Постанова № 76420324, 11.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1525/18

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

11 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року (повний текст якої складено в м. Хмельницькому) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судове засідання позивач не з'явився, однак на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в лютому 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Вахновецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.

Листом від 02.04.2018 року №С-3232/0-3251/0/95-18 Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовило у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у І кварталі 2018 року на території Хмельницької області, затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.12.2017 № 255, місце її розташування не відповідає вимогам нормативно-правових актів.

Позивач, вважаючи відмову протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

У відповідності до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Конституцією України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14).

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.

Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

До заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач подав всі документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, а саме: копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, графічний матеріал з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Підставою для відмови слугувала невідповідність місця розташування земельної ділянки, вказаної у заявах, вимогам нормативно-правових актів (пункт 7 статті 118 Земельного кодексу України) у зв'язку з відсутністю цієї земельної ділянки у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у І кварталі 2018 року на території Хмельницької області.

Разом з тим, відповідач не надав суду доказів того, що подані позивачами документи не відповідають вимогам Земельного кодексу України, в тому числі щодо місця розташування земельної ділянки.

Відсутність земельної ділянки, вказаної у заяві, у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у І кварталі 2018 року, на території Хмельницької області, також не може слугувати перешкодою щодо надання відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки у відповідності до Земельного кодексу України розробка проекту землеустрою що відведення земельної ділянки у власність є лише першим етапом процесу оформлення земельної ділянки у власність.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, на яку посилається відповідач у відзиві на позов, не встановлює жодних обмежень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам, які звернулись стосовно земельних ділянок, не вказаних в переліку.

При цьому, суд враховує, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 19.12.2017 №255 не встановлює порядок надання дозволів на розробку проектів землеустрою, в тому числі і порядок та строки звернення громадян із відповідними заявами.

У рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Суд Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland"). На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v. Turkey", та "Beyeler v. Italy").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Lelas v. Croatia").

З урахуванням частини 7 статті 118 Земельного кодексу України за наявності відповідних підстав відповідач як орган державної влади приймає рішення про відмову щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Таке рішення відповідач не приймав. Тому, відмовивши позивачу щодо надання дозволу, без прийняття відповідного наказу, відповідач порушив порядок розгляду клопотання про надання дозволу, визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі судового розгляду спору відповідач не довів правомірність відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладеної у листі від 02.04.2018 року №С-3232/0-3251/0/95-18, тому суд вважає за необхідне визнати її протиправною.

Водночас, позовна вимога про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Вахновецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, не підлягає задоволенню з врахування зазначеного.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 2 статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Відмовивши позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Вахновецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області у зв"язку з тим, що спірна земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок, оприлюднених на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, які можуть бути передані у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації у І кварталі 2018 року на території Хмельницької області, відповідач не здійснив правову оцінку поданих позивачем документів на їх відповідність вимогам статті 118 Земельного кодексу України. Зазначене, на думку суду, вказує на те, що подані позивачем документи відповідачем не розглянуті в порядку, визначеному земельним законодавством.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Матохнюк Д.Б. Курко О. П.