Постанова № 76416713, 11.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/20383/16 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Десятої Київської нотаріальної контори, державного нотаріусу Десятої нотаріальної контори Давидової Т.М., третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправним дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Десятої Київської нотаріальної контори, державного нотаріусу Десятої нотаріальної контори Давидової Т.М., третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправними дій зі здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 в порушення вимог черговості, скасування рішення від 26 серпня 2016 року №31107219, скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 26 серпня 2016 року за ОСОБА_3 на квартиру за підставі свідоцтва про право власності .

Позивачем обґрунтовано свої позовні вимоги тим, що державним нотаріусом Десятої Київської нотаріальної контори Давидовою Т.М. було порушено порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, внаслідок чого позивач позбувся права приватної власності на об'єкт нерухомості.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року даний адміністративний позов - задоволено частково.

Визнано протиправними дії державного нотаріусу Десятої нотаріальної контори Давидової Т.М. зі здійснення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Визнано протиправним та скасовано рішення від 26 серпня 2016 року №31107219 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було допущено процедурні порушення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа - ОСОБА_3 - звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2016 року є нікчемним, тому не створює жодних юридичних наслідків. Відтак, зареєстрована на підставі нікчемного договору заява № 18214957 про державну реєстрацію права власності не підлягає виконанню, тобто, за такою заявою не може бути здійснено реєстрацію права власності на квартиру.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Донченко О.О. було посвідчено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

У зв'язку з викладеним, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Донченко О.О. 19 серпня 2016 року зареєстровано заяву позивача про державну реєстрацію права власності №18214957.

Через наявність диференційованої плати за здійснення державної реєстрації права власності позивачем було прийнято рішення про проведення реєстрації в загальні строки - терміном до п'яти робочих днів. П'ятий робочий день з дня реєстрації заяви в державному реєстрі прав припадав на 26 серпня 2016 року, у зв'язку з чим ОСОБА_6 прибув до приватного нотаріуса КМНО Донченко О.О. для отримання Витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Разом з тим, 26 серпня 2016 року державним нотаріусом Десятої нотаріальної контори Давидовою Т.М. прийнято рішення №31107219 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину №4-450 від 26 серпня 2016 року, виданого Десятою Київською нотаріальною конторою.

Вважаючи, що відповідачем було порушено процедуру реєстрації майнових прав в ДРРП, а саме черговість розгляду заяв, у зв'язку з чим було порушено його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

В ході розгляду справи судом також було встановлено, що 25 лютого 1995 року апелянт ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_7, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 268 та видане Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, яке було видане апелянту повторно 07 червня 2016 року.

Після смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_7 не подала заяву про прийняття спадщини, у зв'язку з чим надалі звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

04 серпня 2016 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/9593/16-ц було встановлено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7 - 3 місяці з дня набрання рішенням законної сили. Рішення набрало законної сили 15 серпня 2016 року.

18 серпня 2016 року скаржник звернулась до Десятої Київської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_7 (реєстраційний номер заяви 2171).

Одразу ж 18 серпня 2016 року було відкрито спадкову справу за № 846/2016 у спадковому реєстрі у нотаріуса, № 59383938 у Спадковому реєстрі (Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру 44812700 від 18 серпня 2016 року, Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі 44813130 від 18 серпня 2016 року).

26 серпня 2016 року Десятою Київською нотаріальною конторою ОСОБА_3 видано Свідоцтво про право на спадщину після чоловіка ОСОБА_7

29 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Прокуратури м. Києва Київська місцева прокуратура № 1 щодо встановлення наявності зареєстрованого до ЄРДР кримінального провадження за фактом можливого вчинення шахрайських дій на території Голосіївського району м. Києва при вчиненні правочину приватним нотаріусом Донченко О.О.

Листом від 18 квітня 2017 року Вих.№ К-38/2/125/47/03-2017 Голосіївського УП ГУНП у м. Києві апелянта повідомлено, що 15 вересня 2016 року до слідчого відділу надійшла скарга ОСОБА_3 на працівників Голосіївського УП ГУНП у м. Києві під вх. № К-3812 від 15 вересня 2016 року, її розглянуто та приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12016100010008415 від 27 серпня 2016 року.

Крім того, згідно листа Голосіївського РУ ГУНП у м. Києві № 3512/1/125/16-к від 27 жовтня 2016 року Голосіївським РУ ГУНП у м. Києві проводиться розслідування за № 12016100010009670 від 04 жовтня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 статті 190, ч. 4 статті 358 КК України, в ході якого встановлено, що 26 серпня 2016 року державним нотаріусом Давидовою Т.М. було порушено процедуру реєстрації в ДРРП, а саме черговість розгляду заяв та зареєстровано право власності за ОСОБА_3

Відтак, наразі в Голосіївському РУ ГУНП у м. Києві знаходиться два кримінальних провадження, які відкрито за фактом укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, виходив з того, що спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів, досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування сторін та доводи апеляційної скарги, оцінюючи їх в сукупності, зазначає таке.

Згідно із ч. 1 статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами п. 1 ч. 1 статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Позовні вимоги ОСОБА_4 ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса Давидової Т. М., як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону № 1952-ІV, оскільки на момент реєстрації за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно була зареєстрована заява позивача про державну реєстрацію права власності №18214957 на те саме майно.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що приватним нотаріусом, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора відповідно до Закону № 1952-ІV, порушено процедуру реєстрації прав на нерухоме майно.

Однак, такі висновки суду є помилковими, оскільки процедура реєстрації права власності за третьою особою відбулась на підставі свідоцтва про право на спадщину, тому у приватного нотаріуса відповідно до вимог Закону № 1952-ІV були відсутні підстави для відмови у здійсненні реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. Так, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини ( згідно ч. 5 статті 1268 ЦК України), проте, право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (на підставі статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Разом із тим, необхідно розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна. При цьому, якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

Відтак, вимоги про скасування рішення щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 фактично покликані на відновлення прав позивача в зв'язку з незаконним, на його думку, заволодінням нерухомим майном внаслідок реєстрації права власності за третьою особою та пов'язано із намаганням відновити своє порушене право власника на це майно.

Отже, метою позову є захист права позивача на зазначення у державному реєстрі відомостей про нього, як про власника нерухомого майна. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно, і, відповідно, правомірності набуття такого права шляхом укладення договору купівлі-продажу цього майна та вступу у спадщину.

Вирішення питання правомірності набуття як позивачем ОСОБА_4, так і третьою особою ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.

За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права власності позивача на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання правомірності набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна. Такий спір має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2018 року по справі № 826/27224/15.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з приватноправових відносин, а тому має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Так, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Водночас, суд апеляційної інстанції, на виконання вимог ч. 1 статті 239 КАС України, роз'яснює позивачу право на звернення із вказаним позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

У відповідності до пункту першого частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Приписами ч.1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 238, 243, 317, 319, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Десятої Київської нотаріальної контори, державного нотаріусу Десятої нотаріальної контори Давидової Т.М., третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправним дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.