Ухвала суду № 76419533, 12.09.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/17639/18

Провадження №1-в/127/545/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Ковальчук Л.В.,

секретаря Гончарук А.М.,

за участю прокурора Чайки О.Г.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку у відповідність з діючим законодавством, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області 17.07.2018 року надійшло клопотання захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку Одеського обласного суду від 03.04.1996 року у відповідність з діючим законодавством та заміну ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі, яке мотивоване наступним. Вироком Одеського обласного суду від 03.04.1996 року ОСОБА_2 було засуджено за п. «г» ст. 93, ч. 2 ст. 140, ст. 229-6 КК України (в редакції 1960 року) до смертної кари.

Рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 року визнано неконституційність існування і застосування в Україні виключної міри покарання – смертної кари.

Через чотири роки після набуття вироком законної сили вищевказаний вид призначеного покарання ОСОБА_2 безпідставно було замінено на довічне позбавлення волі.

За таких обставин захисник ОСОБА_1 просить суд застосувати до ОСОБА_2 зворотну дію в часі більш м’якого закону та замінити останньому покарання на п'ятнадцять років позбавлення волі.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 своє клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.

Прокурор Чайка О.Г. вважає, що клопотання задоволенню не підлягає та просив суд відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи засудженого, дійшов наступного висновку.

ОСОБА_2 засуджений вироком Одеського обласного суду від 03.04.1996 року за ч. 2 ст. 229-6, ч. 2 ст. 140, п. «г» ст. 93, ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до смертної кари. Даний вирок суду набув законної сили 25.07.1996 року на підставі ухвали Верховного суду України. Постановою Одеського обласного суду від 30.05.2000 року ОСОБА_2 замінено покарання у вигляді смертної кари на покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2018 року ОСОБА_2, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, було зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Положеннями Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 року) встановлено безальтернативну санкцію – позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років – за умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання.

За таких обставин Конституційний Суд України зазначив, що альтернативний характер санкцій статей Кримінального Кодексу (в редакції 1960 року), які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Також у вищезазначеному Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 року зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Конституційний Суд України вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кримінальним кодексом (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п’ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах «Алакрам Хумматов проти Азербайджану» від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, № 13413/04, «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).

Положенням ч. 1 ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку Одеського обласного суду від 03.04.1996 року у відповідність з діючим законодавством задоволенню не підлягає, тому у ньому слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 537, 539 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В клопотанні захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку у відповідність з діючим законодавством – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя :