Постанова № 76419951, 12.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 вересня 2018 року справа № 804/3018/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.,

суддів: Суховарова А.В. Головко О.В. ,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року, суддя Ільков В. В.,

по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 4398-1319-0464 від 02.02.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що земельна ділянка, на якій розташоване придбане позивачем нерухоме майно, належить СП «Споживчої кооперації «Комерційно-виробниче підприємство «Облкоопремпостач» на підставі державного акту на право постійного користування на земельну ділянку від 10.01.1996 року, позивач не є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Океанська, 4, тому податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з урахуванням змін, внесеним до пункту 6 статті 287 ПКУ, з 01.12.2015 року і по теперішній час, обов'язок сплати земельного податку виникає не з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а з моменту реєстрації права власності (користування) земельною ділянкою. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018, 22.05.2018.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що 17.10.2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 придбала нерухоме майно, а саме: склад ангара літ. Ж-1, загальною площею 346,0 кв. м., склади навіси літ. Ї-1,Ї-1, І-1, які розташовані на земельній ділянці, загальною площею 2,3474 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1

08.08.2014 року позивач, ОСОБА_1 уклала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.19)

За даними державного земельного кадастру, земельна ділянка, площею 2,3474 га, на якій розташоване придбане позивачем нерухоме майно, належить СП «Споживчої кооперації «Комерційно-виробниче підприємство «Облкоопремпостач» на підставі державного акту на право постійного користування на земельну ділянку від 10.01.1996 року, номер державної реєстрації 000308. (а.с.10)

02.02.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 4398-1319-0464/1, яким визначено суму податкового зобов'язання за земельний податок з фізичних осіб за січень-грудень 2017 року ОСОБА_1 у розмірі 82910,86 грн. (а.с.5)

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржила його до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки законом не визначено розміру земельного податку на земельні ділянки до державної реєстрації права власності на землю та з урахуванням того, що станом на момент виникнення права власності на придбане нерухоме майно (17.10.2013 року) зобов'язання сплачувати податок на землю виникало з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів вважає вірним такий висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. (пункт 1.1. статті 1 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України)

Отже, обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників землі та землекористувачів з дати виникнення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. (стаття 125 Земельного кодексу України)

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». (стаття 126 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 120 Земельного Кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

Таким чином, законодавцем встановлено, що якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, який укладено 13.01.2004 року між Дніпропетровською обласною радою спілки споживчих товариств та ПВ ЗАК «Сплав», в особі голови правління ОСОБА_3, останнім було придбано нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, що розташовані за адресою АДРЕСА_1. (а.с.35, 36)

Цим договором купівлі-продажу підтверджено факт придбання ПВ ЗАК «Сплав» нерухомого майна, а саме склад ангара літ. Ж-1 загальною площею 346,0 кв. метрів, який в подальшому, 17.10.2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав» було продано позивачу.

Договором купівлі-продажу від 17.10.2013 року підтверджено, що ОСОБА_1 придбала нерухоме майно, а саме: склад ангара літ. Ж-1, загальною площею 346,0 кв. м., склади навіси літ. Ї-1,Ї-1, І-1, які розташовані на земельній ділянці, загальною площею 2,3474 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7)

При цьому, ТОВ «ПВ «Сплав» декларували та сплачували плату за землю за площу земельної ділянки 928 кв. м., при цьому маючи у власності 346 кв. метрів.

Лист Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2013 року підтверджує, що у ТОВ ПВК «Сплав», у постійному користуванні дійсно перебували земельні ділянка загальною площею 0,0928 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. (а. с. 62)

За викладених обставин, якщо позивач набула право власності на всю будівлю, яка знаходилася у власності ПВ «Сплав» (346 кв. м.), який декларував та сплачував плату за землю за площу земельної ділянки 928 кв. м., маючи у власності 346 кв. м. нерухомого майна, як і позивач, тож позивачу перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього користувача.

Доводи позивача про неврахування доказів часткової сплати земельного податку колегія суддів оцінює критично, оскільки з платіжних доручень, копії яких позивачем надано як доказ сплати земельного податку за квітень-грудень 2017 року, неможливо встановити, за користування якої саме земельної ділянки здійснено відповідні платежі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік на суму 82 910,86 грн.

Вказана правова позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.06.2018 року у справі № 826/8009/16, від 16.05.2018 у справі № П/811/1839/16.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з 12.09.2018 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко