотивовано тим, що у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного стажу державної служби (вказано посилання на роз'яснення Міжрегіонального Управління Національної Державної Служби у м. Києві Київської, Чернігівської, Черкаської областей від 26.12.2017 р.) період роботи з 16.05.1978 р. по 27.04.1988 р. до стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, не зараховується.

Позивач, вважаючи протиправним зазначене рішення відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи керівних працівників і спеціалістів в органах управління УРСР підлягали зарахуванню до стажу державної служби, за винятком роботи в агропромислових об'єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об'єднань та інших формувань, які не були реорганізовані в управління сільського господарства і продовольства та не підпорядковувались Уряду, і відповідно ним не фінансувались.

Крім того, судом зазначено, що при вирішенні питання про відмову у призначенні позивачу пенсії за Законом України «Про державну службу» наведені обставини відповідачем до уваги не приймались та не досліджувались. Жодних дій на встановлення зазначених обставин або їх спростування не вчинялось, до Державних архівів відповідач також не звертався, а тому відповідач не мав об'єктивних підстав вважати, що у позивача відсутній необхідний стаж державної служби.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вказаним Законом є необґрунтованим, та прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а отже є протиправним і має бути скасоване.

Відмовляючи в решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що скасування рішення про відмову в призначенні позивачу вказаної пенсії від 10.01.2018 р. обумовлює, що попереднє рішення від 25.09.2017 р. про призначення пенсії залишається чинним.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 р. № 229 (далі - Порядок № 229), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. № 283 (далі - Порядок № 283), постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР від 10.12.1985 р. № 429 «Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом Української PCP» (далі - Постанова № 429), постановою Ради Міністрів УРСР від 16.10.1989 р. № 253 «Про вдосконалення управління в агропромисловому комплексі республіки» (далі - Постанова № 253), постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про порядок реалізації Закону України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української PCP» від 24.05.1991 р. № 12 (далі - Постанова № 12), які були чинними у відповідні періоди виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 90 Закону № 889, який набрав чинності з 01.05.2016 р., встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 10 розділу XI Закону № 889 передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до пункту 12 розділу XI Закону № 889 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

У свою чергу, згідно зі ст. 37 Закону України «Про державну службу», який був чинним до 01.05.2016 р., на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійного страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менше як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних з службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пунктом 4 Порядку № 229 передбачено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 889, у якій визначено посади, робота на яких зараховується до стажу державної служби, що дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889, який набрав чинності з 01.05.2016 р., втратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723, окрім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

У пунктах 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 передбачено право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 37 Закону № 3723.

Пунктом 6 Порядку № 229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Закону № 889 обчислюється відповідно до п. 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом №899 обчислювався відповідно до Порядку № 283, пунктом 2 якого передбачено, що до стажу державної служби включається час роботи, зокрема на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, у тому числі у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.

Разом з тим, Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР № 334 обласні управління виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів були реорганізовані в обласні управління сільського господарства, а в районах - у районні виробничі управління сільського господарства. Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР від 30.01.1970 р. районні виробничі управління сільського господарства перетворені в управління сільського господарства райвиконкому.

Відповідно до постанови ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР № 429 були створені обласні агропромислові комітети і районні агропромислові об'єднання під керівництвом обласних і районних Рад народних депутаті як самостійні суб'єкти господарювання.

Постановою № 253 було передбачено заходи щодо подальшого поширення нових організаційних форм промислової інтеграції та кооперування, створення на добровільній основі агропромислових об'єднань, агрокомбінатів, агрофірм, виробничих об'єднань та інших формувань. Для оперативного виконання функцій управління даними формуваннями на районному рівні обиралась рада і утворювався апарат - робочий орган ради. В області замість агропромислових комітетів обиралась рада агропромислових формувань і утворювався робочий орган ради.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 12 було створено Міністерство сільського господарства і продовольства та відповідні обласні і районні управління.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889 обчислюється у порядку та на умовах, визначених законодавством, чинним у відповідний період.

При цьому, слід враховувати, що в період з 1962 року відбулося ряд змін у структурі управління сільським господарством колишньої УРСР, зокрема періоди роботи керівних працівників і спеціалістів у таких органах підлягали зарахуванню до стажу державної служби, за винятком роботи в агропромислових об'єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об'єднань та інших формувань, які не були реорганізовані в управління сільського господарства і продовольства та не підпорядковувались Уряду, і відповідно ним не фінансувались.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до довідки Срібнянської районної державної адміністрації від 18.10.2017 №01-12/2341 посади, на яких працював позивач у період з 1978 по 1988 рр., належать до державної служби в райсільгоспуправлінні.

Разом з тим, відповідач, приймаючи оскаржуване у цій справі рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії державного службовця, не здійснював аналізу, зокрема вищенаведених постанов УРСР, не вживав всіх належних та необхідних заходів для перевірки та/або спроствування відомостей, зазначених у вказаній довідці РДА, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не надав доказів, які б підтверджували нечинність вказаної довідки, її скасування та/або наявність інших обґрунтованих підстав для її неприйняття до уваги.

При цьому, посилання апелянта на роз'яснення Міжрегіонального Управління Національної Державної Служби у місті Києві Київської, Чернігівської, Черкаської областей від 26.12.2017 р. є необґрунтованими, оскільки такі роз'яснення не є нормативно-правовим актом та не можуть бути достатньо і необхідною правовою підставою для відмови у призначенні особі пенсії.

Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до пп. 3 п. 4 Положення про Міжрегіональні управління Національного агентства України питань державної служби в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Національного агентства України питань державної служби від 21.05.2015 р. № 98 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2015 р. за № 600/27045, до повноважень Управління не належить прийняття рішень щодо зарахування до стажу державної служби певних періодів роботи.

Доводи апелянта про те, що посади, які займав позивач у період з 1978 р. по 1988 р. не належать до посад державної служби, позивач не приймав присягу державного службовця в цей період, не надав до УПФУ відповідних архівних документів щодо виплати заробітної плати за вказаними посадами за рахунок коштів державного бюджету та не має права на призначення пенсії державного службовця, є необґрунтованими, зокрема апелянтом, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України, не доведено, що у вказаний період для відповідної категорії осіб законодавством було передбачено прийняття присяги, як і не доведено, що посади, які позивач займав у цей час, не належать до посад державної служби, а також, що відповідні архівні матеріали взагалі існують.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що такі архівні матеріали не береглися, а тому, й неможливо покладення на позивача обов'язку їх подати та, відповідно, невизнання за ним права на пенсійне забезпечення як державного службовця через невиконання такого обов'язку.

Враховуючи вищевикладені обставини та дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прийняте відповідачем рішення від 10.01.2018 р. не відповідає критеріям, регламентованим частиною 3 статті 2 КАС України, є необґрунтованим, прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання щодо призначення особі пенсії державного службовця, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 31.07.2008 р. по справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки», в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що висновки адміністративних органів, викладені у прийнятих ними рішеннях, не повинні бути довільними, нераціональними та непідтвердженими доказами.

Таким чином, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції, у межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів також погоджується з висновками суду щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог, оскільки до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 10.01.2018 р. позивачу була призначена та виплачувалася відповідна пенсія державного службовця за рішенням від 25.09.2017 р., яке після скасування судом рішення від 10.01.2018 р. підлягатиме до виконання.

Водночас, колегія суддів зазначає, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі, апелянт не наводить жодних доводів на спростування висновків суду у цій частині.

Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Рішення виготовлено 12 вересня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: