Постанова № 76417736, 12.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/3023/17

Категорія: 2 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. Дата і місце ухвалення: 04.06.2018р., м.Миколаїв

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Бойка А.В.,

суддів: Осіпова Ю.В.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 21.12.2017р. №32/1 «Про внесення змін до рішення міської ради від 15.12.2016р. №12/3 «Про затвердження на посади заступників міського голови та керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 27.06.2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність порушення прав позивача рішенням Миколаївської міської ради від 21.12.2017р. №32/1 «Про внесення змін до рішення міської ради від 15.12.2016р. №12/3 «Про затвердження на посади заступників міського голови та керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради», оскільки не виконавши обов'язку оприлюднення проекту рішення в порядку, визначеному ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідач тим самим порушив право позивача на доступ до публічної інформації. Єдиним способом захисту цього права є скасування спірного рішення міської ради.

У зв'язку з цим, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року та ухвалення нового судового рішення - про задоволення позову.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Миколаївською міською радою 15 грудня 2016 року прийнято рішення №12/3 «Про затвердження на посади заступників міського голови та керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради».

21 грудня 2017 року міська рада прийняла рішення №32/1 «Про внесення змін до рішення міської ради від 15 грудня 2016 року №12/3 «Про затвердження на посади заступників міського голови та керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради», яким виключено з рішення Миколаївської міської ради від 15 грудня 2016 року №12/3 прізвища деяких членів виконавчого комітету, із одночасною заміною їх прізвищами нових членів, та доповненням рішення № 12/3 новими прізвищами.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення відповідача ОСОБА_2 оскаржив його до суду, посилаючись на недотримання Миколаївською міською радою порядку його прийняття, встановленого Законом України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав обов'язку оприлюднення проекту рішення в порядку, визначеному статтею 15 Закону.

Суд першої інстанції погодився з такими доводами позивача, при цьому, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про скасування рішення від 21.12.2017р. №32/1 «Про внесення змін до рішення міської ради від 15.12.2016р. №12/3 «Про затвердження на посади заступників міського голови та керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради» з підстав відсутності у ОСОБА_2 порушеного права, за захистом якого він звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновком суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як на підставу порушення прав оскарженим рішенням Миколаївської міської ради ОСОБА_2 як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі зазначає, що спірним рішенням порушені його права на правову державу, на доступ до публічної інформації, а також, що визначені вказаним рішенням посадові особи вирішуватимуть питання про забезпечення його житлом.

Водночас, як убачається з оскарженого рішення відповідача, воно визначає права та обов'язки конкретних осіб, тобто є актом індивідуальної дії.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.

Оскільки ОСОБА_2 не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли із прийняттям оскарженого рішення Миколаївської міської ради, яке є правовим актом ненормативного характеру, то і відповідно не породжує для позивача і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 червня 2018 року у справі №800/489/17 та від 21 червня 2018 року у справі №800/397/17.

Доводи апелянта про порушення спірним рішенням відповідача його права на правову державу та на доступ до публічної інформації, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є не конкретизованими. Також, колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта на те, що визначені в Рішенні №32/1 особи можуть вирішувати питання про забезпечення його житлом, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, спрямовані на майбутнє та на даний час його права не порушені.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача у спірних правовідносинах, а відтак, і підстав для задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення від 21.12.2017р. №32/1.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування рішення від 04.06.2018р. немає.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: Ю.В. Осіпов

Суддя: В.О. Скрипченко