Ухвала суду № 76417808, 06.09.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/119/18 Провадження №11-кп/773/339/18 Головуючий у 1 інстанції:Лесик В. О. Категорія:ч.1 ст.121 КК України Доповідач: Борсук П. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року м. Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Борсука П.П.,

суддів – Клока О.М., Шевчук Л.Я.,

з участю секретаря – Лінік Т.В.,

прокурора – Супрунюк Т.А.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника – ОСОБА_2,

представника потерпілого – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Ковельської місцевої прокуратури, захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілого ОСОБА_3 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.03.2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_4, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, опоряджувальника виробів з деревини ТзоВ «НЗК», в порядку ст. 89 КК України не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

Початок відбування покарання визначено обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 матеріальну та моральну шкоду, а також витрати на правову допомогу на загальну суму 63812,64 грн.

В порядку ст. 100 КПК України вироком вирішено долю речових доказів.

ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 07 листопада 2017 року близько 22 год. 00 хв. він, перебуваючи у приміщенні фарбувально-лакувального цеху № 3 ТзОВ «НЗК», що на вул. Ватутіна, 61А, м. Ковеля, під час конфлікту з ОСОБА_4, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс останньому не менше двох ударів кулаком в обличчя, заподіявши ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми носа, забою м’яких тканин верхньої губи, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Після цього, використовуючи дерев’яну царгу, що є конструктивним елементом ліжка, умисно наніс ребром вказаної царги ОСОБА_4 один удар у голову – життєво важливий орган, внаслідок чого останньому було завдано тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку та з множинними фрагментованими зламами кісток склепіння черепа з переходом на основу черепа зліва, з гострою епідуральною гематомою зліва, та з дислокаційним синдромом, забійної рани тім’яної ділянки зліва з підшкірною гематомою, параорбітальної гематоми зліва, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Не оспорюючи кваліфікації дій обвинуваченого, потерпіла сторона оскаржує вирок суду з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Посилається на те, що ОСОБА_1 уже притягувався до кримінальної відповідальності, хоч судимість погашена у встановленому законом порядку, не розкаявся у вчиненому, визнав свою вину частково, не надав належної допомоги у лікуванні і реабілітації, заподіяну злочином шкоду не відшкодував. З огляду на наведене просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому реальну міру покарання, передбачену санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, стягнувши витрати на лікування у розмірі 13312 гривень 64 коп., на правову допомогу в розмірі 15000 гривень і моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.

У поданій апеляції захисник вказує, що призначене її підзахисному покарання є занадто суворим. Зазначає, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, раніше несудимий, за місцем проживання та роботи характеризується з позитивної сторони, матеріальна шкода відшкодована, моральна шкода – частково, офіційно працевлаштований, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, проживає з матір’ю пенсійного віку та попросив вибачення у потерпілого. Враховуючи вищенаведені обставини, просить суд застосувати до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Прокурор оскаржує рішення суду у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, давав суду неправдиві показання, і позицію потерпілої сторони, яка наполягає на суворій мірі покарання. Просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційних скарг, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану ними апеляцію у повному обсязі і заперечили інші, прокурора та представника потерпілого, які підтримали подані ними апеляції у повному обсязі та заперечили апеляцію сторони захисту, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

В силу ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, і кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 121 КК України є правильними і ніким з учасників судового провадження не оспорюються.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На думку суду апеляційної інстанції, місцевий суд обґрунтовано застосував до обвинуваченого ст. 69 КК України.

Судом першої інстанції враховано особу винного, який працює, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, його позитивні характеристики, те, що перший у колективі користується повагою, і що ініціатором конфлікту був потерпілий, який перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Намагання ОСОБА_1 примиритися, часткове відшкодування шкоди до і після судового рішення та намір у подальшому проводити відшкодування свідчать про можливість перевиховання першого при застосуванні покарання, визначеного місцевим судом.

Апеляційним судом взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та думку потерпілого.

Пом'якшуючою покарання обставиною місцевий суд визнав часткове відшкодування завданої злочином шкоди, утримання та виховання трьох неповнолітніх дітей.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений винуватість визнав повністю, щиро розкаявся, а тому апеляційний суд щире каяття та визнання винуватості також відносить до обставин, які пом'якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання, суд не вбачає.

З урахуванням вищенаведених обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також особи обвинуваченого, який за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, його поведінку після вчиненого, а саме намагання примиритися з потерпілим, відшкодувати шкоду, допомога під час лікування останнього, а також самі обставини вчиненого злочину, апеляційний суд вважає, призначене обвинуваченому покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст. 69 КК України відповідає ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Доводи про те, що призначене ОСОБА_1 покарання є занадто суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі захисника, на думку апеляційного суду, не заслуговують на увагу.

Підстав для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням апеляційний суд не вбачає.

Апеляційну скаргу представника потерпілого в частині задоволення цивільного позову суд апеляційної інстанції також вважає безпідставною.

Місцевий суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, виходив з вимог розумності та справедливості, з урахуванням фізичних та психічних страждань потерпілого. З таким висновком погоджується і апеляційний суд.

Не знаходить суд апеляційної інстанції і підстав для збільшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу. Місцевий суд у судовому рішенні навів мотиви стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого витрат у сумі 7500 гривень.

Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги прокурора Ковельської місцевої прокуратури, захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.03.2018 року щодо ОСОБА_1 – без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді