Рішення № 76419892, 10.09.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4303/18

2/357/2097/18

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Сливка І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 20.03.2018 року в судовому порядку було визнано договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 удаваним; визнано, що 05.10.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання; розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Отримавши 10.04.2018 року інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з’ясувалося, що ОСОБА_3 06.04.2015 року здійснила відчуження спірної квартири, уклавши договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь свого сина ОСОБА_2. Позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_2, так як ОСОБА_3 не мала права укладати договір дарування зазначеної квартири за життя позивача ОСОБА_1, оскільки за договором довічного утримання набувач майна не має права відчужувати набуте майно до смерті відчужувача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов.

Представник третьої особи ОСОБА_3 позов не визнав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв, відзиву чи будь-яких клопотань відповідач суду не направив.

Третя особа - приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належно, направила суду копію оскаржуваного договору на виконання ухвали суду.

На підставі ст. 280 ЦПК України, з урахуванням думки представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали даної справи, оглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи № 357/3909/13-ц, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

По справі встановлено, що 05.10.2011 року між позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, однак даний правочин позивач ОСОБА_5 розцінювала як договір довічного утримання, оскаржила цей договір, а тому мали місце чисельні судові спори.

Так, встановлено, що 20.03.2018 року Апеляційним судом Київської області було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2015 року та визнано договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, - удаваним. Визнано, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Наразі постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили та 18.05.2018 року було відкрито касаційне провадження у даній справі (а.с.8-11).

Встановлено, що 06.04.2015 року ОСОБА_3 уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1, відчуживши її на користь свого сина ОСОБА_2. Зазначений договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 (а.с.31).

Представник позивача суду пояснила, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, не правильно розуміла природу договору купівлі-продажу, не мала намір продавати свою квартиру, коштів не отримувала, залишалася проживати в квартирі та сплачувати комунальні платежі. В подальшому позивач звернулася до суду і, як було вже зазначено, договір купівлі-продажу квартири від 05.10.2011 року, укладений між нею та ОСОБА_3 було визнано удаваним та визнано, що 05.10.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання і розірвано цей договір довічного утримання. Однак, як з’ясувалося пізніше, ОСОБА_3 ще 06.04.2015 року подарувала спірну квартиру своєму сину ОСОБА_2, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник третьої особи ОСОБА_3, заперечуючи позов, суду пояснив, що спір щодо визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання укладеним договору довічного утримання та його розірвання перебуває в касаційній інстанції, а тому відсутні підстави розглядати даний спір про визнання недійсним договору дарування спірної квартири. Всі заперечення представника третьої особи зводилися до дослідження та аналізу доказів у спорі про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання укладеним договору довічного утримання та його розірвання по справі № 357/3132\15-ц, яка перебуває в касаційній інстанції.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України).

Згідно з ч.2 та ч.3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені приписи, правила ст.ст.15, 16 ЦК України, а також ст.ст. 2, 4, 18, 265 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв'язку з його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК ( 435-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його

вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

За договором довічного утримання набувач майна не має права відчужувати набуте майно до смерті відчужувана.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В даному випадку є встановленою незаконність набуття права власності за договором дарування на спірну квартиру відповідачем ОСОБА_2, оскільки третя особа ОСОБА_3 не мала права укладати договір дарування зазначеної квартири за життя позивача - ОСОБА_1. Крім того, як було вказано вище, в судовому порядку було розірвано договір довічного утримання від 05.10.2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Відповідач не спростував встановлених судом обставин, а заперечення представника третьої особи стосуються доказів та обставин, яким надано належну оцінку судом по справі № 357/3132\15-ц щодо визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання укладеним договору довічного утримання та його розірвання. Інших доказів в підтвердження своїх заперечень щодо позову про визнання недійсним договору дарування від 06.04.2015 року – не надано.

Згідно ст.12,81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

03.05.2018 року за ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у даній справі, до ухвалення судового рішення у даній справі. Згідно ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір по даній справі в сумі 736 грн.40коп.

Керуючись ст.ст.203,215,216,328,717 ЦК України, ст.ст.12,81, 141,158, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити .

Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_4, укладений 06.04.2015 року ОСОБА_3 на користь свого сина ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 736 гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути скасоване Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яку може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд –якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

СуддяОСОБА_6